• #історія #постаті
    Улас Самчук: Літописець українського болю та тріумфу ✍️
    Якщо історія — це сухий перелік дат, то література Уласа Самчука — це її жива, пульсуюча кров. Народившись 20 лютого 1905 року на Волині, він став людиною, яка винесла вирок радянській системі ще до того, як це стало мейнстримом у світовій інтелектуальній спільноті. Його називали «українським Гомером» не за схильність до міфів, а за масштабність мислення: він зміг описати трагедію цілого народу через долю окремої людини. 🏛️

    Головний твір Самчука, трилогія «Волинь», приніс йому світове визнання та навіть номінацію на Нобелівську премію з літератури. Але справжнім ударом під дих для тоталітаризму став роман «Марія» — перший у світовій літературі твір про Голодомор 1932–1933 років. У той час, коли світ заплющував очі на мільйони смертей в Україні, Самчук кричав про це на повний голос, фіксуючи кожен етап нищення українського селянства. Він писав не просто художню прозу, а обвинувальний акт проти імперії. 📜

    Життя Самчука — це нескінченна мандрівка вигнанця. Прага, Берлін, знову Україна під час війни, і зрештою — Канада. Перебуваючи в еміграції, він став одним із засновників МУРу (Мистецького українського руху), який об’єднав найкращих інтелектуалів, що опинилися за кордоном. Його публіцистика була настільки гострою, що москва боялася його слова навіть на відстані океану. Він був переконаний: Україна не просто «країна на мапі», а потужна європейська ідея, яку неможливо вбити голодом чи кулями. 🛡️

    Самчук вчив нас дивитися на свою історію без комплексів меншовартості. Він вірив у «велику літературу для великого народу» і сам став її уособленням. Сьогодні, коли ми знову змушені пояснювати світові очевидні істини, тексти Уласа Самчука залишаються нашою найгострішою інтелектуальною зброєю. Це література для тих, хто не боїться правди, якою б гіркою вона не була. ✨
    #історія #постаті Улас Самчук: Літописець українського болю та тріумфу ✍️ Якщо історія — це сухий перелік дат, то література Уласа Самчука — це її жива, пульсуюча кров. Народившись 20 лютого 1905 року на Волині, він став людиною, яка винесла вирок радянській системі ще до того, як це стало мейнстримом у світовій інтелектуальній спільноті. Його називали «українським Гомером» не за схильність до міфів, а за масштабність мислення: він зміг описати трагедію цілого народу через долю окремої людини. 🏛️ Головний твір Самчука, трилогія «Волинь», приніс йому світове визнання та навіть номінацію на Нобелівську премію з літератури. Але справжнім ударом під дих для тоталітаризму став роман «Марія» — перший у світовій літературі твір про Голодомор 1932–1933 років. У той час, коли світ заплющував очі на мільйони смертей в Україні, Самчук кричав про це на повний голос, фіксуючи кожен етап нищення українського селянства. Він писав не просто художню прозу, а обвинувальний акт проти імперії. 📜 Життя Самчука — це нескінченна мандрівка вигнанця. Прага, Берлін, знову Україна під час війни, і зрештою — Канада. Перебуваючи в еміграції, він став одним із засновників МУРу (Мистецького українського руху), який об’єднав найкращих інтелектуалів, що опинилися за кордоном. Його публіцистика була настільки гострою, що москва боялася його слова навіть на відстані океану. Він був переконаний: Україна не просто «країна на мапі», а потужна європейська ідея, яку неможливо вбити голодом чи кулями. 🛡️ Самчук вчив нас дивитися на свою історію без комплексів меншовартості. Він вірив у «велику літературу для великого народу» і сам став її уособленням. Сьогодні, коли ми знову змушені пояснювати світові очевидні істини, тексти Уласа Самчука залишаються нашою найгострішою інтелектуальною зброєю. Це література для тих, хто не боїться правди, якою б гіркою вона не була. ✨
    Like
    1
    214views
  • #дати #свята
    Архітектура невидимого: Всесвітній день людського духу як маніфест волі.
    ​Якщо більшість дат у календарі прив’язані до фізичних перемог чи паперових декретів, то 17 лютого світ відзначає свято, яке неможливо виміряти лінійкою чи занести до бюджетного звіту. Всесвітній день людського духу (World Human Spirit Day), заснований у 2003 році Майклом Леві, — це не про релігію чи езотерику. Це про ту саму ірраціональну впертість, яка змушує людину вставати після падіння, коли всі закони фізики та логіки радять залишатися на землі. 🏛️

    ​Історія людства — це, власне, хроніка тріумфу духу над обставинами. Згадайте Віктора Франкла, який у нацистському концтаборі винайшов логотерапію, довівши, що в людини можна відібрати все, крім останньої свободи — права обирати своє ставлення до страждання. Або Стівена Гокінга, чий розум подорожував чорними дірами, поки тіло було прикуте до крісла. Ці приклади — не аномалії, а демонстрація того самого «духу», який ми вшановуємо сьогодні. 🌌

    ​Для українського контексту це свято має особливий, майже металевий присмак. Протягом століть наш національний дух намагалися розчинити в чужих імперських наративах, стерти голодоморами та репресіями. Проте саме цей невидимий стрижень дозволяв поколінням зберігати ідентичність там, де інші народи асимілювалися безслідно. Сьогодні «людський дух» для нас — це не абстракція з підручника філософії, а цілком конкретний волонтерський бус під обстрілом або вчитель, що веде урок у бомбосховищі. 🕯️

    ​З психологічної точки зору, цей день — нагадування про «резильєнтність», здатність психіки відновлюватися після важких випробувань. В епоху глобальної тривоги та цифрового шуму людський дух часто стає дефіцитним ресурсом. Ми навчилися будувати хмарочоси та розщеплювати атом, але все ще вчимося бути стійкими перед обличчям внутрішньої порожнечі. 🩺

    ​Відзначати цей день варто не гучними парадами, а хвилиною тиші та усвідомлення власної сили. Це день солідарності з тими, хто бореться за справедливість у безнадійних ситуаціях, і свято кожного, хто продовжує творити добро, не чекаючи нагороди. Зрештою, історію пишуть не лише переможці, а й ті, чий дух виявився міцнішим за сталь і камінь. ✨
    #дати #свята Архітектура невидимого: Всесвітній день людського духу як маніфест волі. ​Якщо більшість дат у календарі прив’язані до фізичних перемог чи паперових декретів, то 17 лютого світ відзначає свято, яке неможливо виміряти лінійкою чи занести до бюджетного звіту. Всесвітній день людського духу (World Human Spirit Day), заснований у 2003 році Майклом Леві, — це не про релігію чи езотерику. Це про ту саму ірраціональну впертість, яка змушує людину вставати після падіння, коли всі закони фізики та логіки радять залишатися на землі. 🏛️ ​Історія людства — це, власне, хроніка тріумфу духу над обставинами. Згадайте Віктора Франкла, який у нацистському концтаборі винайшов логотерапію, довівши, що в людини можна відібрати все, крім останньої свободи — права обирати своє ставлення до страждання. Або Стівена Гокінга, чий розум подорожував чорними дірами, поки тіло було прикуте до крісла. Ці приклади — не аномалії, а демонстрація того самого «духу», який ми вшановуємо сьогодні. 🌌 ​Для українського контексту це свято має особливий, майже металевий присмак. Протягом століть наш національний дух намагалися розчинити в чужих імперських наративах, стерти голодоморами та репресіями. Проте саме цей невидимий стрижень дозволяв поколінням зберігати ідентичність там, де інші народи асимілювалися безслідно. Сьогодні «людський дух» для нас — це не абстракція з підручника філософії, а цілком конкретний волонтерський бус під обстрілом або вчитель, що веде урок у бомбосховищі. 🕯️ ​З психологічної точки зору, цей день — нагадування про «резильєнтність», здатність психіки відновлюватися після важких випробувань. В епоху глобальної тривоги та цифрового шуму людський дух часто стає дефіцитним ресурсом. Ми навчилися будувати хмарочоси та розщеплювати атом, але все ще вчимося бути стійкими перед обличчям внутрішньої порожнечі. 🩺 ​Відзначати цей день варто не гучними парадами, а хвилиною тиші та усвідомлення власної сили. Це день солідарності з тими, хто бореться за справедливість у безнадійних ситуаціях, і свято кожного, хто продовжує творити добро, не чекаючи нагороди. Зрештою, історію пишуть не лише переможці, а й ті, чий дух виявився міцнішим за сталь і камінь. ✨
    Like
    1
    399views
  • #історія #події
    Кубань 1918: Козацька республіка, яка хотіла бути з Україною 🌾⚔️
    Поки в Києві 1918 року намагалися втримати незалежність УНР, на схід від Криму відбувалася подія, яка досі викликає нервове сікання в кремлівських кабінетах. 16 лютого 1918 року Законодавча Рада Кубані проголосила створення Самостійної Кубанської Народної Республіки. Це була держава нащадків запорожців, які не забули свого коріння. 🇺🇦

    Малиновий клин проти червоної навали

    Кубанські козаки — це не «ряжене» воїнство, а прямі нащадки чорноморців, переселених із Запоріжжя. Коли імперія розвалилася, вони швидко згадали, хто вони є. Прапор республіки мав три смуги: синю (лінійці), зелену (черкеси) та широку малинову посередині — символ запорозького козацтва. Республіка охоплювала величезні території від Тамані до кордонів Кавказу. 🚩

    Шлях до Києва

    Найцікавіше розпочалося згодом. Кубанська Рада не просто оголосила незалежність, а й активно шукала союзу з Україною. У 1918 році до Києва прибула делегація з проханням про федеративне об'єднання з УНР. Гетьман Павло Скоропадський навіть готував військову десантну операцію для допомоги братам-кубанцям. Мова, пісні, традиції — на той момент Кубань була настільки ж українською, як Полтавщина чи Черкащина. 🤝🎼

    Трагедія «двох роsetupій»

    Кубань опинилася в лещатах між двома вогнями: «червоною» росією більшовиків та «білою» росією Денікіна. Іронічно, але «білі» російські патріоти ненавиділи кубанську незалежність не менше за Леніна. Вони вбивали лідерів Кубані (як-от Миколу Рябовола) за саме лише слово «федерація з Україною». У підсумку, знекровлена республіка була окупована більшовиками у 1920 році, що призвело до десятиліть терору, Голодомору та примусової русифікації. 🕯️🚫

    Історія Кубанської Народної
    Республіки — це нагадування про те, що кордони українського світу колись сягали набагато далі на схід. Це розповідь про нездійснену мрію, яка була розчавлена імперським чоботом, але назавжди залишилася в архівах як свідчення справжнього духу козацької волі. 🐎💨
    #історія #події Кубань 1918: Козацька республіка, яка хотіла бути з Україною 🌾⚔️ Поки в Києві 1918 року намагалися втримати незалежність УНР, на схід від Криму відбувалася подія, яка досі викликає нервове сікання в кремлівських кабінетах. 16 лютого 1918 року Законодавча Рада Кубані проголосила створення Самостійної Кубанської Народної Республіки. Це була держава нащадків запорожців, які не забули свого коріння. 🇺🇦 Малиновий клин проти червоної навали Кубанські козаки — це не «ряжене» воїнство, а прямі нащадки чорноморців, переселених із Запоріжжя. Коли імперія розвалилася, вони швидко згадали, хто вони є. Прапор республіки мав три смуги: синю (лінійці), зелену (черкеси) та широку малинову посередині — символ запорозького козацтва. Республіка охоплювала величезні території від Тамані до кордонів Кавказу. 🚩 Шлях до Києва Найцікавіше розпочалося згодом. Кубанська Рада не просто оголосила незалежність, а й активно шукала союзу з Україною. У 1918 році до Києва прибула делегація з проханням про федеративне об'єднання з УНР. Гетьман Павло Скоропадський навіть готував військову десантну операцію для допомоги братам-кубанцям. Мова, пісні, традиції — на той момент Кубань була настільки ж українською, як Полтавщина чи Черкащина. 🤝🎼 Трагедія «двох роsetupій» Кубань опинилася в лещатах між двома вогнями: «червоною» росією більшовиків та «білою» росією Денікіна. Іронічно, але «білі» російські патріоти ненавиділи кубанську незалежність не менше за Леніна. Вони вбивали лідерів Кубані (як-от Миколу Рябовола) за саме лише слово «федерація з Україною». У підсумку, знекровлена республіка була окупована більшовиками у 1920 році, що призвело до десятиліть терору, Голодомору та примусової русифікації. 🕯️🚫 Історія Кубанської Народної Республіки — це нагадування про те, що кордони українського світу колись сягали набагато далі на схід. Це розповідь про нездійснену мрію, яка була розчавлена імперським чоботом, але назавжди залишилася в архівах як свідчення справжнього духу козацької волі. 🐎💨
    Like
    1
    296views
  • #історія #події
    Колективізація: Велика трагедія під соусом «прогресу» 🚜💀
    ​1 лютого 1930 року вийшла постанова, яка фактично винесла смертний вирок традиційному українському устрою. Радянська влада вирішила, що вільний господар на своїй землі — це загроза системі, тому землю, реманент і худобу треба зробити «спільними». Насправді ж — державними.

    ​Від куркуля до «ворога народу»

    ​Цей документ розв’язав руки місцевим активістам для проведення так званого «розкуркулення». Якщо у вас була корова, пара коней і трохи більше землі, ніж у сусіда-п’яниці — вітаємо, ви ворог пролетаріату. Сім’ї викидали з хат серед зими, майно конфісковували, а самих господарів ешелонами відправляли до Сибіру. ❄️🛤️

    ​Чому це стосувалося саме України?

    ​Знищення хребта нації: Селянство було хранителем українських традицій та мови. Зруйнувавши село, москва прагнула остаточно «переплавити» українців у безликий «радянський народ».
    ​Ресурс для індустріалізації: Сталіну потрібен був хліб, щоб продавати його за кордон і купувати верстати. Доля тих, хто цей хліб вирощував, вождя не цікавила.
    ​Підготовка до терору: Колективізація стала фундаментом, на якому згодом виросла жахлива піраміда Голодомору 1932–1933 років. Загнане в колгоспи селянство стало легшою мішенню для штучного голоду. 🌾🚫

    ​Опір, про який мовчали

    ​Українське село не здавалося без бою. Історики зафіксували тисячі дрібних повстань та актів саботажу. Люди різали власну худобу, аби вона не дісталася колгоспу, і виходили з вилами проти озброєних загонів ДПУ. Проте сили були нерівними: проти плуга виставили державну машину терору.

    ​Цей день назавжди залишиться в історії як початок кінця класичного українського села, наслідки чого ми відчуваємо й досі.
    #історія #події Колективізація: Велика трагедія під соусом «прогресу» 🚜💀 ​1 лютого 1930 року вийшла постанова, яка фактично винесла смертний вирок традиційному українському устрою. Радянська влада вирішила, що вільний господар на своїй землі — це загроза системі, тому землю, реманент і худобу треба зробити «спільними». Насправді ж — державними. ​Від куркуля до «ворога народу» ​Цей документ розв’язав руки місцевим активістам для проведення так званого «розкуркулення». Якщо у вас була корова, пара коней і трохи більше землі, ніж у сусіда-п’яниці — вітаємо, ви ворог пролетаріату. Сім’ї викидали з хат серед зими, майно конфісковували, а самих господарів ешелонами відправляли до Сибіру. ❄️🛤️ ​Чому це стосувалося саме України? ​Знищення хребта нації: Селянство було хранителем українських традицій та мови. Зруйнувавши село, москва прагнула остаточно «переплавити» українців у безликий «радянський народ». ​Ресурс для індустріалізації: Сталіну потрібен був хліб, щоб продавати його за кордон і купувати верстати. Доля тих, хто цей хліб вирощував, вождя не цікавила. ​Підготовка до терору: Колективізація стала фундаментом, на якому згодом виросла жахлива піраміда Голодомору 1932–1933 років. Загнане в колгоспи селянство стало легшою мішенню для штучного голоду. 🌾🚫 ​Опір, про який мовчали ​Українське село не здавалося без бою. Історики зафіксували тисячі дрібних повстань та актів саботажу. Люди різали власну худобу, аби вона не дісталася колгоспу, і виходили з вилами проти озброєних загонів ДПУ. Проте сили були нерівними: проти плуга виставили державну машину терору. ​Цей день назавжди залишиться в історії як початок кінця класичного українського села, наслідки чого ми відчуваємо й досі.
    Sad
    1
    347views 1 Shares
  • #історія #події
    Пастка для республік: Як конституція 1924 року юридично оформила радянську імперію 📜⛓️
    31 січня 1924 року Другий з’їзд рад срср остаточно затвердив перший основний закон новоствореної держави. Це був документ, що створив ілюзію «добровільного союзу», але насправді став фундаментом для жорсткої централізації та тотального контролю з боку москви. 🏛️🇷🇺
    Фасад демократії та реальність терору

    Конституція проголошувала рівноправність республік та навіть формальне право на вільний вихід із союзу. Проте це була цинічна декларація: жодних механізмів для такого виходу не передбачалося, а будь-які спроби прояву реальної незалежності таврувалися як «контрреволюція». Уся повнота влади зосереджувалася в руках загальносоюзних органів, які фактично дублювали структуру компартії. 🎭🚫

    Ключові аспекти документа:
    Диктатура пролетаріату: Документ офіційно закріплював позбавлення виборчих прав «ворожих класів» (священників, колишніх поліцейських, торговців). 👷‍♂️⛔
    Централізація ресурсів: Зовнішня політика, армія, фінанси та зовнішня торгівля переходили у виключне відання москви. Республікам залишили лише ілюзію самоврядування в культурних питаннях. 💰🔫
    Символіка: Саме цією конституцією було остаточно затверджено державний герб, прапор та гімн срср. 🚩⚒️

    Наслідки для України

    Для Української СРР цей документ означав поступове згортання політики «українізації» (хоча вона ще тривала певний час) та початок побудови адміністративно-командної системи, яка згодом призведе до розкуркулення, репресій та Голодомору. Україна перетворилася на адміністративну одиницю величезної машини, де всі ключові рішення приймалися за кремлівськими стінами. 🥀📉
    Смерть Леніна та зміна епох
    Символічно, що конституцію затвердили лише через десять днів після смерті Леніна. Це ознаменувало перехід від «революційного романтизму» до жорсткого сталінського централізму, який не терпів жодної автономії. 👤🌑

    Цей документ став зразком юридичного крутійства, де за красивими словами про «братерство народів» ховалася підготовка до масштабного поглинання національних держав. ☝️⚖️
    #історія #події Пастка для республік: Як конституція 1924 року юридично оформила радянську імперію 📜⛓️ 31 січня 1924 року Другий з’їзд рад срср остаточно затвердив перший основний закон новоствореної держави. Це був документ, що створив ілюзію «добровільного союзу», але насправді став фундаментом для жорсткої централізації та тотального контролю з боку москви. 🏛️🇷🇺 Фасад демократії та реальність терору Конституція проголошувала рівноправність республік та навіть формальне право на вільний вихід із союзу. Проте це була цинічна декларація: жодних механізмів для такого виходу не передбачалося, а будь-які спроби прояву реальної незалежності таврувалися як «контрреволюція». Уся повнота влади зосереджувалася в руках загальносоюзних органів, які фактично дублювали структуру компартії. 🎭🚫 Ключові аспекти документа: Диктатура пролетаріату: Документ офіційно закріплював позбавлення виборчих прав «ворожих класів» (священників, колишніх поліцейських, торговців). 👷‍♂️⛔ Централізація ресурсів: Зовнішня політика, армія, фінанси та зовнішня торгівля переходили у виключне відання москви. Республікам залишили лише ілюзію самоврядування в культурних питаннях. 💰🔫 Символіка: Саме цією конституцією було остаточно затверджено державний герб, прапор та гімн срср. 🚩⚒️ Наслідки для України Для Української СРР цей документ означав поступове згортання політики «українізації» (хоча вона ще тривала певний час) та початок побудови адміністративно-командної системи, яка згодом призведе до розкуркулення, репресій та Голодомору. Україна перетворилася на адміністративну одиницю величезної машини, де всі ключові рішення приймалися за кремлівськими стінами. 🥀📉 Смерть Леніна та зміна епох Символічно, що конституцію затвердили лише через десять днів після смерті Леніна. Це ознаменувало перехід від «революційного романтизму» до жорсткого сталінського централізму, який не терпів жодної автономії. 👤🌑 Цей документ став зразком юридичного крутійства, де за красивими словами про «братерство народів» ховалася підготовка до масштабного поглинання національних держав. ☝️⚖️
    Like
    1
    255views
  • #історія #події
    1919: Черговий «визвольний» похід москви.
    ​Поки в Києві готувалися до проголошення Злуки, на півночі та сході вже розгортався звичний для росії сценарій: гібридна агресія під соусом «громадянської війни». 19 січня 1919 року більшовицькі війська розпочали масштабний наступ на Україну, прикриваючись маріонетковим «Тимчасовим робітничо-селянським урядом». 🚩

    ​Тактика москви була до нудоти знайомою: заявити, що регулярних російських військ в Україні немає, а воюють виключно «місцеві повстанці». Для цього вони поспіхом перейменували свої дивізії в «українські радянські», хоча керували ними здебільшого комісари, які українську мову чули лише в анекдотах. Це був класичний «іхтамнєт» зразка початку XX століття. 🎭

    ​Мета була стратегічною: захопити промислові райони та хліб, щоб врятувати більшовицький режим у самій росії від голодної смерті. Україна для них була не державою, а ресурсним придатком, який «помилково» вирішив стати самостійним. Наступ вівся одночасно на декількох напрямках, стираючи будь-які ілюзії щодо можливості мирного співіснування з червоною москвою. 🌾

    ​Директорія УНР опинилася у вогняному кільці. Пропаганда агресора працювала на повну: обіцянки «землі селянам» та «заводів робітникам» роз'їдали тил української армії швидше за кулі. Події 19 січня стали початком трагічного етапу втрати державності, коли кількісна перевага та підступність ворога виявилися сильнішими за національний підйом. ⚔️

    ​Цей історичний урок є болісно актуальним: як тільки росія починає говорити про «допомогу братньому народу», чекайте на ешелони з окупаційними військами. У 1919-му вони називали себе «визволителями», але принесли лише десятиліття терору, голодоморів та русифікації. ⛓️
    https://youtu.be/ACi_9j-XiW8?si=550SBo-9jrKSebeK
    #історія #події 1919: Черговий «визвольний» похід москви. ​Поки в Києві готувалися до проголошення Злуки, на півночі та сході вже розгортався звичний для росії сценарій: гібридна агресія під соусом «громадянської війни». 19 січня 1919 року більшовицькі війська розпочали масштабний наступ на Україну, прикриваючись маріонетковим «Тимчасовим робітничо-селянським урядом». 🚩 ​Тактика москви була до нудоти знайомою: заявити, що регулярних російських військ в Україні немає, а воюють виключно «місцеві повстанці». Для цього вони поспіхом перейменували свої дивізії в «українські радянські», хоча керували ними здебільшого комісари, які українську мову чули лише в анекдотах. Це був класичний «іхтамнєт» зразка початку XX століття. 🎭 ​Мета була стратегічною: захопити промислові райони та хліб, щоб врятувати більшовицький режим у самій росії від голодної смерті. Україна для них була не державою, а ресурсним придатком, який «помилково» вирішив стати самостійним. Наступ вівся одночасно на декількох напрямках, стираючи будь-які ілюзії щодо можливості мирного співіснування з червоною москвою. 🌾 ​Директорія УНР опинилася у вогняному кільці. Пропаганда агресора працювала на повну: обіцянки «землі селянам» та «заводів робітникам» роз'їдали тил української армії швидше за кулі. Події 19 січня стали початком трагічного етапу втрати державності, коли кількісна перевага та підступність ворога виявилися сильнішими за національний підйом. ⚔️ ​Цей історичний урок є болісно актуальним: як тільки росія починає говорити про «допомогу братньому народу», чекайте на ешелони з окупаційними військами. У 1919-му вони називали себе «визволителями», але принесли лише десятиліття терору, голодоморів та русифікації. ⛓️ https://youtu.be/ACi_9j-XiW8?si=550SBo-9jrKSebeK
    Like
    1
    419views 1 Shares
  • ✊ 1 січня — День народження Степана Бандери.
    В кривавому ХХ століття лише збройна боротьба, а не віршики Вінниченка, могла дати шанс на існування. У той час Україна була окупована СРСР та Польщею. Степан Бандера спочатку боровся проти Варшави, потім проти Москви, і врешті-решт проти Берліну.
    Бандера організув атентат Броніслава Перацького за пацифікацію та Олексія Михайлова за Голодомор 1932-1933.
    Через радянську пропаганду довгий час не сприймався у центральній та східній Україні. Лише переосмислення власної ідентичності, яке відбулося через гібридну агресію кацапів у 2014 році, змусили суспільство переглянути роль Бандери у процесах націотворення та боротьби за самовизначення.
    Вже аж у ХХІ століття стало відомо про діяльність ОУН на Донеччині. Нині окупована Красногорівка колись була центром групи ОУН, а осередки відкривалися у Горлівці, Донецьку, Слов'янську, Краматорську та навіть у Таганрозі, який довгий час був поєднаний з Україною. І це все вдавалося йому організовувати, будучи в гітлерівському концтаборі Заксенгаузен.

    https://t.me/Ukraineaboveallelse
    ✊ 1 січня — День народження Степана Бандери. В кривавому ХХ століття лише збройна боротьба, а не віршики Вінниченка, могла дати шанс на існування. У той час Україна була окупована СРСР та Польщею. Степан Бандера спочатку боровся проти Варшави, потім проти Москви, і врешті-решт проти Берліну. Бандера організув атентат Броніслава Перацького за пацифікацію та Олексія Михайлова за Голодомор 1932-1933. Через радянську пропаганду довгий час не сприймався у центральній та східній Україні. Лише переосмислення власної ідентичності, яке відбулося через гібридну агресію кацапів у 2014 році, змусили суспільство переглянути роль Бандери у процесах націотворення та боротьби за самовизначення. Вже аж у ХХІ століття стало відомо про діяльність ОУН на Донеччині. Нині окупована Красногорівка колись була центром групи ОУН, а осередки відкривалися у Горлівці, Донецьку, Слов'янську, Краматорську та навіть у Таганрозі, який довгий час був поєднаний з Україною. І це все вдавалося йому організовувати, будучи в гітлерівському концтаборі Заксенгаузен. https://t.me/Ukraineaboveallelse
    Love
    1
    425views
  • #історія #події
    Пастка імперії під маскою союзу: Трагічна дата 30 грудня 1922 року 🚩
    Сьогодні ми згадуємо подію, яка на десятиліття визначила долю десятків народів та змінила хід світової історії — формальне підписання Договору про утворення СРСР. На І з'їзді Рад у Москві було проголошено створення нової держави, до складу якої увійшли РСФРР, Українська РСР, Білоруська РСР та Закавказька РФСР 📜

    Для України цей день став початком тривалої та болісної епохи. Попри формальні декларації про «добровільне об'єднання» та «право на вихід», реальність виявилася зовсім іншою. Радянський Союз швидко перетворився на жорстку централізовану імперію, де інтереси республік були повністю підпорядковані московському центру ⛓️

    Саме під парасолькою цього «союзу» український народ пережив найстрашніші трагедії: розкуркулення, насильницьку колективізацію, Голодомор, сталінські репресії та планомірне нищення національної інтелігенції. Автономія, обіцяна договором 1922 року, була лише паперовою ширмою для тоталітарного режиму 🌫️

    Створення СРСР стало грандіозним геополітичним експериментом, який тримався на ідеологічному примусі та силових структурах. Проте історія довела: жодна держава, побудована на запереченні свободи та національних прав, не може існувати вічно. Розпад союзу в 1991 році став логічним завершенням процесу, що розпочався в цей день понад століття тому 🏛️

    Аналізуючи 30 грудня 1922 року сьогодні, ми краще розуміємо коріння сучасних викликів. Це урок про те, як важливо цінувати справжню незалежність і не піддаватися на маніпулятивні гасла про «братні союзи», за якими часто ховається бажання поневолення 🇺🇦
    #історія #події Пастка імперії під маскою союзу: Трагічна дата 30 грудня 1922 року 🚩 Сьогодні ми згадуємо подію, яка на десятиліття визначила долю десятків народів та змінила хід світової історії — формальне підписання Договору про утворення СРСР. На І з'їзді Рад у Москві було проголошено створення нової держави, до складу якої увійшли РСФРР, Українська РСР, Білоруська РСР та Закавказька РФСР 📜 Для України цей день став початком тривалої та болісної епохи. Попри формальні декларації про «добровільне об'єднання» та «право на вихід», реальність виявилася зовсім іншою. Радянський Союз швидко перетворився на жорстку централізовану імперію, де інтереси республік були повністю підпорядковані московському центру ⛓️ Саме під парасолькою цього «союзу» український народ пережив найстрашніші трагедії: розкуркулення, насильницьку колективізацію, Голодомор, сталінські репресії та планомірне нищення національної інтелігенції. Автономія, обіцяна договором 1922 року, була лише паперовою ширмою для тоталітарного режиму 🌫️ Створення СРСР стало грандіозним геополітичним експериментом, який тримався на ідеологічному примусі та силових структурах. Проте історія довела: жодна держава, побудована на запереченні свободи та національних прав, не може існувати вічно. Розпад союзу в 1991 році став логічним завершенням процесу, що розпочався в цей день понад століття тому 🏛️ Аналізуючи 30 грудня 1922 року сьогодні, ми краще розуміємо коріння сучасних викликів. Це урок про те, як важливо цінувати справжню незалежність і не піддаватися на маніпулятивні гасла про «братні союзи», за якими часто ховається бажання поневолення 🇺🇦
    Like
    1
    334views
  • Будьмо!
    Є в Україні таке ємке слово. Його радо й завзято повторюють іноземці за столом: Bud’mo!
    Хоч і не розуміють ніхрена.
    Воно не перекладається!
    Це навіть не «паляниця». Це хромосома з ДНК.
    Будьмо!
    Будьмо - це про те, що ми є, були й будемо.
    Це про те, що нас не вбити.
    Про те, що ми не скоримося ніколи й нікому.
    А радше загинемо, але не здамося.
    Будьмо - це воля, це Січ.
    Це вічний гул Дикого Степу!
    Будьмо! - це Україна.
    Це вишиванки, й хрущі над вишнею.
    Це наші старі кладовища і давні могили.
    Це Голодомор і колективізація.
    Це Червона рута і Стус, і Григір Тютюнник.
    Тарас, Леся, Франко.
    Жадан і Іздрик, Козак-Систем.
    Драч, Павличко і Вінграновський.
    Червона калина.
    Це - Мазепа і Мотря.
    Богдан і Петлюра.
    Це - тіні забутих предків.
    Це Василь Симоненко і Ліна Костенко.
    Василь Стефаник і Нечуй-Левицький.
    Будьмо - це мис Тарханкут і Карпати.
    Це острів Зміїний,
    Харків і Суми, Чернігів і Полтава, Херсон.
    І Коктебель!
    Лузанівка і Пересипський міст…
    Будьмо, це коли - ой, на горі, та й женці жнуть! І десь там Галя несе воду.
    І хлопці розпрягають коней.
    І сорочку мати вишила мені. Червоними та чорними нитками…
    Під копитом камінь тріснув…
    Будьмо - це донати та безпілотники.
    Будьмо - це окопні свічки та камуфляжні сітки.
    Будьмо - це тюльпани й хризантеми на останній дорозі Воїна.
    Будьмо - це українські прапори над гробками.
    Будьмо - це наші нерви й наші діти й собаки в «двох стінах» під час повітряних тривог, це - наші сльози, наша гідність, честь і гонор.
    Будьмо - це лелеки навесні, що повертаються до свого гнізда, до свого дому. І F-16 з лелеками…
    Будьмо - це вранці лугом, босими ногами…
    І зелені лини в ятері, що переливаються проти сонця, і мед, що зі щільників тече по ліктях… і дідова коса, що дзвенить від мантачки на світанку, ще до роси…
    Будьмо, це бабині вареники з капустою й сиром…
    Будьмо, це - знов зозулі голос чути в лісі…
    І білий сніг на зеленому листі…
    Будьмо - це Ми! Ми - будьмо!
    Будьмо! Будьмо навіки, брати й сестри!

    Віталій Чепінога
    Будьмо! Є в Україні таке ємке слово. Його радо й завзято повторюють іноземці за столом: Bud’mo! Хоч і не розуміють ніхрена. Воно не перекладається! Це навіть не «паляниця». Це хромосома з ДНК. Будьмо! Будьмо - це про те, що ми є, були й будемо. Це про те, що нас не вбити. Про те, що ми не скоримося ніколи й нікому. А радше загинемо, але не здамося. Будьмо - це воля, це Січ. Це вічний гул Дикого Степу! Будьмо! - це Україна. Це вишиванки, й хрущі над вишнею. Це наші старі кладовища і давні могили. Це Голодомор і колективізація. Це Червона рута і Стус, і Григір Тютюнник. Тарас, Леся, Франко. Жадан і Іздрик, Козак-Систем. Драч, Павличко і Вінграновський. Червона калина. Це - Мазепа і Мотря. Богдан і Петлюра. Це - тіні забутих предків. Це Василь Симоненко і Ліна Костенко. Василь Стефаник і Нечуй-Левицький. Будьмо - це мис Тарханкут і Карпати. Це острів Зміїний, Харків і Суми, Чернігів і Полтава, Херсон. І Коктебель! Лузанівка і Пересипський міст… Будьмо, це коли - ой, на горі, та й женці жнуть! І десь там Галя несе воду. І хлопці розпрягають коней. І сорочку мати вишила мені. Червоними та чорними нитками… Під копитом камінь тріснув… Будьмо - це донати та безпілотники. Будьмо - це окопні свічки та камуфляжні сітки. Будьмо - це тюльпани й хризантеми на останній дорозі Воїна. Будьмо - це українські прапори над гробками. Будьмо - це наші нерви й наші діти й собаки в «двох стінах» під час повітряних тривог, це - наші сльози, наша гідність, честь і гонор. Будьмо - це лелеки навесні, що повертаються до свого гнізда, до свого дому. І F-16 з лелеками… Будьмо - це вранці лугом, босими ногами… І зелені лини в ятері, що переливаються проти сонця, і мед, що зі щільників тече по ліктях… і дідова коса, що дзвенить від мантачки на світанку, ще до роси… Будьмо, це бабині вареники з капустою й сиром… Будьмо, це - знов зозулі голос чути в лісі… І білий сніг на зеленому листі… Будьмо - це Ми! Ми - будьмо! Будьмо! Будьмо навіки, брати й сестри! Віталій Чепінога
    Love
    1
    862views
  • Будьмо!
    Є в Україні таке ємке слово. Його радо й завзято повторюють іноземці за столом: Bud’mo!
    Хоч і не розуміють ніхрена.
    Воно не перекладається!
    Це навіть не «паляниця». Це хромосома з ДНК.
    Будьмо!
    Будьмо - це про те, що ми є, були й будемо.
    Це про те, що нас не вбити.
    Про те, що ми не скоримося ніколи й нікому.
    А радше загинемо, але не здамося.
    Будьмо - це воля, це Січ.
    Це вічний гул Дикого Степу!
    Будьмо! - це Україна.
    Це вишиванки, й хрущі над вишнею.
    Це наші старі кладовища і давні могили.
    Це Голодомор і колективізація.
    Це Червона рута і Стус, і Григір Тютюнник.
    Тарас, Леся, Франко.
    Жадан і Іздрик, Козак-Систем.
    Драч, Павличко і Вінграновський.
    Червона калина.
    Це - Мазепа і Мотря.
    Богдан і Петлюра.
    Це - тіні забутих предків.
    Це Василь Симоненко і Ліна Костенко.
    Василь Стефаник і Нечуй-Левицький.
    Будьмо - це мис Тарханкут і Карпати.
    Це острів Зміїний,
    Харків і Суми, Чернігів і Полтава, Херсон.
    І Коктебель!
    Лузанівка і Пересипський міст…
    Будьмо, це коли - ой, на горі, та й женці жнуть! І десь там Галя несе воду.
    І хлопці розпрягають коней.
    І сорочку мати вишила мені. Червоними та чорними нитками…
    Під копитом камінь тріснув…
    Будьмо - це донати та безпілотники.
    Будьмо - це окопні свічки та камуфляжні сітки.
    Будьмо - це тюльпани й хризантеми на останній дорозі Воїна.
    Будьмо - це українські прапори над гробками.
    Будьмо - це наші нерви й наші діти й собаки в «двох стінах» під час повітряних тривог, це - наші сльози, наша гідність, честь і гонор.
    Будьмо - це лелеки навесні, що повертаються до свого гнізда, до свого дому. І F-16 з лелеками…
    Будьмо - це вранці лугом, босими ногами…
    І зелені лини в ятері, що переливаються проти сонця, і мед, що зі щільників тече по ліктях… і дідова коса, що дзвенить від мантачки на світанку, ще до роси…
    Будьмо, це бабині вареники з капустою й сиром…
    Будьмо, це - знов зозулі голос чути в лісі…
    І білий сніг на зеленому листі…
    Будьмо - це Ми! Ми - будьмо!
    Будьмо! Будьмо навіки, брати й сестри!

    Віталій Чепінога
    Будьмо! Є в Україні таке ємке слово. Його радо й завзято повторюють іноземці за столом: Bud’mo! Хоч і не розуміють ніхрена. Воно не перекладається! Це навіть не «паляниця». Це хромосома з ДНК. Будьмо! Будьмо - це про те, що ми є, були й будемо. Це про те, що нас не вбити. Про те, що ми не скоримося ніколи й нікому. А радше загинемо, але не здамося. Будьмо - це воля, це Січ. Це вічний гул Дикого Степу! Будьмо! - це Україна. Це вишиванки, й хрущі над вишнею. Це наші старі кладовища і давні могили. Це Голодомор і колективізація. Це Червона рута і Стус, і Григір Тютюнник. Тарас, Леся, Франко. Жадан і Іздрик, Козак-Систем. Драч, Павличко і Вінграновський. Червона калина. Це - Мазепа і Мотря. Богдан і Петлюра. Це - тіні забутих предків. Це Василь Симоненко і Ліна Костенко. Василь Стефаник і Нечуй-Левицький. Будьмо - це мис Тарханкут і Карпати. Це острів Зміїний, Харків і Суми, Чернігів і Полтава, Херсон. І Коктебель! Лузанівка і Пересипський міст… Будьмо, це коли - ой, на горі, та й женці жнуть! І десь там Галя несе воду. І хлопці розпрягають коней. І сорочку мати вишила мені. Червоними та чорними нитками… Під копитом камінь тріснув… Будьмо - це донати та безпілотники. Будьмо - це окопні свічки та камуфляжні сітки. Будьмо - це тюльпани й хризантеми на останній дорозі Воїна. Будьмо - це українські прапори над гробками. Будьмо - це наші нерви й наші діти й собаки в «двох стінах» під час повітряних тривог, це - наші сльози, наша гідність, честь і гонор. Будьмо - це лелеки навесні, що повертаються до свого гнізда, до свого дому. І F-16 з лелеками… Будьмо - це вранці лугом, босими ногами… І зелені лини в ятері, що переливаються проти сонця, і мед, що зі щільників тече по ліктях… і дідова коса, що дзвенить від мантачки на світанку, ще до роси… Будьмо, це бабині вареники з капустою й сиром… Будьмо, це - знов зозулі голос чути в лісі… І білий сніг на зеленому листі… Будьмо - це Ми! Ми - будьмо! Будьмо! Будьмо навіки, брати й сестри! Віталій Чепінога
    Love
    1
    818views
More Results