Українська
English
15 квітня 1920 року в бою за Вознесенськ військо УНР здобуло важливу перемогу над більшовиками, захопивши склади з боєприпасами.
Бій за Вознесенськ став однією з ключових подій Першого зимового походу, коли частини Дієвої армії УНР під командуванням Михайла Омеляновича-Павленка вирушили в партизанський рейд тилами білих та червоних російських частин. Цей похід ставив за мету зберегти боєздатність армії та продемонструвати усім, що незалежна Україна жива і продовжує боротьбу. Також були сподівання підняти повстання проти більшовиків і витіснити їх з України.
15 квітня учасники походу підійшли до Вознесенська. Розвідка встановила, що у місті – великий гарнізон більшовиків, 600 - 700 чоловік піхоти, за підтримки кінноти та гарматної частини. До того ж у той час у Вознесенську відбувався місцевий з’їзд представників більшовицьких осередків, тож була імовірність, що всі учасники з’їзду стануть також до зброї і збільшать кількість ворожого гарнізону. Тож успіх бою міг стати наслідком тільки несподіваності нападу та відваги атакуючих. Перед початком операції козаки склали на купу всі свої набої та поділили їх порівну: кіннотники отримали по три патрони на рушницю, піхотинці мали і того менше.
Більшовики знали про наближення Української армії і відповідно приготувалися для її зустрічі. Ворог підпустив українські лави на 400 кроків до міста і потім почав осипати їх дощем рушничних і кулеметних куль й одночасно з боку залізниці почав обстріл бронепотяг. Українські козаки мало стріляли, бо не мали чим. Ворог перейшов у конрнаступ, а козаки за наказом почали відходити на кращу позицію, щоб спробувати виманити ворога із укриття в поле, де їх зупинив картеччю з гармат Кінно-горний дивізіон полковника Алмазова.
У вирішальний момент у позиції червоних врубався кінний полк Чорних запорожців під командою Петра Дяченка – і зламав їхню лаву. Атаку підтримали повстанчий відділ отамана Гулого-Гуленка та кінний полк під командою полковника Литвиненка. Чимало козаків ішло в атаку голіруч, плескаючи у долоні, аби підбадьорити побратимів та зімітувати постріли.
Більшовики потрапивши в пастку, почали панічно розбігатися, кидаючи зброю, кашкети, чоботи, шинелі. На полі бою лишилося біля 250 трупів і до 400 поранених більшовиків, забиті коні та різне військове майно. Втрати української повстанської армії були двоє загиблих козаків та п’ятеро поранених.
Армії УНР дісталися величезні трофеї: 2 000 000 набоїв, 48 кулеметів, 28 гармат, 5 000 гвинтівок, необхідні медикаменти. Значними були і захоплені запаси господарського майна: це майно за доступними цінами продавалося місцевим мешканцям. Вручена сума дозволила впродовж двох-трьох наступних тижнів нормально забезпечувати армію: на відміну від денікінців та більшовиків українське військо не грабувало селян, а купувало у них все необхідне.
Ця бойова операція стала однією з найвизначніших українських перемог у 1920 році, що мало визначальну роль для піднесення бойового духу Армії, і дозволила успішно продовжити Перший зимовий похід Армії УНР. Загалом за весь рейд тилами ворога було пройдено 2500 кілометрів, проведено понад 50 успішних боїв. Закінчився Перший зимовий похід 6 травня 1920 року з’єднанням його учасників з польсько-українськими частинами та звільненням Києва.
Бій за Вознесенськ став однією з ключових подій Першого зимового походу, коли частини Дієвої армії УНР під командуванням Михайла Омеляновича-Павленка вирушили в партизанський рейд тилами білих та червоних російських частин. Цей похід ставив за мету зберегти боєздатність армії та продемонструвати усім, що незалежна Україна жива і продовжує боротьбу. Також були сподівання підняти повстання проти більшовиків і витіснити їх з України.
15 квітня учасники походу підійшли до Вознесенська. Розвідка встановила, що у місті – великий гарнізон більшовиків, 600 - 700 чоловік піхоти, за підтримки кінноти та гарматної частини. До того ж у той час у Вознесенську відбувався місцевий з’їзд представників більшовицьких осередків, тож була імовірність, що всі учасники з’їзду стануть також до зброї і збільшать кількість ворожого гарнізону. Тож успіх бою міг стати наслідком тільки несподіваності нападу та відваги атакуючих. Перед початком операції козаки склали на купу всі свої набої та поділили їх порівну: кіннотники отримали по три патрони на рушницю, піхотинці мали і того менше.
Більшовики знали про наближення Української армії і відповідно приготувалися для її зустрічі. Ворог підпустив українські лави на 400 кроків до міста і потім почав осипати їх дощем рушничних і кулеметних куль й одночасно з боку залізниці почав обстріл бронепотяг. Українські козаки мало стріляли, бо не мали чим. Ворог перейшов у конрнаступ, а козаки за наказом почали відходити на кращу позицію, щоб спробувати виманити ворога із укриття в поле, де їх зупинив картеччю з гармат Кінно-горний дивізіон полковника Алмазова.
У вирішальний момент у позиції червоних врубався кінний полк Чорних запорожців під командою Петра Дяченка – і зламав їхню лаву. Атаку підтримали повстанчий відділ отамана Гулого-Гуленка та кінний полк під командою полковника Литвиненка. Чимало козаків ішло в атаку голіруч, плескаючи у долоні, аби підбадьорити побратимів та зімітувати постріли.
Більшовики потрапивши в пастку, почали панічно розбігатися, кидаючи зброю, кашкети, чоботи, шинелі. На полі бою лишилося біля 250 трупів і до 400 поранених більшовиків, забиті коні та різне військове майно. Втрати української повстанської армії були двоє загиблих козаків та п’ятеро поранених.
Армії УНР дісталися величезні трофеї: 2 000 000 набоїв, 48 кулеметів, 28 гармат, 5 000 гвинтівок, необхідні медикаменти. Значними були і захоплені запаси господарського майна: це майно за доступними цінами продавалося місцевим мешканцям. Вручена сума дозволила впродовж двох-трьох наступних тижнів нормально забезпечувати армію: на відміну від денікінців та більшовиків українське військо не грабувало селян, а купувало у них все необхідне.
Ця бойова операція стала однією з найвизначніших українських перемог у 1920 році, що мало визначальну роль для піднесення бойового духу Армії, і дозволила успішно продовжити Перший зимовий похід Армії УНР. Загалом за весь рейд тилами ворога було пройдено 2500 кілометрів, проведено понад 50 успішних боїв. Закінчився Перший зимовий похід 6 травня 1920 року з’єднанням його учасників з польсько-українськими частинами та звільненням Києва.
15 квітня 1920 року в бою за Вознесенськ військо УНР здобуло важливу перемогу над більшовиками, захопивши склади з боєприпасами.
Бій за Вознесенськ став однією з ключових подій Першого зимового походу, коли частини Дієвої армії УНР під командуванням Михайла Омеляновича-Павленка вирушили в партизанський рейд тилами білих та червоних російських частин. Цей похід ставив за мету зберегти боєздатність армії та продемонструвати усім, що незалежна Україна жива і продовжує боротьбу. Також були сподівання підняти повстання проти більшовиків і витіснити їх з України.
15 квітня учасники походу підійшли до Вознесенська. Розвідка встановила, що у місті – великий гарнізон більшовиків, 600 - 700 чоловік піхоти, за підтримки кінноти та гарматної частини. До того ж у той час у Вознесенську відбувався місцевий з’їзд представників більшовицьких осередків, тож була імовірність, що всі учасники з’їзду стануть також до зброї і збільшать кількість ворожого гарнізону. Тож успіх бою міг стати наслідком тільки несподіваності нападу та відваги атакуючих. Перед початком операції козаки склали на купу всі свої набої та поділили їх порівну: кіннотники отримали по три патрони на рушницю, піхотинці мали і того менше.
Більшовики знали про наближення Української армії і відповідно приготувалися для її зустрічі. Ворог підпустив українські лави на 400 кроків до міста і потім почав осипати їх дощем рушничних і кулеметних куль й одночасно з боку залізниці почав обстріл бронепотяг. Українські козаки мало стріляли, бо не мали чим. Ворог перейшов у конрнаступ, а козаки за наказом почали відходити на кращу позицію, щоб спробувати виманити ворога із укриття в поле, де їх зупинив картеччю з гармат Кінно-горний дивізіон полковника Алмазова.
У вирішальний момент у позиції червоних врубався кінний полк Чорних запорожців під командою Петра Дяченка – і зламав їхню лаву. Атаку підтримали повстанчий відділ отамана Гулого-Гуленка та кінний полк під командою полковника Литвиненка. Чимало козаків ішло в атаку голіруч, плескаючи у долоні, аби підбадьорити побратимів та зімітувати постріли.
Більшовики потрапивши в пастку, почали панічно розбігатися, кидаючи зброю, кашкети, чоботи, шинелі. На полі бою лишилося біля 250 трупів і до 400 поранених більшовиків, забиті коні та різне військове майно. Втрати української повстанської армії були двоє загиблих козаків та п’ятеро поранених.
Армії УНР дісталися величезні трофеї: 2 000 000 набоїв, 48 кулеметів, 28 гармат, 5 000 гвинтівок, необхідні медикаменти. Значними були і захоплені запаси господарського майна: це майно за доступними цінами продавалося місцевим мешканцям. Вручена сума дозволила впродовж двох-трьох наступних тижнів нормально забезпечувати армію: на відміну від денікінців та більшовиків українське військо не грабувало селян, а купувало у них все необхідне.
Ця бойова операція стала однією з найвизначніших українських перемог у 1920 році, що мало визначальну роль для піднесення бойового духу Армії, і дозволила успішно продовжити Перший зимовий похід Армії УНР. Загалом за весь рейд тилами ворога було пройдено 2500 кілометрів, проведено понад 50 успішних боїв. Закінчився Перший зимовий похід 6 травня 1920 року з’єднанням його учасників з польсько-українськими частинами та звільненням Києва.
729переглядів
