#поезія
Пишу тобі листи. Щоднини і щомиті.
Віршую прозу днів. Складаю епілоги.
І відсилаю з листям у дні, що вже прожиті.
Без індексу й адрéс, на вимиті пороги...
Нехай собі летять. Мо', хто і прочитає.
Знайдуть оті слова чиюсь заспàну душу.
І, може, та душа забуте щось згадає.
І усміхнеться враз. А я уже не мушу...
Нехай собі летять. Розвіються по світу,
Як рій грушкòвих ос в жоржиновім пелюсті.
Пишу тобі листи, крізь осені -- у літо
На клаптиках й латкàх вже зношеної хустки...
На взорах синіх снів. То білим, то червоним.
На сивих рушниках затоптаних доріг...
Нехай собі летять. А як покличу дзвоном,
То вернуть, як дитя вертає на поріг.
Пишу тобі листи...
Людмила Галінська
#поезія
Пишу тобі листи. Щоднини і щомиті.
Віршую прозу днів. Складаю епілоги.
І відсилаю з листям у дні, що вже прожиті.
Без індексу й адрéс, на вимиті пороги...
Нехай собі летять. Мо', хто і прочитає.
Знайдуть оті слова чиюсь заспàну душу.
І, може, та душа забуте щось згадає.
І усміхнеться враз. А я уже не мушу...
Нехай собі летять. Розвіються по світу,
Як рій грушкòвих ос в жоржиновім пелюсті.
Пишу тобі листи, крізь осені -- у літо
На клаптиках й латкàх вже зношеної хустки...
На взорах синіх снів. То білим, то червоним.
На сивих рушниках затоптаних доріг...
Нехай собі летять. А як покличу дзвоном,
То вернуть, як дитя вертає на поріг.
Пишу тобі листи...
Людмила Галінська