18 липня 1917 року у Києві відбувся збройний виступ вояків Другого Українського козацького полку імені гетьмана Павла Полуботка з метою проголошення незалежності України.
За прикладом солдатів Київського військово-розподільчого пункту, які створили полк імені Богдана Хмельницького, Український генеральний військовий комітет (УГВК) вирішив організувати ще одну військову одиницю в Чернігові, де в середині травня 1917-го зібралася значна кількість новобранців.
Незабаром вони ешелонами прибули до села Грушки у передмісті Києва. Російське військове командування наполягало, щоб прибулих негайно відправили на фронт. Новобранці, яких було близько п’яти тисяч, вимагали визнати їх 2-м Українським полком імені Павла Полуботка. Росіяни не погоджувалися, солдати вперто стояли на своєму, Центральна Рада і УГВК без особливого успіху шукали компроміси, відтак ситуація ставала критичною.
Полуботківці, як вони себе називали, виступали проти влади Тимчасового уряду, визнавали вищою владою в Україні Центральну Раду, але були незадоволені поміркованістю її політики. Кризу поглибив ІІ Універсал Центральної Ради (16 липня), який остаточну форму автономії України віддавав на розсуд російських Установчих зборів. Це сприймалося як здача позицій українськими парламентарями.
Того ж дня на вечірньому засіданні представники українських військових частин (за участі Симона Петлюри, Володимира Винниченка та Олександра Шульгина) не дійшли згоди. Полуботківцям сказали, що «їх оборона не потрібна для Центральної Ради, бо на захист її в будь-який момент може прибути з фронту півтора мільйони українських вояків». А також наполягли, аби 1-й Український полк імені Богдана Хмельницького прийняв ухвалу, за якою «не вважає їх за своїх братів, відмовляє всякої допомоги і радить негайно виконати наказ» про відправку на фронт.
Виступ збурених полуботківців стався в ніч на 18 липня і проходив під гаслами негайного проголошення незалежності України (тому головним натхненником виступу вважають відомого самостійника Миколу Міхновського). У маніфесті повсталих наголошувалося, що «український народ не має тих прав, яких домагається кожна окрема нація і які мають належати кожному окремому народу. Висунутий Російською революцією лозунг самовизначення народів залишається лише на папері. Ми, українці-козаки, що зібрались в Києві, … всіх росіян і ренегатів, які гальмують роботу українців, скидаємо з їх постів силою, не рахуючись з Російським урядом».
Вийшовши зі своїх казарм, вони захопили деякі державні установи: міський штаб міліції, військову комендатуру, арсенал, окремі інтендантські склади, 3-й авіапарк, розгромили квартиру командувача Київського військового округу.
Центральна Рада, Генеральний секретаріат, УГВК рішуче відмежувалися від виступу і задіяли полк імені Богдана Хмельницького для ліквідації повстання. Під тиском останніх, полуботківці 18 липня повернулися у казарми, а 20 липня погодилися скласти зброю.
21 липня Центральна Рада визнала 2-й Український козацький полк імені Павла Полуботка окремою військовою частиною і за кілька днів основна маса солдатів-полуботківців (близько 2500 тисяч) була відправлена в діючу армію на Румунський фронт. Там вони відразу потрапили у жорстокі бої і зазнали жахливих втрат. На початку лютого 1918-го від полку лишилося усього 5 осіб.
18 липня 1917 року у Києві відбувся збройний виступ вояків Другого Українського козацького полку імені гетьмана Павла Полуботка з метою проголошення незалежності України.
За прикладом солдатів Київського військово-розподільчого пункту, які створили полк імені Богдана Хмельницького, Український генеральний військовий комітет (УГВК) вирішив організувати ще одну військову одиницю в Чернігові, де в середині травня 1917-го зібралася значна кількість новобранців.
Незабаром вони ешелонами прибули до села Грушки у передмісті Києва. Російське військове командування наполягало, щоб прибулих негайно відправили на фронт. Новобранці, яких було близько п’яти тисяч, вимагали визнати їх 2-м Українським полком імені Павла Полуботка. Росіяни не погоджувалися, солдати вперто стояли на своєму, Центральна Рада і УГВК без особливого успіху шукали компроміси, відтак ситуація ставала критичною.
Полуботківці, як вони себе називали, виступали проти влади Тимчасового уряду, визнавали вищою владою в Україні Центральну Раду, але були незадоволені поміркованістю її політики. Кризу поглибив ІІ Універсал Центральної Ради (16 липня), який остаточну форму автономії України віддавав на розсуд російських Установчих зборів. Це сприймалося як здача позицій українськими парламентарями.
Того ж дня на вечірньому засіданні представники українських військових частин (за участі Симона Петлюри, Володимира Винниченка та Олександра Шульгина) не дійшли згоди. Полуботківцям сказали, що «їх оборона не потрібна для Центральної Ради, бо на захист її в будь-який момент може прибути з фронту півтора мільйони українських вояків». А також наполягли, аби 1-й Український полк імені Богдана Хмельницького прийняв ухвалу, за якою «не вважає їх за своїх братів, відмовляє всякої допомоги і радить негайно виконати наказ» про відправку на фронт.
Виступ збурених полуботківців стався в ніч на 18 липня і проходив під гаслами негайного проголошення незалежності України (тому головним натхненником виступу вважають відомого самостійника Миколу Міхновського). У маніфесті повсталих наголошувалося, що «український народ не має тих прав, яких домагається кожна окрема нація і які мають належати кожному окремому народу. Висунутий Російською революцією лозунг самовизначення народів залишається лише на папері. Ми, українці-козаки, що зібрались в Києві, … всіх росіян і ренегатів, які гальмують роботу українців, скидаємо з їх постів силою, не рахуючись з Російським урядом».
Вийшовши зі своїх казарм, вони захопили деякі державні установи: міський штаб міліції, військову комендатуру, арсенал, окремі інтендантські склади, 3-й авіапарк, розгромили квартиру командувача Київського військового округу.
Центральна Рада, Генеральний секретаріат, УГВК рішуче відмежувалися від виступу і задіяли полк імені Богдана Хмельницького для ліквідації повстання. Під тиском останніх, полуботківці 18 липня повернулися у казарми, а 20 липня погодилися скласти зброю.
21 липня Центральна Рада визнала 2-й Український козацький полк імені Павла Полуботка окремою військовою частиною і за кілька днів основна маса солдатів-полуботківців (близько 2500 тисяч) була відправлена в діючу армію на Румунський фронт. Там вони відразу потрапили у жорстокі бої і зазнали жахливих втрат. На початку лютого 1918-го від полку лишилося усього 5 осіб.
Українська
English
