☕️Дизайнер із Сан-Франциско показав, як готують каву в робо-кав'ярні🦾🤖

Спойлер: $5,90 за те, щоб робот пролив молоко та вилив каву 🤣

НЕ СПРИЙМАЛА насіння чіа, поки не спробувала цей НАЙПРОСТІШИЙ ☀️ десерт
зберігайте і обов’язково повторіть

• сиркова паста yagotynske — 1 баночка (раджу з бананом для більш солодкого смаку)
• йогурт molokiya — 100 мл
• насіння чіа — 2 ст.л.
• протеїнова гранола gregory__mill — 2,5 ст.л.
• ягоди
Змішати сиркову пасту з йогуртом і насінням чіа. Поставити в холодильник ~на 1-2 год до «набухання» насіння. Зібрати десерт з гранолою та ягодами

А тепер про приємне: роби замовлення за посиланням https://letyshops.com/ua/winwin?ww=29282593 та отримай кешбек понад 6% на усі замовлення Gregory mill 🎁

Щоб замовити гранолу переходьте за посиланням https://aff.gregorymill.com.ua/gmAUEL Не пропустіть неймовірну можливість! Скуштуйте всі наші смаки та знайдіть свої фаворити!

Український бренд натуральних гранул Gregory Mill запрошує до співпраці! Партнерська програма Gregory Mill https://drop.hillary.ua/?ref=11747 Зацікавило? 👉 РЕЄСТРУЙСЯ та починай заробляти зараз!

5 вересня 1933 року постановою народного комісара освіти усрр В.Затонського схвалено новий зросійщений правопис 1933 року на зміну правопису від 6 вересня 1928 р.

Метою нового зросійщеного правопису було максимально наблизити українську мову до російської, щоб потім легко маніпулювати схожістю і говорити, що українська — це ледве не діалект.

Новий проєкт підготував заступник народного комісара освіти усрр Андрій Хвиля.

У передмові до правопису 1933 р. було вказано, що він 📜"очищений від націоналістичних перекручень, що ставили перешкоди оволодінню грамотністю широкими масами і спрямовували українську мову на відрив від російської… орієнтували українську мову на польську та чеську буржуазну культуру, ставили бар'єр між українською та російською мовами".

Щодо значення правопису 1928 р.

Фактично вперше на теренах України, в тому числі й поза межами усрр, з’явився перелік правил, що поєднав у собі різні традиції. Правопис впорядкував літературну мову, яка впродовж багатьох років заборон піддавалася впливу польської, російської та іншої мов; усунув розбіжності, що з’являлися під впливом різних діалектів і говорів; унормував написання іншомовних слів та власних імен. При цьому правопис був максимально наближений до живої народної мови.

«Правопис лише тоді має значення, коли дає можливість кожному письменному виявити легко на письмі свої думки, не витрачаючи зайвих сил на вивчення штучних граматичних правил, а це значить, що правопис мови відповідає властивостям її», — писав Микола Скрипник, нарком освіти у 1928 р.

На початку 90-х рр. лунали пропозиції відновити деякі норми «харківського правопису». Тоді вдалося повернути в ужиток тільки «репресовану» літеру «Ґ», яку в 1933 р.назвали «націоналістичною».

Більше норм «харківського правопису« відновлено в останній редакції Українського правопису від 2019 р.

На світлині приклади змін у правописі в порівнянні з дійсно українським правописом 1928 р.

КОЛИ В ТЕБЕ ЗРАНКУ ПОГАНИЙ НАСТРІЙ

Колишній енкаведист, який у формі бандерівця вбивав мирних людей в Галичині в 40-50-х роках перед смертю прийшов на сповідь до священника. Що сказав священник? Читайте і поширюйте!
СПОВІДЬ КОЛИШНЬОГО ПСЕВДОБАНДЕРІВЦЯ

На ім’я голови сільської ради села Н. Заліщицького району зі Східної України надійшов лист такого змісту: «Я - колишній солдат спецгрупи НКВД, яка під маркою бандерівців у 1944-1945 рр. проводила масові вбивства невинних людей на Тернопільщині. Наша група позбавила життя не один десяток людей, яких ми вбивали ніби за симпатії до совітської влади. І ось нині, на схилі літ, стоячи над могилою, хочу висповідатись, розповісти правду, хто насправді проводив оті криваві акції. Мені привиджуються ті нещасні, які просили в нас пощади, але пощади їм не було... Часто у снах чую крик чотирирічного хлопчика: «Не бий мого татка!!!». Він вирвався із рук нашого старшини, при тім укусив його за палець. Тоді старшина вхопив хлопчика за ніжки і з усього маху вдарив об стінку головою… Мозок із розбитої голови дитини бризнув по хаті - на нас, на наші руки, на обличчя. Я за той час розстріляв двох сестричок 10-ти і 12-ти років. Вони заціпеніли від жаху і навіть не розуміли, що відбувається. Батько і мати на колінах благали нас, щоб ми пощадили хоча б дітей і теж не розуміли, за що їм така кара - просили: «Хлопці, схаменіться, ми ж ні в чому не винні...» (вони думали, що ми - бандерівці). А ми звинувачували їх у тому, що їхні старші два сини пішли на фронт. Хоч ми добре знали, що людей призовного віку забирали силою, не питаючи, хоче хтось іти на війну чи ні. Таких випадків було багато, але мені запам’ятався особливо оцей. Голос того хлопчика: «Не бий мого татка!». Зойки нещасних сестричок та їхніх батьків останнім часом переслідують мене вдень і вночі. Пішов я у церкву і висповідався. Старенький священик зблідлими вустами прошепотів: «Сину, великі твої гріхи, але оскільки ти каєшся і тебе змушували скоїти такий гріх твої командири, я, як священик, можу дати тобі розгрішення. І дам, але тільки тоді, коли ти напишеш у ті села, де ви проливали невинну кров, та ще й під чужу марку». Я знаю, пане голово, що цього люди не простять мені ніколи - надія тільки на Бога. Адже ішов я убивати людей не сам від себе. Це вони, наші командири-чекісти, змушували нас. Завжди, коли ми, солдати, відмовлялися когось убивати, погрожували: «Хотітє бить чістєнькімі?!! Расстреляєм саміх как собак!!!». Ми боялися один одного і ніколи поміж собою не обговорювали свої вчинки, навіть під час пиятики. Але коли через якийсь час наш старшина по необережності сам у себе вистрелив з автомата і в муках помер, ми мовчки переглянулись, і я подумав: «Оце тобі, гаде, за тих невинних людей, за того хлопчика...». Хоч у самих теж руки були в крові. Розкажіть, пане голово, усім у селі про мого листа. Хай знають люди, хто насправді знищив їхніх сусідів. Не бандерівці, ні!!! Це ми, чекісти, так криваво провокували наших людей. А винна в тому сатанинська, кривава, совітська влада...

Р. S. І треба ж, головою сільської ради був якраз син одного із братів, що пішли 1944 року на фронт, батьків яких, сестричок і братика було знищено нелюдами-чекістами у березні 1945 року. Ридав, читаючи листа, голова, і в розпуці бив кулаками об стіл. У неділю пішов до церкви і на сповіді покаявся за свій гріх, що протягом багатьох років він і його родина носили в серці образу та гнів, що проклинали невинних героїв-повстанців, які полягли у боротьбі за волю України і до смерті їхньої родини, як нарешті з’ясувалося, не мали ніякого відношення. На сповіді ридали обидва - голова і священик.
Розповідь тернопільчанина опрацював
Левко ПАРАЩАК.
Часопис «Прикарпаття», 30 квітня 2005 р.
Роман Андрусяк