#ВеликаБританія #Америка #Італия #місто #капсула #море #вода #пляж

#Україна #Німеччина #Франція #місто #капсула #море #вода #пляж

https://youtu.be/tgTXzfuZCx4?si=bFoG9rpndMquWZGu

У Києві показали документальну стрічку режисера Василя Київського «Без права на помилку», яка розповідає про мужність, професіоналізм і працю фахівців вибухотехнічної служби Національної поліції України. Її продюсерка Вікторія Кратінова заявила, що пишається цією роботою, кожною розказаною у фільмі історією, а також тим, що мала можливість долучитися до цього проєкту. Стрічка розповідає про силу духу, любов до своєї справи та віру в майбутнє. Фахівці розміновують пастки російських терористів, поля й дороги, дамби, мости, будинки, а також знешкоджують нерозірвані снаряди, авіабомби, дрони та ракети. "Ця стрічка — насамперед про тих, для кого вибух — це не спецефект з фільму, для кого саперна справа — не сюжет із серіалу. Це щоденна, рутинна праця з порятунку людських життів. Вибухотехніки — це люди, які повинні дуже швидко й оперативно приймати правильні рішення", - заявив заступник начальника Головного слідчого управління Нацполіції Артем Шевчишин. А начальник управління вибухотехнічної служби Нацполіції Володимир Хоменко додав, що у фільмі немає спеціально побудованих сцен: "Таким чином вдалося показати правду про життя людей, які щодня, усвідомлюючи ризики, йдуть на небезпеку. Особливо — ті, хто вже отримав поранення, хто підривався, але все одно повертається в поле й знову і знову доводить, що вони — найкращі". Режисер фільму Василь Київський акцентував, що головне завдання стрічки — показати перемоги вибухотехнічної служби, а також вшанувати загиблих героїв. #Коло_Кіно #Новини_кіно #Українське_кіно

https://youtube.com/shorts/iCkjlbYeaLY?si=p1QWeQtFK4rjzGyG

https://www.youtube.com/live/xi6lIa5meKo?si=44JyHjwJqBKvvXGM

Баба Надя моя ще коли казала, що геть не вийде з мене путньої старої?:) Й хоча б раз та моя баба колись збрехала?:) Не було такого! Зранку нагорталася стрічок нічних новин… Вхопила пласкоріз та поперла у город… Врівноважувати тонку душевну прапоршицьку организацію… Дуже помічне, з розлюченністю пласкорізом ззззносити поодинокі бурʼяни! Уявляючи на їх місці геть не рослини… За ту годину, що я в городі була, тричі одягалася-роздягалася! В пайті мені спекотно? Стягну її з себе, починаю мерзнути? Знов одягну, знов стягну? Тричі бігала з городу в хату! Бо дощ починався! Вишню та іргу їла! В промислових масштабах!:) Ще й жимолостей трошки наскубла! Думала, що я їх вже всі зжерла!:) Задовбалася! Задовбалася бігати, як молода! Підняла руку повище? Різко, з зусиллям, опустила її до низу, та видихнула: - Та до біса таке сапання!!! Й пішла собі з того городу!!! То й що? Сонце світить!:) Вітрюган дерева тіліпає!:) Жодної краплини дощу не спостерігається!:) Та й хай?:) Ділянку ліворуч центральної городньої доріжки я пересапала?:) А праворуч нещодавно я ж була з пласкорізом! Достатньо на сьогодні!!! Ви там як? Цілі?

#поезія Я сильна, мій Боже, я знаю, що маю нести хреста.. Здається у мріях літаю, насправді — під серцем зима. Живу, як усі, без правил: грішу, виправдовуюсь, йду... Не прагну овацій та слави, хапаючи дні на льоту. Я знаю, мій Боже, що крила, даровані в спадок од Тебе латала, чіпляла, губила, шукаючи відповідь в неба. І думала — все у цім світі як треба, ніщо не минеш. Любила волошки в житі, і маки... О, маки...Авжеж... Я сильна, мій Боже, я знаю, хоч бракне, буває, сил. Я вірю, що ще політаю із крилами, чи без крил. І знаю: за літом — осінь, а десь на краю — зима. Мені би набігатись босій у маках... Та йде війна. І літо — уже не літо, кровить той червоний цвіт... А нас би усім дожити до завтра. Зникає рід... Криваві обжинки править чиясь демонічна рука, хоч жінка дитятко бавить і шиє свогò рушника... Я сильна, мій Боже, я знаю, се чаша моєї землі. Ще мрію, пишу, зберігаю насіння, аби навесні засіяти квітами густо всі грядки і всі горшки. Аби не було лиш пустки, опісля глухої зими. І міряю часом крила, зневіра — то тяжкий гріх. Любов — є велика сила, дай, Боже, аби для всіх... Людмила Галінська