У Коордштабі пояснили, як інформація від родин впливає на пошук полонених і зниклих безвісти.
Повні та актуальні дані в Особистому кабінеті на сайті Координаційного штабу родин дозволяють швидше встановлювати місцеперебування українських полонених і зниклих безвісти.
Аналітики штабу використовують інформацію для збору, перевірки та узагальнення даних про установи, де утримуються військові та цивільні, а також формування запитів на обмін і продовження процедури верифікації.
Конкретні деталі від родин часто допомагають ідентифікувати тих, кого вже бачили звільнені оборонці.
Саме тому Координаційний штаб закликає родини вносити якомога більше відомостей до Особистого кабінету, адже це підвищує шанси на повернення рідних додому.
Національне інформаційне бюро

https://t.me/Ukraineaboveallelse

Поїв я цього вашого кальмара

«Ми живемо в історичний час, бо знаходимось у фінальному періоді 300-літньої боротьби за визволення від московського ярма. І коли ми усвідомлюємо, яке це ярмо, що це за імперія зла, то починаємо розуміти, наскільки важливим є достойно його прожити і допомогти зрозуміти це іншим», – вважає владика Іоан (Яременко), митрополит Черкаський і Чигиринський.

Як голова Синодального управління військового духовенства він всебічно та глибоко розуміє всі реалії, виклики і проблеми капеланського служіння. Архієрей розповідає, в яких обставинах зароджувалось сучасне українське капеланство, згадує багато деталей, зокрема й про те, як на початку війни капеланів готували в Києві.

«Гасло капеланів, на мою думку, це не лише «Бути поруч», а й «Бути разом» – зі своїми побратимами, в усіх їхніх проблемах, втратах, в радощах і в смутку… Зараз, під час війни, капелани беруть на себе частку того страшного болю, з яким стикаються наші воїни», – говорить владика Іоан.

На його переконання, всім нам потрібно нині одне: «Стояти і триматися – бо Господь воює за нас. Навіть, коли бачимо, що власними силами не можемо подолати ворога. Але Бог подолає його».

Митрополит Черкаський і Чигиринський Іоан, очільник Синодального управління військового духовенства ПЦУ, поділиться своїми спогадами, роздумами і думками в 9-й заключній серії документального проєкту «Я капелан». Дивіться за посиланням на нашому YouTube-каналі:
https://youtu.be/jnNN5b9qrj0?si=jrZ7Bzb_kwemBoiu

День української жінки — нове неофіційне свято, що викликає багато дискусій, має прихильників та опонентів. Тож ми вирішили додати його до нашого календаря та розповісти детальніше. Останніми роками в українському календарі з’являються нові дати, покликані відновити національну ідентичність та позбутися радянського спадку. Однією з таких дат стало 25 лютого — день, який суспільство та політики пропонують відзначати як День української жінки (День українки). Це свято, що виникло на хвилі деколонізації, має на меті вшанування сили, таланту та незламності українського жіноцтва.

Традиції та особливості свята День української жінки
Оскільки свято є новим і поки що не має офіційного статусу державного вихідного, його традиції лише формуються і визначальними у процесі становлення традицій свята стали медіаресурси та соціальні мережі.

Вшанування Лесі Українки.
Центральною фігурою дня є Леся Українка як символ освіченої, сильної та вольової української жінки. У цей день проводяться літературні читання, покладання квітів до пам’ятників поетесі та просвітницькі заходи.
Зміна акцентів. На відміну від радянського формату “свята весни”, День української жінки пропонується як день вшанування національної стійкості. Це нагода подякувати жінкам-військовим, волонтеркам, медикиням, вчителькам та матерям, які тримають тил і фронт.
Свято стало нагодою для дискусій у соцмережах та медіа про роль жінки в сучасному українському суспільстві.

Значення та важливість свята День української жінки
Це спроба переосмислити ідеал жінки. Це не просто “слабка стать”, яку треба вітати раз на рік квітами, а сильна особистість, яка робить внесок у розвиток держави, культури та науки.
Визнання у час війни. У контексті сучасної війни свято набуває особливого змісту. Це день вдячності жінкам, які на рівні з чоловіками захищають країну, рятують життя та представляють Україну у світі.
Культурний код. В’язка з Лесею Українкою нагадує про глибоке коріння українського фемінізму та інтелектуальної традиції, яка існувала задовго до радянської доби.
День української жінки — це молоде свято, яке ще шукає своє остаточне місце в державному календарі та серцях громадян. Можливо його виникнення спричинене не стільки потребою замінити 8 березня офіційно, скільки потребою суспільства говорити вголос про гендерні питання, про національну ідентичність, про культурний спадок. Ця дата вже стала символом поваги до української жінки — талановитої, вільної та сильної духом, гідної послідовниці великої Лесі.