• Цікаві новини стосовно виходу книги «Готикана» від КСД.

    Це перша книга українського видання, котра матиме арома-ефект. Детальніше:

    🌹Наклад книг з ароматом буде обмежений. Наступні наклади будуть без аромату та ексклюзивного зрізу з малюнком (просто однокольорове фарбування).

    🌹Екземпляри з запахом будуть в плівці.

    🌹Для того, щоб відчути запах, потрібно трошки потерти троянду. Самі сторінки не пахнуть.

    Книгу очікуємо у 2025 році, обіцяно: готика, дрібка фентезі, дарк атмосфера і звісно сцени 18+.

    #анонс #літературний_флюгер
    Цікаві новини стосовно виходу книги «Готикана» від КСД. Це перша книга українського видання, котра матиме арома-ефект. Детальніше: 🌹Наклад книг з ароматом буде обмежений. Наступні наклади будуть без аромату та ексклюзивного зрізу з малюнком (просто однокольорове фарбування). 🌹Екземпляри з запахом будуть в плівці. 🌹Для того, щоб відчути запах, потрібно трошки потерти троянду. Самі сторінки не пахнуть. Книгу очікуємо у 2025 році, обіцяно: готика, дрібка фентезі, дарк атмосфера і звісно сцени 18+. #анонс #літературний_флюгер
    4
    2Kviews
  • 2
    739views
  • 1
    845views
  • 30 грудня 1974 року народилася відома українська акторка театру і кіно, телеведуча та громадська діячка Ірма Вітовська. Тому наша сьогоднішня #кінопорада суперочевидна - подивитися українське кіно чи серіал, де знялася пані Вітовська. А вибрати, повірте, є з чого!

    Звісно, першим згадається українська версія канадського комедійного телесеріалу "Леся + Рома", де Ірма Вітовська зіграла Лесю. Але якщо ви поки не готові передивлятися 136 серій по 20-25 хвилин, ось вам кілька повнометражних варіантів. Наприклад, трагікомедія "Мої думки тихі" про звукорежисера-фрилансера (начебто у розробці є і сиквел) чи комедія "Смак свободи" (сценаристка Олена Моренцова-Шулик видала однойменну книгу, яка містить рецепти авторських страв Ольги-Марії Франко).

    Також вона грає у драмі "БожеВільні" про жахи каральної психіатрії в срср (є на SweetTV та КиївстарТБ). Або ще є комедійний сімейний фільм україно-італійського виробництва "Коза Ностра. Мама їде" про те, як Влада Коза продає свій дім у Карпатах та летить до доньки на Сицилію, щоб допомагати їй в догляді за онуком. Ще більше фільмів і серіалів є на сторінці акторки у Вікіпедії.

    #Коло_Кіно
    30 грудня 1974 року народилася відома українська акторка театру і кіно, телеведуча та громадська діячка Ірма Вітовська. Тому наша сьогоднішня #кінопорада суперочевидна - подивитися українське кіно чи серіал, де знялася пані Вітовська. А вибрати, повірте, є з чого! Звісно, першим згадається українська версія канадського комедійного телесеріалу "Леся + Рома", де Ірма Вітовська зіграла Лесю. Але якщо ви поки не готові передивлятися 136 серій по 20-25 хвилин, ось вам кілька повнометражних варіантів. Наприклад, трагікомедія "Мої думки тихі" про звукорежисера-фрилансера (начебто у розробці є і сиквел) чи комедія "Смак свободи" (сценаристка Олена Моренцова-Шулик видала однойменну книгу, яка містить рецепти авторських страв Ольги-Марії Франко). Також вона грає у драмі "БожеВільні" про жахи каральної психіатрії в срср (є на SweetTV та КиївстарТБ). Або ще є комедійний сімейний фільм україно-італійського виробництва "Коза Ностра. Мама їде" про те, як Влада Коза продає свій дім у Карпатах та летить до доньки на Сицилію, щоб допомагати їй в догляді за онуком. Ще більше фільмів і серіалів є на сторінці акторки у Вікіпедії. #Коло_Кіно
    2
    3Kviews
  • Це не бажання зануритись у скорботу, це пропозиція всім цінувати те, що маєте. А якщо чогось не маєте, значить, вам це і не потрібне.
    Початок грудня 2024 року став для мене трагічною сторінкою в моєму житті. Втрата близької людини - дружини Вікторії, з якою разом ми прожили більше 37 років, поділила моє життя на до і після. За майже місяць після її смерті я пройшов всі стадії горя: шок, заперечення, гнів, торг, депресію та прийняття. Соромно згадувати свій бунт проти Бога. Але Господь Справедливий, Він простить.
    Ми створили сім'ю ще в радянські часи. Народили двох дочок. Пройшли важкі 90-ті і вже у «двохтисячні» сімейний матеріальний стан став покращуватися. Ми змогли потрошку реалізовувати свої мрії. З такими же як ми божевільними, готовими спати в автобусі, почали відкривати для себе світ турпоїздками Україною та Європою. Пізніше, з появою своєї автівки мандрували вже самостійно.
    Достатньо рано стали бабусею та дідусем – Вікі тоді було тільки 39, мені – 42.
    Купили хату в селі, далеко від міста, щоб мати можливість відпочивати від шумного мегаполісу (і ціна грала роль).
    Йшов час, ми раділи життю.
    Одним ранком жовтня 2019 року у Вікі стався інсульт з ледве помітними ознаками, але за наслідками непрофесійних дій робітників служби екстреної медичної допомоги (державної), яких ми одразу викликали, у Віки відмовила права сторона тіла. Праві рука та нога перестали функціонувати взагалі. Приватні центри реабілітації, в яких ми на початку перебували, не змогли покращити стан, але там навчили її ходити і з такою «неконтрольованою» ногою.
    Треба було жити далі. Хто читав книгу Бакмана «Чоловік на ім'я Уве» (інша назва "Друге життя Уве"), той може уявити як я намагався забезпечувати дружині елементарні зручності для життя в такому її стані.
    Разом з тим і Віка, обмежена в можливостях повноцінного життя, з болями і стражданнями, все ж таки гаряче хотіла жити і жити з позитивом: не впадала у відчай, продовжувала мріяти, навіть про майбутні мандри, насолоджувалася городом на дачі, малювала лівою рукою, готувала смаколики, раділа з маленьких перемог через свою інвалідність. Її сила волі і мене безмежно надихала.
    З початком повномасштабного вторгнення московитів весною 2022 року у Вікі стався другий інсульт. Були втрачені мова і розумовість. Але завдяки вчасним і кваліфікованим заходам фахівцями приватної швидкої допомоги та лікарів центру, ці вади були відновлені за тиждень перебування в цьому центрі.
    Зимою 2022-2023 р., живучі в місті, з причин дії війни погіршився загальний стан Віки і вона майже весь час була прикута до ліжка. Було прийнято мною рішення звільнятися з роботи і переїжджати жити з міста в село з постійним доглядом за нею. Це було неймовірно правильне рішення, завдяки якому ми ще змогли рік і 8 місяців бути весь час разом, що позитивно позначилось на її стані, як на фізичному, так і на психологічному. Це був час нашого другого медового місяцю. Ми насолоджувалися спілкуванням один з одним, спільними справами, спільними мріями, спільними досягненнями. Ми вже і забули, що інсультники не довгожителі.
    Але був день 2 грудня 2024 року… Мій самий важкий день життя. Поховання. Самотність.
    Є діти, онукі, рідний брат, близькі, друзі, сусіди - не залишають на одинці. Але...
    Тепер я вчуся жити «другим життям». Час - мій лікар.

    Навіщо це написав, запитаєте ви, ще й у публічний простір?.. Просто хотілося поділитися. Може хтось зайвий раз, зупинившись, замислиться про важливе і неважливе в своєму житті.

    Моя порада: любіть один одного, цінуйте, що маєте, живіть позитивно, бережіть себе і близьких – це, направду, не банальні речі, розумієш вже, коли втрачаєш, а це неправильно! І пам'ятайте: любов - це жертовність і треба, не замислюючись, приймати іноді вкрай не зручні для себе, але важливі для когось, рішення.
    І ще важливо: будьте обізнаними в хворобах - при деяких ознаках (інсультах, інфарктах) час грає вирішальну роль.

    (за помилки орфографічні, синтаксичні, лексичні, граматичні, стилістичні, пунктуаційні вибачаюсь – ніколи не вмів писати, це мій перший в житті пост).
    Це не бажання зануритись у скорботу, це пропозиція всім цінувати те, що маєте. А якщо чогось не маєте, значить, вам це і не потрібне. Початок грудня 2024 року став для мене трагічною сторінкою в моєму житті. Втрата близької людини - дружини Вікторії, з якою разом ми прожили більше 37 років, поділила моє життя на до і після. За майже місяць після її смерті я пройшов всі стадії горя: шок, заперечення, гнів, торг, депресію та прийняття. Соромно згадувати свій бунт проти Бога. Але Господь Справедливий, Він простить. Ми створили сім'ю ще в радянські часи. Народили двох дочок. Пройшли важкі 90-ті і вже у «двохтисячні» сімейний матеріальний стан став покращуватися. Ми змогли потрошку реалізовувати свої мрії. З такими же як ми божевільними, готовими спати в автобусі, почали відкривати для себе світ турпоїздками Україною та Європою. Пізніше, з появою своєї автівки мандрували вже самостійно. Достатньо рано стали бабусею та дідусем – Вікі тоді було тільки 39, мені – 42. Купили хату в селі, далеко від міста, щоб мати можливість відпочивати від шумного мегаполісу (і ціна грала роль). Йшов час, ми раділи життю. Одним ранком жовтня 2019 року у Вікі стався інсульт з ледве помітними ознаками, але за наслідками непрофесійних дій робітників служби екстреної медичної допомоги (державної), яких ми одразу викликали, у Віки відмовила права сторона тіла. Праві рука та нога перестали функціонувати взагалі. Приватні центри реабілітації, в яких ми на початку перебували, не змогли покращити стан, але там навчили її ходити і з такою «неконтрольованою» ногою. Треба було жити далі. Хто читав книгу Бакмана «Чоловік на ім'я Уве» (інша назва "Друге життя Уве"), той може уявити як я намагався забезпечувати дружині елементарні зручності для життя в такому її стані. Разом з тим і Віка, обмежена в можливостях повноцінного життя, з болями і стражданнями, все ж таки гаряче хотіла жити і жити з позитивом: не впадала у відчай, продовжувала мріяти, навіть про майбутні мандри, насолоджувалася городом на дачі, малювала лівою рукою, готувала смаколики, раділа з маленьких перемог через свою інвалідність. Її сила волі і мене безмежно надихала. З початком повномасштабного вторгнення московитів весною 2022 року у Вікі стався другий інсульт. Були втрачені мова і розумовість. Але завдяки вчасним і кваліфікованим заходам фахівцями приватної швидкої допомоги та лікарів центру, ці вади були відновлені за тиждень перебування в цьому центрі. Зимою 2022-2023 р., живучі в місті, з причин дії війни погіршився загальний стан Віки і вона майже весь час була прикута до ліжка. Було прийнято мною рішення звільнятися з роботи і переїжджати жити з міста в село з постійним доглядом за нею. Це було неймовірно правильне рішення, завдяки якому ми ще змогли рік і 8 місяців бути весь час разом, що позитивно позначилось на її стані, як на фізичному, так і на психологічному. Це був час нашого другого медового місяцю. Ми насолоджувалися спілкуванням один з одним, спільними справами, спільними мріями, спільними досягненнями. Ми вже і забули, що інсультники не довгожителі. Але був день 2 грудня 2024 року… Мій самий важкий день життя. Поховання. Самотність. Є діти, онукі, рідний брат, близькі, друзі, сусіди - не залишають на одинці. Але... Тепер я вчуся жити «другим життям». Час - мій лікар. Навіщо це написав, запитаєте ви, ще й у публічний простір?.. Просто хотілося поділитися. Може хтось зайвий раз, зупинившись, замислиться про важливе і неважливе в своєму житті. Моя порада: любіть один одного, цінуйте, що маєте, живіть позитивно, бережіть себе і близьких – це, направду, не банальні речі, розумієш вже, коли втрачаєш, а це неправильно! І пам'ятайте: любов - це жертовність і треба, не замислюючись, приймати іноді вкрай не зручні для себе, але важливі для когось, рішення. І ще важливо: будьте обізнаними в хворобах - при деяких ознаках (інсультах, інфарктах) час грає вирішальну роль. • (за помилки орфографічні, синтаксичні, лексичні, граматичні, стилістичні, пунктуаційні вибачаюсь – ніколи не вмів писати, це мій перший в житті пост).
    4
    2comments 2Kviews
  • 5
    618views
  • Другий сезон ми з Марина Свистун робимо розпалювачі для військових.

    Для тих, хто ще не знає, що це таке - це ватні диски вимочені в розтопленому парафіні і висушені. Горять в середньому від 8 хв до 12 хв.

    Для чого вони? Ними можна розпалити багаття з сирих гілок, підігріти води (якщо в чашці, то і закип'ятити) для чаю чи кави, зварити їжу на декількох розпалювачах.
    Або просто зігріти руки.

    Розпалювач, на відміну від окопної свічки, дає одразу сильний і яскравий вогонь🔥.

    В минулому сезоні ми співпрацювали в основному з волонтерами. Також напряму військовим відправляли.

    В цьому сезоні плануємо також таку співпрацю. І ще пропоную не соромитись і писати чи телефонувати мені дружинам військових. Якщо ви своєму чоловікові плануєте відправляти посилочку і вам потрібні розпалювачі - ми з радістю дамо. Адже вони і робляться для наших незламних військових.

    Коли ми робили збір на матеріали для виробництва розпалювачів - в основній масі донати отримували від родин військових, тих людей, які знають що таке війна😔.

    ‼️Важлива кожна гривня, адже ціни на парафін ростуть кожного дня. Для бажаючих допомогти військовим - реквізити⬇️
    https://choko.link/svitlanazhyzhko

    Дякуємо кожному за довіру та допомогу🫶

    #розпалювачі #розпалювачідлязсу #допомогазсу #розпалювачідлязсу
    Другий сезон ми з Марина Свистун робимо розпалювачі для військових. ⠀ Для тих, хто ще не знає, що це таке - це ватні диски вимочені в розтопленому парафіні і висушені. Горять в середньому від 8 хв до 12 хв. ⠀ Для чого вони? Ними можна розпалити багаття з сирих гілок, підігріти води (якщо в чашці, то і закип'ятити) для чаю чи кави, зварити їжу на декількох розпалювачах. Або просто зігріти руки. ⠀ Розпалювач, на відміну від окопної свічки, дає одразу сильний і яскравий вогонь🔥. ⠀ В минулому сезоні ми співпрацювали в основному з волонтерами. Також напряму військовим відправляли. ⠀ В цьому сезоні плануємо також таку співпрацю. І ще пропоную не соромитись і писати чи телефонувати мені дружинам військових. Якщо ви своєму чоловікові плануєте відправляти посилочку і вам потрібні розпалювачі - ми з радістю дамо. Адже вони і робляться для наших незламних військових. ⠀ Коли ми робили збір на матеріали для виробництва розпалювачів - в основній масі донати отримували від родин військових, тих людей, які знають що таке війна😔. ⠀ ‼️Важлива кожна гривня, адже ціни на парафін ростуть кожного дня. Для бажаючих допомогти військовим - реквізити⬇️ https://choko.link/svitlanazhyzhko Дякуємо кожному за довіру та допомогу🫶 #розпалювачі #розпалювачідлязсу #допомогазсу #розпалювачідлязсу
    2
    4Kviews 34Plays
  • Чесно, вже кілька разів говорила собі, що все.... Кінець.... Не хочу, втомилась, нікому це не треба, донатів немає, я сама це не витягну (та і не повинна).
    А потім один за одним йдуть запити.... Хлопцям потрібно тепло, там же не можуть бути альтернативні джерела тепла, а лише розпалювачі..... Переписки з такими рідними, хоч і не знайомими людьми... Підтримка рідних та однодумців волонтерів... А потім #звітипорозпалювачах від Незламних ❤️‍🩹

    І все💔. Моє серце знову болить, де брати гроші і скільки часу потрібно, щоб закрити всі потреби по запитах.

    Я НЕ МОЖУ ВІДМОВИТИ військовим, через те, що немає в мене парафіну. Його ТРЕБА купити.

    Будь ласка, згадайте завдяки кому ви можете готуватись до свят. Вийдіть на вулицю, присядьте і посидіть нерухомо кілька годин. Тепло? От і їм теж холодно.

    Важлива кожна гривня та репости (це також інформаційний донат) ⬇️
    https://choko.link/svitlanazhyzhko
    Чесно, вже кілька разів говорила собі, що все.... Кінець.... Не хочу, втомилась, нікому це не треба, донатів немає, я сама це не витягну (та і не повинна). А потім один за одним йдуть запити.... Хлопцям потрібно тепло, там же не можуть бути альтернативні джерела тепла, а лише розпалювачі..... Переписки з такими рідними, хоч і не знайомими людьми... Підтримка рідних та однодумців волонтерів... А потім #звітипорозпалювачах від Незламних ❤️‍🩹 І все💔. Моє серце знову болить, де брати гроші і скільки часу потрібно, щоб закрити всі потреби по запитах. Я НЕ МОЖУ ВІДМОВИТИ військовим, через те, що немає в мене парафіну. Його ТРЕБА купити. Будь ласка, згадайте завдяки кому ви можете готуватись до свят. Вийдіть на вулицю, присядьте і посидіть нерухомо кілька годин. Тепло? От і їм теж холодно. Важлива кожна гривня та репости (це також інформаційний донат) ⬇️ https://choko.link/svitlanazhyzhko
    4
    2Kviews 38Plays
  • 9
    662views