Світ, де речі сміються
У світі, де речі сміються — люди забувають сваритися.
Бо життя надто смішне, щоб бути серйозним.
У цьому світі все було майже як у нашому — небо було синє, люди ходили на роботу, коти спали на теплих батареях.
Але була одна дрібна різниця:
усі предмети мали почуття гумору.
Не просто мали — а ще й кепкували, жартували, сміялись одне з одного і, найчастіше, з людей.
---
Одного ранку Микита прокинувся, потягнувся й сказав:
— Добрий ранок.
— Такий собі, — буркнула подушка. — Ти мені всю ніч вухо м’яв!
Простяг руку до зубної щітки. Та відсахнулась:
— О, знову він! Містер "Я їв часник учора, а чистити буду сьогодні!"
— Ей, не перебільшуй…
— Не перебільшую, — втрутилася паста. — Тут ціла катастрофа. Запах рівня «втікали всі бактерії».
На кухні холодильник заіржавіло хихикнув:
— Ну що, знову відкриєш мене п’ять разів, нічого не візьмеш і закриєш? Може, я теж хочу вибір!
— Я просто перевіряю…
— Що? Чи магічним чином не з’явився торт? — промовила поличка. — Сюрприз: ні.
Чайник ображено булькотів:
— А ти питав, чи я готовий працювати в такий ранній час? Я взагалі-то вчора кипів тричі. Маю право на страйк!
На роботі комп’ютер на весь офіс сказав:
— Ха! Він знову ввів пароль з першої спроби! Запишіть це в історію!
— Та відчепися, — зітхнув Микита.
— А ще ти знову назвав мене "тупою машиною", — додав монітор. — Хоча я принаймні не забуваю, куди кладу ключі.
— Він їх у мікрохвильовку поклав учора, — підказав принтер.
— І чхнув на екран, — додав пилосос. — Я бачив!
У світі, де речі мали почуття гумору, було важко ображатися. Бо як ображатися на шафу, яка каже:
— Ну й що, що я скриплю? Ти теж щоранку крекчиш, коли вставати!
Або на двері, які кожного разу, коли хтось забував ключі, співали: — "Ти знову без мене, ла-ла-лааа…"
Але була в цьому й чарівність.
Люди стали смішнішими.
Посуд — більш терплячим.
Дзеркала — менш жорстокими. Бо вони жартували:
— Ну, сьогодні ти не Джеймс Бонд. Але принаймні — не варена картопля!
Навіть будильники стали співати комічними голосами:
— Підйоооом! Світ ще не готовий, але треба!
Микита спершу дратувався. Потім сміявся. Потім полюбив. Бо сміх — він як вірус.
Заражає всіх — навіть чайники.
І врешті він сказав:
— Дякую вам, речі. Ви — як друзі. Просто з розетками.
І з того дня навіть лампа світити почала трохи тепліше.
Світ, де речі сміються
У світі, де речі сміються — люди забувають сваритися.
Бо життя надто смішне, щоб бути серйозним.
У цьому світі все було майже як у нашому — небо було синє, люди ходили на роботу, коти спали на теплих батареях.
Але була одна дрібна різниця:
усі предмети мали почуття гумору.
Не просто мали — а ще й кепкували, жартували, сміялись одне з одного і, найчастіше, з людей.
---
Одного ранку Микита прокинувся, потягнувся й сказав:
— Добрий ранок.
— Такий собі, — буркнула подушка. — Ти мені всю ніч вухо м’яв!
Простяг руку до зубної щітки. Та відсахнулась:
— О, знову він! Містер "Я їв часник учора, а чистити буду сьогодні!"
— Ей, не перебільшуй…
— Не перебільшую, — втрутилася паста. — Тут ціла катастрофа. Запах рівня «втікали всі бактерії».
На кухні холодильник заіржавіло хихикнув:
— Ну що, знову відкриєш мене п’ять разів, нічого не візьмеш і закриєш? Може, я теж хочу вибір!
— Я просто перевіряю…
— Що? Чи магічним чином не з’явився торт? — промовила поличка. — Сюрприз: ні.
Чайник ображено булькотів:
— А ти питав, чи я готовий працювати в такий ранній час? Я взагалі-то вчора кипів тричі. Маю право на страйк!
На роботі комп’ютер на весь офіс сказав:
— Ха! Він знову ввів пароль з першої спроби! Запишіть це в історію!
— Та відчепися, — зітхнув Микита.
— А ще ти знову назвав мене "тупою машиною", — додав монітор. — Хоча я принаймні не забуваю, куди кладу ключі.
— Він їх у мікрохвильовку поклав учора, — підказав принтер.
— І чхнув на екран, — додав пилосос. — Я бачив!
У світі, де речі мали почуття гумору, було важко ображатися. Бо як ображатися на шафу, яка каже:
— Ну й що, що я скриплю? Ти теж щоранку крекчиш, коли вставати!
Або на двері, які кожного разу, коли хтось забував ключі, співали: — "Ти знову без мене, ла-ла-лааа…"
Але була в цьому й чарівність.
Люди стали смішнішими.
Посуд — більш терплячим.
Дзеркала — менш жорстокими. Бо вони жартували:
— Ну, сьогодні ти не Джеймс Бонд. Але принаймні — не варена картопля!
Навіть будильники стали співати комічними голосами:
— Підйоооом! Світ ще не готовий, але треба!
Микита спершу дратувався. Потім сміявся. Потім полюбив. Бо сміх — він як вірус.
Заражає всіх — навіть чайники.
І врешті він сказав:
— Дякую вам, речі. Ви — як друзі. Просто з розетками.
І з того дня навіть лампа світити почала трохи тепліше.
Українська
English
