📃 Секунди не мають виміру...

секунди не мають виміру –
це тільки удари серця
у думки немає вибору –
це тільки проекція смерті
у слова немає запаху
а є тільки колір і смак
ти можеш мені сказати
чому це насправді так?
ти можеш мені повірити –
на дотик а не на слово?
ти знаєш якою мірою
й до чого ми вже готові?
зумієш прийти і вижити?
захочеш знайти і взяти?
я духів усіх своїх вижену
з прокуреної кімнати
я викрою викраду виборю
для тебе добу безкраю
секунди не мають вибору
секунди – вони минають

✍️ Юрій Іздрик

Мова

Ти розумієш мою мову?!
Це шепіт рун бринить морозним вітром у словах.
Це сила духу вільного народу,
Що сонця знак несе на хоругвах

Ця мова – серп, яким стинають колос,
Що згодом перетвориться на хліб.
Вона – з глибин віків священний голос,
Рожденний в сивині тисячоліть.

У ній і сварги промені огненні,
I блиск води гірського джерела
Нетлінна мудрість, молитви священні,
Що мати з молоком своїм дала.

Спинися та прислухайся, приблудо,
Ця мова – меч для тих, хто йде з мечем.
Вертайся у своє болотисте нікуди,
Тебе ніхто сюди не кликав калачем.

Яке ти маєш право тут сичати
Про те, що «ущємляют твой язик»?
Прийшовши до чужої, гостем, хати
Свої права торочити ти звик?!

Москальська погань, угро-фінський послід,
Паршивий пес, заблудший в реп’яхах,
Не будеш ти ділити мою землю
«Введєнієм іного язика»!

Автор: Юрій Руф

Будьмо!
Є в Україні таке ємке слово. Його радо й завзято повторюють іноземці за столом: Bud’mo!
Хоч і не до кінця розуміють про що мова. Це не просто "Ура!"
Воно не перекладається!
Це навіть не «паляниця». Це якась окрема хромосома з ДНК.
Будьмо!
Будьмо - це про те, що ми є, були і будемо. Це про те, що нас не вбити. Про те, що ми не скоримося ніколи й нікому. А радше загинемо, але не здамося.
Будьмо - це воля, це Січ. Це вічний гул і вітер Дикого Степу!
Будьмо! - це Україна. Це вишиванки, й хрущі над вишнею. Це наші старі кладовища і давні могили. Це Голодомор і колективізація. Це Червона рута і Стус, і Григір Тютюнник. Тарас, Леся, Франко. Жадан і Іздрик, Козак-Систем. Драч, Павличко і Вінграновський. Червона калина. Це - Мазепа і Мотря. Богдан і Петлюра. Це - тіні забутих предків. Це Василь Симоненко і Ліна Костенко. Василь Стефаник і Нечуй Левицький.
Будьмо - це мис Тарханкут і Карпати. Харків і Суми, і Полтава. І Коктебель! Лузанівка і Пересипський міст…
Будьмо, це коли - ой, на горі, та й женці жнуть! І десь там Галя несе воду. І хлопці розпрягають коней. І сорочку мати вишила мені. Червоними і чорними нитками…
І під копитом камінь тріснув…
Будьмо - це донати і безпілотники.
Будьмо - це окопні свічки і камуфляжні сітки.
Будьмо - це тюльпани й хризантеми на останній дорозі Воїна. Будьмо - це українські прапори над гробками.
Будьмо - це наші нерви й наші діти, й собаки в «двох стінах» під час повітряних тривог, це - наші сльози, наша гідність, честь і гонор.
Будьмо - це лелеки, що вертають до свого гнізда, до свого дому. І F-16, що навесні повертаються з вирію…
Будьмо - це вранці лугом, босими ногами… І зелені лини в ятері, що переливаються проти сонця. І мед, що зі щільників тече по ліктях… і дідова коса, що дзвенить від мантачки на світанку, ще до роси…
Будьмо, це бабині вареники з капустою й сиром…
Будьмо, це - знов зозулі голос чути в лісі… І білий сніг на зеленому листі…
Будьмо - це Ми! Ми - будьмо!
Святий Вечір, щедрий Вечір!
Будьмо! Будьмо навіки, брати й сестри!

МЧ. НЕСТОРА ЛІТОПИСЦЯ КИЄВО-ПЕЧЕРСЬКОГО

Блж. Нестор (бл. 1056- бл.1114) прийшов у печеру до прп. Антонія і блж. Феодосія, який будував монастир, бажаючи чернечого образу; було йому 17 р. і тоді, хоч не був ще інок, набув чернечої чесноти, наслідуючи життю самих першоначальників свв. Антонія і Феодосія Печеських, від тієї святої двоїни прийняв у всіляку заповідь. Являє-бо в писанні своєму, що мав велику любов до преподобних засновників не словом, але ділом та істиною і що вельми прославляв Бога, бачачи добрі діла, які світяться, тих двох великих світил Руського неба.

Після смерті тих преподобних отців блж. Нестор прийняв образ інока від прп. Стефана, ігумена Печерського, потім і на дияконську ступінь від нього ж виведений був; і тоді, бачачи на собі подвійний ангельський сан, чернечий і дияконський, щоб бути в усьому духовним та істинним рабом Божим; добре знав, що сам Бог сказав: «Бог є дух і ті, що Йому вклоняються, повинні в дусі та в істині вклонятись». Однак являє у відомому своєму писанні, як перемагати духа лукавого, що не поклоняється Господеві, а найбільше невимовним смиренням.

Коли братія вирішила викопати мощі прп. Феодосія і перенести їх в Печерську церкву, - тоді був посланий блж. Нестор і, з великою вірою, копаючи вночі, мощі прп. Феодосія викопав і з печери виніс; тоді великим чудесам самовидцем був, як сам про це повідав.

Прожив, трудячись у ділах літописання; по тому переставився у вічність, і покладений був у печері, де й досі почиває.

З відривного календаря "З вірою в душі" за 27 жовтня.
-----------

#Украдені_в_України

МАКСИМ БЕРЕЗОВСЬКИЙ

27 жовтня 1745 р. у Глухові на Чернігівщині народився Максим Березовський - композитор, диригент, співак.

Пропаганда загарбників ще з XVIII століття провадить, що нібито Максим Березовський - засновник російського хорового концерту.

Проте, народжений у Глухові, він ніколи себе не асоціював ані з російською культурою, ані з її народом. Видатний український музикант навчався майстерності у Болонській філармонічній академії і перебував під покровительством Джованні Батісти Мартіні — композитора, музикознавця, найкращого музичного педагога Європи, учителя Вольфганга Амадея Моцарта. Він вважав Березовського одним із найталановитіших та улюблених учнів. До речі, навчався Березовський одночасно з Моцартом, їх часто порівнювали й обом пророчили блискуче майбутнє.

Однак Російська імперія не могла просто так залишити українського творця жити в Італії й Березовський вирушив у Петербург, де йому створили нестерпні умови для творчості. Видатного українця не стало, коли йому було всього 31 рік. У «найкращих» традиціях імперії - він помер за невідомих обставин.

«Композитор Максим Березовський помер сього місяця 24-го дня; заслужене ним жалування слід було б по сей день і видати, — йдеться у доповідній записці Івана Єлагіна від 25 травня 1777-го. Так як по смерті його нічого не зо-сталося й поховати тіло нічим».

З відривного календаря "Український народний календар" за 27 жовтня.
-----------

https://vseosvita.ua/blogs/maksym-berezovskyi-trahediia-ta-taiemnytsi...

МЧ. НЕСТОРА ЛІТОПИСЦЯ КИЄВО-ПЕЧЕРСЬКОГО

Блж. Нестор (бл. 1056- бл.1114) прийшов у печеру до прп. Антонія і блж. Феодосія, який будував монастир, бажаючи чернечого образу; було йому 17 р. і тоді, хоч не був ще інок, набув чернечої чесноти, наслідуючи життю самих першоначальників свв. Антонія і Феодосія Печеських, від тієї святої двоїни прийняв у всіляку заповідь. Являє-бо в писанні своєму, що мав велику любов до преподобних засновників не словом, але ділом та істиною і що вельми прославляв Бога, бачачи добрі діла, які світяться, тих двох великих світил Руського неба.

Після смерті тих преподобних отців блж. Нестор прийняв образ інока від прп. Стефана, ігумена Печерського, потім і на дияконську ступінь від нього ж виведений був; і тоді, бачачи на собі подвійний ангельський сан, чернечий і дияконський, щоб бути в усьому духовним та істинним рабом Божим; добре знав, що сам Бог сказав: «Бог є дух і ті, що Йому вклоняються, повинні в дусі та в істині вклонятись». Однак являє у відомому своєму писанні, як перемагати духа лукавого, що не поклоняється Господеві, а найбільше невимовним смиренням.

Коли братія вирішила викопати мощі прп. Феодосія і перенести їх в Печерську церкву, - тоді був посланий блж. Нестор і, з великою вірою, копаючи вночі, мощі прп. Феодосія викопав і з печери виніс; тоді великим чудесам самовидцем був, як сам про це повідав.

Прожив, трудячись у ділах літописання; по тому переставився у вічність, і покладений був у печері, де й досі почиває.

З відривного календаря "З вірою в душі" за 27 жовтня.
-----------

Кавуся ☕

Осінній вайб 🍁🍂🍁