• Компанію малоліток, які регулярно бешкетували на Самосаді, затримала поліція🚓

    Групи п'яних підлітків регулярно влаштовували безлад, лаялися матом, обмальовували автомобілі та не давали людям спокою у пізній час доби.

    Здебільшого підліткам по 12-16 років.
    Компанію малоліток, які регулярно бешкетували на Самосаді, затримала поліція🚓 Групи п'яних підлітків регулярно влаштовували безлад, лаялися матом, обмальовували автомобілі та не давали людям спокою у пізній час доби. Здебільшого підліткам по 12-16 років.
    302views 1Plays
  • Шановні українці!
    Ми живемо у надзвичайно складні часи. Війна, що змінила життя кожного з нас, демографічна криза, що ставить під сумнів майбутнє, та тисячі людей, які втратили здоров'я чи отримали інвалідність, — все це лягає важким тягарем на нашу країну. Бюджет України зараз під величезним тиском, і це не секрет, що Пенсійний фонд вже заборгував бюджету понад 300 мільярдів гривень.

    Ви, мабуть, чули чи вже відчули, що ваші сьогоднішні податки та відрахування йдуть не на ваше майбутнє, а на виплати сьогоднішнім пенсіонерам. Це реальність, в якій ми живемо. Законодавець постійно "вдосконалює" закон про пенсію, але в результаті вона залишається копійчаною. Тож чи задумувалися ви, хто буде платити пенсію вам? А час задуматися настав.

    Але знаєте, що найдивовижніше в українцях? Навіть у найскладніші моменти, коли здається, що вже нічого не може врятувати, ми знаходимо в собі сили не тільки триматися, але й жартувати. Подивіться на цей мем – це ж про нас! Про наших пенсіонерів, які отримують 2200 гривень, а примудряються платити 3500 за комуналку, лікуватися, купувати найнеобхідніше, допомагати онукам, і їм ще й на їжу вистачає! Це не просто гумор, це гірке, але правдиве свідчення нашої незламності та винахідливості. Це наша здатність дивитися в очі реальності, не втрачаючи іронії та віри.
    Цей жарт – це не просто сміх, це наш захисний механізм, наша національна риса, що дозволяє нам виживати і знаходити вихід там, де інші опустили б руки.

    Проте, гумор гумором, а реальність потребує дій. Майбутнє обираєш ти! І це не лише про пенсію, а про твоє фінансове благополуччя та спокій. Давай сплануємо твоє майбутнє вже сьогодні. Я допоможу тобі з вибором програми, яка підходить саме тобі.
    Звертайся: 093-149-6115. Консультації безкоштовні.
    Будуй своє майбутнє!
    Шановні українці! Ми живемо у надзвичайно складні часи. Війна, що змінила життя кожного з нас, демографічна криза, що ставить під сумнів майбутнє, та тисячі людей, які втратили здоров'я чи отримали інвалідність, — все це лягає важким тягарем на нашу країну. Бюджет України зараз під величезним тиском, і це не секрет, що Пенсійний фонд вже заборгував бюджету понад 300 мільярдів гривень. Ви, мабуть, чули чи вже відчули, що ваші сьогоднішні податки та відрахування йдуть не на ваше майбутнє, а на виплати сьогоднішнім пенсіонерам. Це реальність, в якій ми живемо. Законодавець постійно "вдосконалює" закон про пенсію, але в результаті вона залишається копійчаною. Тож чи задумувалися ви, хто буде платити пенсію вам? А час задуматися настав. Але знаєте, що найдивовижніше в українцях? Навіть у найскладніші моменти, коли здається, що вже нічого не може врятувати, ми знаходимо в собі сили не тільки триматися, але й жартувати. Подивіться на цей мем – це ж про нас! Про наших пенсіонерів, які отримують 2200 гривень, а примудряються платити 3500 за комуналку, лікуватися, купувати найнеобхідніше, допомагати онукам, і їм ще й на їжу вистачає! Це не просто гумор, це гірке, але правдиве свідчення нашої незламності та винахідливості. Це наша здатність дивитися в очі реальності, не втрачаючи іронії та віри. Цей жарт – це не просто сміх, це наш захисний механізм, наша національна риса, що дозволяє нам виживати і знаходити вихід там, де інші опустили б руки. Проте, гумор гумором, а реальність потребує дій. Майбутнє обираєш ти! І це не лише про пенсію, а про твоє фінансове благополуччя та спокій. Давай сплануємо твоє майбутнє вже сьогодні. Я допоможу тобі з вибором програми, яка підходить саме тобі. Звертайся: 093-149-6115. Консультації безкоштовні. Будуй своє майбутнє!
    437views
  • 184views 5Plays
  • Останнім часом я часто згадую одну сцену з Гаррі Поттера і в'язня Азкабану.

    Гаррі стояв на березі річки, знесилений, коли навколо нього закружляли дементори. Холод пробирав до кісток, темрява огортала його свідомість, і ось-ось мало настати забуття. Але раптом яскравий сріблястий олень розсіяв морок. Гаррі був упевнений: його врятував батько.

    А потім, повернувшись у часі, він став чекати. Стояв у тіні, вдивляючись у темряву, в очікуванні того, хто мав з’явитися. Адже минулого разу порятунок прийшов, отже, ось-ось… Ще трохи…

    Але ніхто не приходив.

    І тоді його осяяло. Це був не батько. Це був він сам. І коли він усвідомив це, то підняв чарівну паличку й сам викликав Патронуса, сам прогнав своїх демонів.

    Ця сцена чомусь засіла у мене в голові.

    Бо я теж чекала.

    Чекала, що прийде хтось і врятує мене. Що ось-ось життя розгорнеться так, як я мріяла.

    Чекала, що батьки зміняться, стануть іншими, ближчими, теплішими.
    Чекала, що знайду людину, яка заповнить мою порожнечу, подарує любов і спокій.
    Чекала, що робота принесе задоволення й сенс.
    Чекала, що друзі завжди будуть поруч і не дадуть впасти.

    Чекала, бо вірила: порятунок має прийти ззовні.

    Але ніхто не приходив.

    І коли ця правда нарешті пробилася крізь усі мої ілюзії, мені стало неймовірно боляче. Так, ніби весь світ розвалився в одну мить. Розчарування огорнуло мене, залишивши тільки порожнечу.

    Та саме в цій порожнечі, у момент, коли чекати стало просто безглуздо, я вперше по-справжньому побачила себе.

    Не жертву.
    Не того, кого потрібно рятувати.
    А ту, хто завжди трималася, хто боролася, хто виживала навіть тоді, коли здавалося, що сил більше немає.

    Ту, хто вже не чекала.

    І тоді я підняла свою "чарівну паличку"—свою силу, свої знання, свої бажання—і почала будувати своє життя з того, що було. З того, що залишилося.

    Так, інколи це було хаотично, інколи страшно, інколи самотньо.

    Але з кожним кроком темрява відступала.

    Я прогнала своїх дементорів.

    І тепер я знаю: ніхто не прийде. Але це вже не лякає мене. Бо я сама собі світло.

    Останнім часом я часто згадую одну сцену з Гаррі Поттера і в'язня Азкабану. Гаррі стояв на березі річки, знесилений, коли навколо нього закружляли дементори. Холод пробирав до кісток, темрява огортала його свідомість, і ось-ось мало настати забуття. Але раптом яскравий сріблястий олень розсіяв морок. Гаррі був упевнений: його врятував батько. А потім, повернувшись у часі, він став чекати. Стояв у тіні, вдивляючись у темряву, в очікуванні того, хто мав з’явитися. Адже минулого разу порятунок прийшов, отже, ось-ось… Ще трохи… Але ніхто не приходив. І тоді його осяяло. Це був не батько. Це був він сам. І коли він усвідомив це, то підняв чарівну паличку й сам викликав Патронуса, сам прогнав своїх демонів. Ця сцена чомусь засіла у мене в голові. Бо я теж чекала. Чекала, що прийде хтось і врятує мене. Що ось-ось життя розгорнеться так, як я мріяла. Чекала, що батьки зміняться, стануть іншими, ближчими, теплішими. Чекала, що знайду людину, яка заповнить мою порожнечу, подарує любов і спокій. Чекала, що робота принесе задоволення й сенс. Чекала, що друзі завжди будуть поруч і не дадуть впасти. Чекала, бо вірила: порятунок має прийти ззовні. Але ніхто не приходив. І коли ця правда нарешті пробилася крізь усі мої ілюзії, мені стало неймовірно боляче. Так, ніби весь світ розвалився в одну мить. Розчарування огорнуло мене, залишивши тільки порожнечу. Та саме в цій порожнечі, у момент, коли чекати стало просто безглуздо, я вперше по-справжньому побачила себе. Не жертву. Не того, кого потрібно рятувати. А ту, хто завжди трималася, хто боролася, хто виживала навіть тоді, коли здавалося, що сил більше немає. Ту, хто вже не чекала. І тоді я підняла свою "чарівну паличку"—свою силу, свої знання, свої бажання—і почала будувати своє життя з того, що було. З того, що залишилося. Так, інколи це було хаотично, інколи страшно, інколи самотньо. Але з кожним кроком темрява відступала. Я прогнала своїх дементорів. І тепер я знаю: ніхто не прийде. Але це вже не лякає мене. Бо я сама собі світло.
    Like
    Love
    4
    835views
  • 137views
  • 240views
  • Love
    1
    208views
  • ⚡️ У Києві в багажнику машини перевозили «Шахед», — місцеві ЗМІ.
    #Київ_регіон #Київщина_новини #Київ_Київщина #Київські_новини #Kyiv_region #Kyiv #Kiev_news #Київ_війна
    ⚡️ У Києві в багажнику машини перевозили «Шахед», — місцеві ЗМІ. #Київ_регіон #Київщина_новини #Київ_Київщина #Київські_новини #Kyiv_region #Kyiv #Kiev_news #Київ_війна
    231views 0Plays
  • https://youtu.be/6LWIMlsdTrI?si=OqOTPDnRFS9eClCd
    https://youtu.be/6LWIMlsdTrI?si=OqOTPDnRFS9eClCd
    169views
  • Haha
    1
    139views