#особистості #історія
Борис Ткаченко, видатний український мовознавець-україніст, народився 6 лютого 1899 року у Воронежі. Він був не лише дослідником мови, але й талановитим перекладачем класичної літератури та одним із співупорядників «Українського правопису» 1928 року. На жаль, його життя обірвалося трагічно – він став жертвою сталінського терору.
Попри те, що мати Бориса Ткаченка походила з російського дворянства, батьки майбутнього мовознавця були україномовними. Батько, Данило Ткаченко, був близьким другом відомого українського письменника та лексикографа Бориса Грінченка та допомагав йому у зборі матеріалів для його славнозвісного словника. Саме Борис Грінченко став хрещеним батьком Бориса Ткаченка, якого назвали на його честь.
Після закінчення школи у Воронежі Борис Ткаченко переїхав до Харкова, де у 1923 році закінчив Харківський інститут народної освіти. Тут його вчителем був професор української мови Олекса Синявський, який вплинув на його зацікавлення українською стилістикою та діалектологією. Ткаченко активно працював над методичними брошурами з викладання української мови, а також проводив польові дослідження, щоб зафіксувати та зберегти живу народну мову. Разом із Майком Йогансеном він став співавтором «Загального курсу української мови», брав участь у створенні кількох видань «Практичного російсько-українського словника» та долучився до роботи над «Новим українським правописом» 1928 року.
У Харкові Борис Ткаченко познайомився з ще одним видатним мовознавцем – Леонідом Булаховським. Під його керівництвом він здійснив першу спробу створення окремого спеціального курсу стилістики української мови, який отримав назву «Нарис української стилістики» та побачив світ у Харкові в 1929 році. Ця праця базувалася на «Французькій стилістиці» Шарля Баллі, але Ткаченко зумів показати стилістичні явища української мови, використовуючи приклади з художньої літератури, фольклору та народно-розмовної мови.
Окрім мовознавства, Борис Ткаченко захоплювався літературним перекладом. Він перекладав твори таких авторів, як Едгар По, Ніколаус Ленау, Проспер Меріме, Олександр Пушкін, Лев Толстой, Олексій Толстой та Антон Чехов з англійської, німецької, французької та російської мов.
Борис Ткаченко був частиною кола письменників та поетів «Розстріляного відродження», дружив із Миколою Хвильовим, Майком Йогансеном та Миколою Зеровим.
Працюючи старшим науковим співробітником Харківської філії Інституту мовознавства АН УСРР, він одночасно викладав українську мову в Комуністичному університеті та Всеукраїнському інституті підвищення кваліфікації педагогів, а пізніше став консультантом-коректором Партвидаву ЦК КП(б)У. У 1935 році він переїхав до Києва.
У грудні 1937 року Бориса Ткаченка було заарештовано за звинуваченням в участі в «антирадянській українській націоналістичній терористичній організації» та зв'язках із троцькістами. Рішенням трійки НКВД його було засуджено до страти та розстріляно 23 грудня 1937 року. Ймовірно, він був похований у Биківнянському лісі під Києвом.
Борис Ткаченко був тричі одружений, і один із його синів, Орест Ткаченко, також став відомим мовознавцем. Після розстрілу батька Орест, який виховувався в іншій родині, зазнав переслідувань та цькування, був виключений з піонерської організації. Лише у 1957 році Бориса Ткаченка було реабілітовано посмертно.
#особистості #історія
Борис Ткаченко, видатний український мовознавець-україніст, народився 6 лютого 1899 року у Воронежі. Він був не лише дослідником мови, але й талановитим перекладачем класичної літератури та одним із співупорядників «Українського правопису» 1928 року. На жаль, його життя обірвалося трагічно – він став жертвою сталінського терору.
Попри те, що мати Бориса Ткаченка походила з російського дворянства, батьки майбутнього мовознавця були україномовними. Батько, Данило Ткаченко, був близьким другом відомого українського письменника та лексикографа Бориса Грінченка та допомагав йому у зборі матеріалів для його славнозвісного словника. Саме Борис Грінченко став хрещеним батьком Бориса Ткаченка, якого назвали на його честь.
Після закінчення школи у Воронежі Борис Ткаченко переїхав до Харкова, де у 1923 році закінчив Харківський інститут народної освіти. Тут його вчителем був професор української мови Олекса Синявський, який вплинув на його зацікавлення українською стилістикою та діалектологією. Ткаченко активно працював над методичними брошурами з викладання української мови, а також проводив польові дослідження, щоб зафіксувати та зберегти живу народну мову. Разом із Майком Йогансеном він став співавтором «Загального курсу української мови», брав участь у створенні кількох видань «Практичного російсько-українського словника» та долучився до роботи над «Новим українським правописом» 1928 року.
У Харкові Борис Ткаченко познайомився з ще одним видатним мовознавцем – Леонідом Булаховським. Під його керівництвом він здійснив першу спробу створення окремого спеціального курсу стилістики української мови, який отримав назву «Нарис української стилістики» та побачив світ у Харкові в 1929 році. Ця праця базувалася на «Французькій стилістиці» Шарля Баллі, але Ткаченко зумів показати стилістичні явища української мови, використовуючи приклади з художньої літератури, фольклору та народно-розмовної мови.
Окрім мовознавства, Борис Ткаченко захоплювався літературним перекладом. Він перекладав твори таких авторів, як Едгар По, Ніколаус Ленау, Проспер Меріме, Олександр Пушкін, Лев Толстой, Олексій Толстой та Антон Чехов з англійської, німецької, французької та російської мов.
Борис Ткаченко був частиною кола письменників та поетів «Розстріляного відродження», дружив із Миколою Хвильовим, Майком Йогансеном та Миколою Зеровим.
Працюючи старшим науковим співробітником Харківської філії Інституту мовознавства АН УСРР, він одночасно викладав українську мову в Комуністичному університеті та Всеукраїнському інституті підвищення кваліфікації педагогів, а пізніше став консультантом-коректором Партвидаву ЦК КП(б)У. У 1935 році він переїхав до Києва.
У грудні 1937 року Бориса Ткаченка було заарештовано за звинуваченням в участі в «антирадянській українській націоналістичній терористичній організації» та зв'язках із троцькістами. Рішенням трійки НКВД його було засуджено до страти та розстріляно 23 грудня 1937 року. Ймовірно, він був похований у Биківнянському лісі під Києвом.
Борис Ткаченко був тричі одружений, і один із його синів, Орест Ткаченко, також став відомим мовознавцем. Після розстрілу батька Орест, який виховувався в іншій родині, зазнав переслідувань та цькування, був виключений з піонерської організації. Лише у 1957 році Бориса Ткаченка було реабілітовано посмертно.
Українська
English
