02.11.2025 року.
---------
Книгу "І знову я влізаю в танк..." Оксани Забужко я з такою увагою читала, як ніколи в житті. Все, як вона думає, що бачить, постерігає за подіями в Україні та українській культури, як все це змінилося за останні роки за час російсько-української війни, викликає в мене таку співзвучніть моїм баченням і спостереженням. Читала і розумію, що ми українці унікальний народ. Нас багато віків гнобили і принижували, хотіли знищити, як народ. Але ми не здалися, ми не лягли тим, хто був сильніший за нас. Ми боролися, і не дали наступним нащадкам забути, хто ми є, звідки, і яка мова є для нас рідною. Саме завдяки цьому, ми і вистояли перед агресивної політики "рф", бо ми не хотіли повертатися туди, де ми були до 1991 року. Головне, щоби ми не забули, за що ми зараз боремося.
01.06.2026 року.
P.S. Тьотю Лесю, ще раз щиро дякую Вам за цю книгу, яку Ви мені подарували ще тоді, як ще була жива моя бабуся! Я дійсно отримала від цієї книги величезне задоволення, коли я її читала. Це ніби ковток свіжого повітря, коли наші полонені вже на волі і вони повернулися додому. Ця книга остаточно вселила мені віру в те, що все буде добре, і ми обов'язково Переможемо!✌️ Слава Україні!🇺🇦 Героям Слава!💙💛