#поезія
Не знаю я, як можна так чекати,
Прощати й повертатись знов і знов...
Не знаю я, як можна так кохати
І так не берегти свою любов!
О скільки раз ми мали все, чого бажали,
И щоразу залишалися ні з чим...
Кохали, як ми пристрасно кохали
І в підсумку лишалися ніким!
Та ось настав момент кульмінаційний:
На роздоріжжі знов ми стоїмо.
Нас не врятує суд апеляційний.
Ми попливем або ж підем на дно.
Моментом, правда, важко це назвати,
Час тягнеться як гума, не пісок...
Кричати, як же хочеться кричати!
Час б'є, неначе молот, у висок.
Не знаю, скільки треба ще чекати,
Аби побачитись з тобою знов,
Та знаю я, що можна так кохати,
Щоб нашу врешті вберегти любов.
Марина Стрілецька
#поезія
Не знаю я, як можна так чекати,
Прощати й повертатись знов і знов...
Не знаю я, як можна так кохати
І так не берегти свою любов!
О скільки раз ми мали все, чого бажали,
И щоразу залишалися ні з чим...
Кохали, як ми пристрасно кохали
І в підсумку лишалися ніким!
Та ось настав момент кульмінаційний:
На роздоріжжі знов ми стоїмо.
Нас не врятує суд апеляційний.
Ми попливем або ж підем на дно.
Моментом, правда, важко це назвати,
Час тягнеться як гума, не пісок...
Кричати, як же хочеться кричати!
Час б'є, неначе молот, у висок.
Не знаю, скільки треба ще чекати,
Аби побачитись з тобою знов,
Та знаю я, що можна так кохати,
Щоб нашу врешті вберегти любов.
Марина Стрілецька
Українська
English
