• 4 червня – День вшанування пам’яті дітей, які загинули внаслідок збройної агресії російської федерації проти України.
    У цей день ми схиляємо голови в скорботі. Згадуємо тих, чиї життя обірвала безжальна рука загарбника. Ми втратили найдорожче – дітей, які лише починали пізнавати світ, які не встигли здійснити свої мрії, промовити перші слова, зробити перші кроки.
    Пам’ятаємо кожне ім’я. Зберігаємо в серці кожне маленьке життя.
    За матеріалами Українського інституту національної пам'яті
    4 червня – День вшанування пам’яті дітей, які загинули внаслідок збройної агресії російської федерації проти України. У цей день ми схиляємо голови в скорботі. Згадуємо тих, чиї життя обірвала безжальна рука загарбника. Ми втратили найдорожче – дітей, які лише починали пізнавати світ, які не встигли здійснити свої мрії, промовити перші слова, зробити перші кроки. Пам’ятаємо кожне ім’я. Зберігаємо в серці кожне маленьке життя. За матеріалами Українського інституту національної пам'яті
    73переглядів
  • #чоловік #мотоцикл
    #чоловік #мотоцикл
    88переглядів
  • 🇺🇦🥋Чотири нагороди здобула збірна України з дзюдо на Кубку Європи серед юніорів та юніорок до 21 року у Празі (Чехія)🇨🇿:

    🥈«Срібло»: Назар Вісков (-66 кг).
    🥉«Бронза»: Данило Кравченко (-66 кг); Крістіна Опанасенко (-63 кг); Анна Олійник-Корнійко (-70 кг).

    🙌Вітаємо і бажаємо успіхів на наступних змаганнях!
    #world_sport #спорт @sports #Український_спорт #Ukrainian_sport #спорт_sports #Brovarysport #Броварський_спорт
    ВСІ НОВИНИ СПОРТУ НА: https://t.me/brovarysport
    🇺🇦🥋Чотири нагороди здобула збірна України з дзюдо на Кубку Європи серед юніорів та юніорок до 21 року у Празі (Чехія)🇨🇿: 🥈«Срібло»: Назар Вісков (-66 кг). 🥉«Бронза»: Данило Кравченко (-66 кг); Крістіна Опанасенко (-63 кг); Анна Олійник-Корнійко (-70 кг). 🙌Вітаємо і бажаємо успіхів на наступних змаганнях! #world_sport #спорт @sports #Український_спорт #Ukrainian_sport #спорт_sports #Brovarysport #Броварський_спорт ВСІ НОВИНИ СПОРТУ НА: https://t.me/brovarysport
    138переглядів
  • Історія про Петра Повчайла

    У маленькому селі, загубленому серед зелених пагорбів, жив собі чоловік на ім’я Петро Повчайло. Як тільки хтось починав щось робити — сапати город, лагодити паркан чи місити тісто — Петро тут як тут.

    — Тримай лопату інакше! — гукав він до сусіда, що копав яму. — Та ти що, так нічого не виросте!

    — Не так піч топиш! — сварив він бабу Марусю, що хліб пекла. — Маєш дрова клала хрест-навхрест, а не купкою!

    — Тримай цвях під іншим кутом, — повчав він коваля. — Ти ж не влучиш!

    Люди спершу слухали, думали — може, справді знає щось. Але згодом почали помічати: сам Петро нічого не робив. Ані городу не мав, ані хату не полагоджував, навіть яйце не міг зварити — один раз пробував, та забув налити води в каструлю.

    — А ти спробуй сам, — сказали йому якось односельці. — Покажи, як треба.

    Петро засміявся:

    — Та навіщо мені? Я ж для вищого призначений — радити! Ви робіть, а я слідкуватиму.

    Одного дня село вирішило провести ярмарок: кожен мав щось принести — хто пиріжки, хто дерев’яну іграшку, хто співанку заспівати. Петро ж з'явився з порожніми руками.

    — А ти що приніс? — спитали його.

    — Я приніс знання! — урочисто відповів він. — Я всім розповім, як правильно треба було це зробити.

    Люди перезирнулися, посміхнулися — і більше вже не кликали Петра ні на роботи, ні за порадою. Бо з того часу зрозуміли: краще мати помилку, ніж порожні балачки.

    А Петро? Він усе ще повчає. Але тепер — гусей на пасовищі. І ті, здається, слухають уважніше, ніж люди.

    Відтоді як Петро залишився без слухачів, він щодня ходив на пасовище, де паслися гуси. Сідав на пеньок і починав своє:

    — Галя, не так крила миєш! Ти спершу дзьобом, а потім лапкою — отак правильно!
    — Семене, не сиди в багнюці, застудишся!
    — А ти, сірий, не тиснись до інших — особистий простір треба мати!

    Гуси шипіли, похитували головами і крокували далі. А Петро був радий: хоч хтось слухає.

    Одного дня в село завітав мандрівний художник. Він ходив від хати до хати, малюючи портрети людей, тварин, навіть пейзажі. Зайшов і на пасовище. Побачив Петра з гусьми і здивувався:

    — А це хто?

    — Та то наш філософ, — відповіли селяни. — Колись усім вказував, як жити, а тепер гусей навчає.

    Художник зацікавився, сів біля Петра й став малювати. Потім узяв ту картину з назвою "Мудрець серед гусей" і повіз до міста. І сталося дивне: картину купив музей, а про село написали в газеті — мовляв, "місце, де тварин виховують за філософією слова".

    Приїхали туристи, почали питати:

    — А де той мудрець?

    І Петро, гордо виструнчившись, почав проводити екскурсії. Показував гусей, розповідав байки, повчав, як правильно тримати палицю чи класти хліб у торбу.

    І хоч сам досі нічого не вмів робити, врешті знайшов своє місце: став живим пам’ятником тому, як важливо не спішити повчати інших, поки сам не спробував.

    Минали роки. Туристів ставало менше — мода на "мудреця серед гусей" згасла. Картина припадала пилом у запасниках музею, газети більше не писали, а село знову стало тихим і звичайним.

    А гуси… Гуси тепер носять звання "найрозумніших у районі".
    Історія про Петра Повчайла У маленькому селі, загубленому серед зелених пагорбів, жив собі чоловік на ім’я Петро Повчайло. Як тільки хтось починав щось робити — сапати город, лагодити паркан чи місити тісто — Петро тут як тут. — Тримай лопату інакше! — гукав він до сусіда, що копав яму. — Та ти що, так нічого не виросте! — Не так піч топиш! — сварив він бабу Марусю, що хліб пекла. — Маєш дрова клала хрест-навхрест, а не купкою! — Тримай цвях під іншим кутом, — повчав він коваля. — Ти ж не влучиш! Люди спершу слухали, думали — може, справді знає щось. Але згодом почали помічати: сам Петро нічого не робив. Ані городу не мав, ані хату не полагоджував, навіть яйце не міг зварити — один раз пробував, та забув налити води в каструлю. — А ти спробуй сам, — сказали йому якось односельці. — Покажи, як треба. Петро засміявся: — Та навіщо мені? Я ж для вищого призначений — радити! Ви робіть, а я слідкуватиму. Одного дня село вирішило провести ярмарок: кожен мав щось принести — хто пиріжки, хто дерев’яну іграшку, хто співанку заспівати. Петро ж з'явився з порожніми руками. — А ти що приніс? — спитали його. — Я приніс знання! — урочисто відповів він. — Я всім розповім, як правильно треба було це зробити. Люди перезирнулися, посміхнулися — і більше вже не кликали Петра ні на роботи, ні за порадою. Бо з того часу зрозуміли: краще мати помилку, ніж порожні балачки. А Петро? Він усе ще повчає. Але тепер — гусей на пасовищі. І ті, здається, слухають уважніше, ніж люди. Відтоді як Петро залишився без слухачів, він щодня ходив на пасовище, де паслися гуси. Сідав на пеньок і починав своє: — Галя, не так крила миєш! Ти спершу дзьобом, а потім лапкою — отак правильно! — Семене, не сиди в багнюці, застудишся! — А ти, сірий, не тиснись до інших — особистий простір треба мати! Гуси шипіли, похитували головами і крокували далі. А Петро був радий: хоч хтось слухає. Одного дня в село завітав мандрівний художник. Він ходив від хати до хати, малюючи портрети людей, тварин, навіть пейзажі. Зайшов і на пасовище. Побачив Петра з гусьми і здивувався: — А це хто? — Та то наш філософ, — відповіли селяни. — Колись усім вказував, як жити, а тепер гусей навчає. Художник зацікавився, сів біля Петра й став малювати. Потім узяв ту картину з назвою "Мудрець серед гусей" і повіз до міста. І сталося дивне: картину купив музей, а про село написали в газеті — мовляв, "місце, де тварин виховують за філософією слова". Приїхали туристи, почали питати: — А де той мудрець? І Петро, гордо виструнчившись, почав проводити екскурсії. Показував гусей, розповідав байки, повчав, як правильно тримати палицю чи класти хліб у торбу. І хоч сам досі нічого не вмів робити, врешті знайшов своє місце: став живим пам’ятником тому, як важливо не спішити повчати інших, поки сам не спробував. Минали роки. Туристів ставало менше — мода на "мудреця серед гусей" згасла. Картина припадала пилом у запасниках музею, газети більше не писали, а село знову стало тихим і звичайним. А гуси… Гуси тепер носять звання "найрозумніших у районі".
    Like
    1
    1коментарів 2Kпереглядів
  • швидкий діджитал малюнок з фотографії, хотіла трохи потренуватися в малюванні шкіри
    швидкий діджитал малюнок з фотографії, хотіла трохи потренуватися в малюванні шкіри
    Love
    Like
    3
    1коментарів 771переглядів
  • https://youtu.be/yDAV98lh_UQ?si=0Vq4HDPBuLn9l68e
    https://youtu.be/yDAV98lh_UQ?si=0Vq4HDPBuLn9l68e
    69переглядів
  • https://youtu.be/c2R5wVvTmj8
    Я не кину тебе, Україно.
    Слова Василя Головецького
    Музика Галини Соколишин
    Виконує сімейний дует сестер Ольги та Галини Соколишин "Терті пляцки"
    https://youtu.be/c2R5wVvTmj8 Я не кину тебе, Україно. Слова Василя Головецького Музика Галини Соколишин Виконує сімейний дует сестер Ольги та Галини Соколишин "Терті пляцки"
    Love
    2
    1Kпереглядів 1 Поширень
  • Бджоли 🐝 – неймовірно цікаві істоти. Ось деякі факти про них:

    Бджоли🐝 “розмовляють” танцем.
    Танець бджоли (так званий «танець виляння») передає інформацію про напрямок та відстань до джерела нектару.
    Вони можуть впізнавати обличчя.
    Бджоли 🐝 вміють розпізнавати людські обличчя частинами, як мозаїки. Це рідкісна здатність серед комах.

    Мед 🍯 – єдиний продукт, що не псується з часом. Його знаходили в єгипетських пірамідах, і він був їстівним через тисячі років.
    Бджолина 🐝матка може відкладати до 2000 яєць на день. Це майже одне яйце кожні 45 секунд!
    Одна бджола 🐝 за життя виробляє лише близько 1/12 чайної ложки меду.
    Щоб отримати банку меду, потрібна праця понад 1000 бджіл.

    Бджоли 🐝 літають із швидкістю до 25 км/год, махають крилами близько 200 разів на секунду!
    У бджіл 🐝 п'ять очей. Два великі складні очі і три маленькі прості очі на маківці голови.
    Вони бачать ультрафіолет. Це допомагає їм знаходити нектар у квітах — для них квіти виглядають зовсім інакше, ніж для нас.

    Бджоли 🐝 можуть відчувати емоції. Вчені довели, що вони здатні відчувати щось схоже на оптимізм чи песимізм.
    Медоносні бджоли🐝 живуть колонією до 60 000 особин. кожної — чітка роль: робітники, воїни, матка, розвідниці тощо.
    Стільки всього дивовижного може одна маленька бджілка! 🐝

    Геніальний Альберт Ейнштейн одного разу написав: «Якщо з землі зникнуть бджоли, людство проіснує всього чотири роки». Перестануть запилюватись рослини – настане голод, і не врятують жодні генно-модифіковані продукти.
    Бджоли 🐝 – неймовірно цікаві істоти. Ось деякі факти про них: Бджоли🐝 “розмовляють” танцем. Танець бджоли (так званий «танець виляння») передає інформацію про напрямок та відстань до джерела нектару. Вони можуть впізнавати обличчя. Бджоли 🐝 вміють розпізнавати людські обличчя частинами, як мозаїки. Це рідкісна здатність серед комах. Мед 🍯 – єдиний продукт, що не псується з часом. Його знаходили в єгипетських пірамідах, і він був їстівним через тисячі років. Бджолина 🐝матка може відкладати до 2000 яєць на день. Це майже одне яйце кожні 45 секунд! Одна бджола 🐝 за життя виробляє лише близько 1/12 чайної ложки меду. Щоб отримати банку меду, потрібна праця понад 1000 бджіл. Бджоли 🐝 літають із швидкістю до 25 км/год, махають крилами близько 200 разів на секунду! У бджіл 🐝 п'ять очей. Два великі складні очі і три маленькі прості очі на маківці голови. Вони бачать ультрафіолет. Це допомагає їм знаходити нектар у квітах — для них квіти виглядають зовсім інакше, ніж для нас. Бджоли 🐝 можуть відчувати емоції. Вчені довели, що вони здатні відчувати щось схоже на оптимізм чи песимізм. Медоносні бджоли🐝 живуть колонією до 60 000 особин. кожної — чітка роль: робітники, воїни, матка, розвідниці тощо. Стільки всього дивовижного може одна маленька бджілка! 🐝 Геніальний Альберт Ейнштейн одного разу написав: «Якщо з землі зникнуть бджоли, людство проіснує всього чотири роки». Перестануть запилюватись рослини – настане голод, і не врятують жодні генно-модифіковані продукти.
    593переглядів
  • Haha
    1
    132переглядів 2Відтворень
  • Про матусь і бабусь… «ЗАСАДІТЬ ГРЯДКУ! »

    Кожної весни вони разом із землею плекають мрію та спогади — тиху любов, передану через турботу і працьовитість. Це не просто боротьба за грядку, а глибинний спосіб зберегти нашу культуру й пам’ять , про те що нічого дарма не дається!

    Давайте цінувати їхній досвід і любов, що втілюється у кожен рядочок на огороді. Нехай разом із насінням посіяним на їхній грядці, зійде і наша вдячність, любов і повага до них, хто із року в рік , та десятиліть , бережуть і нагадують нам про наші традиції.

    З любов’ю до матусь і бабусь.
    Вони берегині нашого ДОМУ.
    Прийде час і ми будемо з теплотою в серці та сльозами на очах ЗГАДУВАТИ ПРО НИХ.І про їхнє : "ЗАСАДІТЬ ГРЯДКУ"🤗💔

    ✍️04.04.2025
    Про матусь і бабусь… «ЗАСАДІТЬ ГРЯДКУ! » Кожної весни вони разом із землею плекають мрію та спогади — тиху любов, передану через турботу і працьовитість. Це не просто боротьба за грядку, а глибинний спосіб зберегти нашу культуру й пам’ять , про те що нічого дарма не дається! Давайте цінувати їхній досвід і любов, що втілюється у кожен рядочок на огороді. Нехай разом із насінням посіяним на їхній грядці, зійде і наша вдячність, любов і повага до них, хто із року в рік , та десятиліть , бережуть і нагадують нам про наші традиції. З любов’ю до матусь і бабусь. Вони берегині нашого ДОМУ. Прийде час і ми будемо з теплотою в серці та сльозами на очах ЗГАДУВАТИ ПРО НИХ.І про їхнє : "ЗАСАДІТЬ ГРЯДКУ"🤗💔 ✍️04.04.2025
    551переглядів 23Відтворень