• Під час виставки CES 2025 можна побачити не тільки нові ноутбуки, електросамокати чи телевізори. Sony та Naughty Dog скористалися цією нагодою, щоб представити новий трейлер другого сезону серіалу "Останні з нас" (The Last of Us) від HBO з Педро Паскалем та Беллою Ремсі в головних ролях.

    Коротенький трейлер анонсує продовження боротьби за виживання. Як і у випадку з першим сезоном, час покаже, чи буде наступний сезон серіалу методично слідувати сюжетним лініям свого першоджерела, або ж гратиме з ними так, як заманеться.

    До касту приєдналися Кейтлін Дівер у ролі Еббі, Ізабела Мерсед у ролі Діни та Янг Мазіно у ролі начальника патрульних Джессі та Кетрін О'Гара. А до своїх ролей мають повернутися Ґабріель Луна та Рутіна Веслі.

    Прем'єра другого сезону "Останніх з нас" відбудеться десь у квітні на телеканалах HBO та Max.

    #Коло_Кіно #Анонси_серіалів #HBO
    Під час виставки CES 2025 можна побачити не тільки нові ноутбуки, електросамокати чи телевізори. Sony та Naughty Dog скористалися цією нагодою, щоб представити новий трейлер другого сезону серіалу "Останні з нас" (The Last of Us) від HBO з Педро Паскалем та Беллою Ремсі в головних ролях. Коротенький трейлер анонсує продовження боротьби за виживання. Як і у випадку з першим сезоном, час покаже, чи буде наступний сезон серіалу методично слідувати сюжетним лініям свого першоджерела, або ж гратиме з ними так, як заманеться. До касту приєдналися Кейтлін Дівер у ролі Еббі, Ізабела Мерсед у ролі Діни та Янг Мазіно у ролі начальника патрульних Джессі та Кетрін О'Гара. А до своїх ролей мають повернутися Ґабріель Луна та Рутіна Веслі. Прем'єра другого сезону "Останніх з нас" відбудеться десь у квітні на телеканалах HBO та Max. #Коло_Кіно #Анонси_серіалів #HBO
    Love
    Like
    7
    1comments 1Kviews
  • Ранок 🌞
    Love
    1
    29views
  • Ми хочем тиші, хочем храмів.
    Ми хочем музики й садів.
    А всі залежимо від хамів,
    від хрунів, хряків і вождів.

    Ми всі залежимо від хамів!
    Від їхніх кланів і сваволь.
    У нас немає наших храмів,
    у нас немає наших доль.

    Нас убиває їхній атом.
    А їх все більше, їх орда.
    Ми що не виборем, то втратим,
    і в цьому вся наша біда.

    #Ліна_Костенко «Мадонна перехресть», 2011 р.
    Ми хочем тиші, хочем храмів. Ми хочем музики й садів. А всі залежимо від хамів, від хрунів, хряків і вождів. Ми всі залежимо від хамів! Від їхніх кланів і сваволь. У нас немає наших храмів, у нас немає наших доль. Нас убиває їхній атом. А їх все більше, їх орда. Ми що не виборем, то втратим, і в цьому вся наша біда. #Ліна_Костенко «Мадонна перехресть», 2011 р.
    Love
    Like
    3
    312views
  • Український романс "Надворі червоніє".
    Виконує тріо "Баркарола"
    Love
    1
    280views
  • #література
    100 віршів увійшли до альманаху сучасної української феміністичної поезії «Другий вінок». Упорядниці збірки - Оля Новак та Олена Павлова, письменниці та кураторки культурних проєктів.

    Назва альманаху символічно перегукується з «Першим вінком» — культовою книжкою, що вийшла 1887 року. Її видали Олена Пчілка і Наталя Кобринська, які вперше в історії української літератури зібрали під однією палітуркою твори самих лише жінок-авторок — 17 письменниць.

    Альманах відкриває вірш Оксани Забужко «Не руш моїх кіл!».

    До книжки обирали знакові та культові сучасні вірші про різноманітні жіночі досвіди. 10 тематичних розділів про силу сестринства, тілесність, дорослішання, війну, політичні та суспільні ролі жінок, досвід материнства, насильство, значення та вплив інших жінок.

    Передзамовлення триває до 26 серпня. https://www.smoloskyp.com.ua/product/drugyj-vinok-almanah-feministych...
    #література 100 віршів увійшли до альманаху сучасної української феміністичної поезії «Другий вінок». Упорядниці збірки - Оля Новак та Олена Павлова, письменниці та кураторки культурних проєктів. Назва альманаху символічно перегукується з «Першим вінком» — культовою книжкою, що вийшла 1887 року. Її видали Олена Пчілка і Наталя Кобринська, які вперше в історії української літератури зібрали під однією палітуркою твори самих лише жінок-авторок — 17 письменниць. Альманах відкриває вірш Оксани Забужко «Не руш моїх кіл!». До книжки обирали знакові та культові сучасні вірші про різноманітні жіночі досвіди. 10 тематичних розділів про силу сестринства, тілесність, дорослішання, війну, політичні та суспільні ролі жінок, досвід материнства, насильство, значення та вплив інших жінок. Передзамовлення триває до 26 серпня. https://www.smoloskyp.com.ua/product/drugyj-vinok-almanah-feministychnoyi-poeziyi-peredzamovlennya/
    WWW.SMOLOSKYP.COM.UA
    ДРУГИЙ ВІНОК. АЛЬМАНАХ ФЕМІНІСТИЧНОЇ ПОЕЗІЇ - ПЕРЕДЗАМОВЛЕННЯ! - Смолоскип і Компанія
    Передзамовлення триває до 26 серпня. Висилка замовлень – після 26 серпня! Замовленими вважаються тільки ті книжки, за які здійснена попередня…
  • 😔🕯️
    Герої не вмирають 🇺🇦
    😔🕯️ Герої не вмирають 🇺🇦
    Sad
    Love
    6
    2comments 453views
  • Шепіт у стінах.

    Андрій переїхав у стару квартиру в центрі міста. Дешево, зручно — здавалося, вдача усміхнулася. Але вже першої ночі він прокинувся від дивного звуку — хтось шепотів його ім’я. Здавалося, звук йде просто зі стіни за узголів’ям ліжка.

    “Може, сусіди,” — подумав він. Але коли він приклав вухо — шепіт став голоснішим. І вже не лише його ім’я, а фрази на кшталт: “Він чує нас”, “Ми поруч”, “Він наступний”.

    Наступної ночі шепіт перетворився на стогін. Стіну ніби хтось шкреб зсередини. Андрій не витримав і викликав майстра, щоб перевірити, що всередині. Коли зняли гіпсокартон, знайшли порожнину… а в ній — стару, засохлу руку, що тягнулася до зовнішнього боку стіни.

    Поліція нічого не знайшла. Але відтоді шепоти не припинилися. Вони стали гучнішими. І тепер Андрій теж шепоче ночами. Сусіди кажуть, що його очі вже тиждень не кліпають. І щось ніби шкребе підлогу його квартири щопівночі…

    ПРОДОВЖЕННЯ: “Ті, що за гіпсокартоном”
    Після знахідки засохлої руки, Андрій почав втрачати відчуття часу. Він просинався на підлозі, у ванній, навіть в коридорі — не пам’ятаючи, як туди потрапив. Стіни більше не просто шепотіли — вони дихали. Андрій бачив, як обої ворушилися, ніби з того боку хтось рухався, тиснув, чекав.

    Він вирішив виїхати. Зібрав речі. Але щойно доторкнувся до дверної ручки — вона виявилася гарячою, обпекла руку. З-за дверей почувся голос, дуже тихий, але чіткий:

    “Ти наш. Тепер ти з нами.”

    Андрій закричав, кинувся до вікна, намагався його вибити — та за шибкою з’явилися відбитки долонь, ніби хтось стояв зовні і тримав скло з силою.

    На стіні знову з’явився отвір, де колись знайшли руку. З нього тепер виднілися силуети облич — темні, без очей, які дивилися просто на нього. І тоді він зрозумів: це не просто привиди. Це ті, хто живе в стінах. Вони чекають, поки хтось відкриє їм шлях.

    В останній записці, яку знайшли сусіди, було написано:
    “Не ремонтуйте стіни. Не забирайте старий гіпсокартон. Вони там. І якщо ви дасте їм хоч тріщину — вони прийдуть за вами.”

    ЧАСТИНА ТРЕТЯ: “Новий орендар”
    Минав місяць після зникнення Андрія. Його квартиру офіційно визнали порожньою — хоча сусіди клялися, що вночі звідти досі чути кроки й тихий сміх. Агент з нерухомості сказав, що хтось повинен там жити, аби “не пустувало”. І незабаром туди заїхала молода пара — Ірина та Тарас.

    Перший тиждень усе було добре. Хіба що зникав інтернет, лампочки перегоряли, а кіт, якого вони завели, відмовлявся заходити в спальню. Та потім Ірина знайшла в кухонній шафі зошит — з пожовклими сторінками, дрібним почерком. Це був щоденник Андрія. Він писав про стіни, що дихають, про голоси, про те, що “Вони пробуджуються, коли хтось починає ремонт…”.

    Тарас посміявся: “Хтось добре накурився.” Наступного дня він почав здирати старі обої.

    Вночі Ірина прокинулася від звуку подряпин. У коридорі було темно, але вона побачила, як зі щілин між плитками повзе щось чорне, ніби дим… Воно шепотіло. Голос був жіночий — лагідний, але порожній:

    “Він звільнив нас. Тепер твоя черга.”

    Коли Ірина побігла до Тараса, він стояв перед дзеркалом у ванній, дивився не на себе, а трохи вбік — ніби бачив когось позаду. Його очі були чорні. Він усміхався.

    Ірина не вибігла з квартири. Її не знайшли. Лише дзеркало тепер не відбивало того, хто проходив повз. Лише темряву… і ледь чутний шепіт з глибини скла.

    ФІНАЛ: “Вони вже тут”
    Квартира стояла пусткою. В оголошеннях її називали “проблемною”, а деякі рієлтори уникали навіть згадки про неї. Але одного разу до будинку приїхав чоловік — сивий, з валізою старих інструментів і металевим хрестом на шиї. Його звали Олекса, і він був дослідником забутих, проклятих місць.
    Він провів у квартирі лише одну ніч.
    Запис з диктофона, який пізніше знайшли поліція та священик, був останнім доказом:

    > “23:47. У стінах чую дитячий плач. Вони не привиди. Це… залишки чогось давнішого. Забутий ритуал, не завершений. Їх прив’язали сюди, замурували між шарами цегли. Шепочуть не до нас — між собою. Вони бояться. Але не нас. Вони бояться, що вийдуть усі.”

    > “00:15. Дзеркало тріснуло. Голоси з нього змінилися. Вони тепер просять не підійти, а… залишитися. Один сказав: ‘Ти останній’.”

    > “00:59. Якщо це хтось знайде — не входьте. Не чіпайте стін. Вони вже не в них. Вони вже в нас. А ми — в них.”

    Більше Олексу ніхто не бачив.
    Квартиру опечатали. Та це нічого не змінило.
    Бо шепіт перекинувся на сусідні помешкання. Потім — на цілі поверхи. І тепер, коли вночі засинаєш у своїй квартирі, де стіни здаються тонкими, а звуки — не своїми, придивися. Прислухайся.

    Бо якщо ти це читаєш — вони вже знають, де ти.
    Шепіт у стінах. Андрій переїхав у стару квартиру в центрі міста. Дешево, зручно — здавалося, вдача усміхнулася. Але вже першої ночі він прокинувся від дивного звуку — хтось шепотів його ім’я. Здавалося, звук йде просто зі стіни за узголів’ям ліжка. “Може, сусіди,” — подумав він. Але коли він приклав вухо — шепіт став голоснішим. І вже не лише його ім’я, а фрази на кшталт: “Він чує нас”, “Ми поруч”, “Він наступний”. Наступної ночі шепіт перетворився на стогін. Стіну ніби хтось шкреб зсередини. Андрій не витримав і викликав майстра, щоб перевірити, що всередині. Коли зняли гіпсокартон, знайшли порожнину… а в ній — стару, засохлу руку, що тягнулася до зовнішнього боку стіни. Поліція нічого не знайшла. Але відтоді шепоти не припинилися. Вони стали гучнішими. І тепер Андрій теж шепоче ночами. Сусіди кажуть, що його очі вже тиждень не кліпають. І щось ніби шкребе підлогу його квартири щопівночі… ПРОДОВЖЕННЯ: “Ті, що за гіпсокартоном” Після знахідки засохлої руки, Андрій почав втрачати відчуття часу. Він просинався на підлозі, у ванній, навіть в коридорі — не пам’ятаючи, як туди потрапив. Стіни більше не просто шепотіли — вони дихали. Андрій бачив, як обої ворушилися, ніби з того боку хтось рухався, тиснув, чекав. Він вирішив виїхати. Зібрав речі. Але щойно доторкнувся до дверної ручки — вона виявилася гарячою, обпекла руку. З-за дверей почувся голос, дуже тихий, але чіткий: “Ти наш. Тепер ти з нами.” Андрій закричав, кинувся до вікна, намагався його вибити — та за шибкою з’явилися відбитки долонь, ніби хтось стояв зовні і тримав скло з силою. На стіні знову з’явився отвір, де колись знайшли руку. З нього тепер виднілися силуети облич — темні, без очей, які дивилися просто на нього. І тоді він зрозумів: це не просто привиди. Це ті, хто живе в стінах. Вони чекають, поки хтось відкриє їм шлях. В останній записці, яку знайшли сусіди, було написано: “Не ремонтуйте стіни. Не забирайте старий гіпсокартон. Вони там. І якщо ви дасте їм хоч тріщину — вони прийдуть за вами.” ЧАСТИНА ТРЕТЯ: “Новий орендар” Минав місяць після зникнення Андрія. Його квартиру офіційно визнали порожньою — хоча сусіди клялися, що вночі звідти досі чути кроки й тихий сміх. Агент з нерухомості сказав, що хтось повинен там жити, аби “не пустувало”. І незабаром туди заїхала молода пара — Ірина та Тарас. Перший тиждень усе було добре. Хіба що зникав інтернет, лампочки перегоряли, а кіт, якого вони завели, відмовлявся заходити в спальню. Та потім Ірина знайшла в кухонній шафі зошит — з пожовклими сторінками, дрібним почерком. Це був щоденник Андрія. Він писав про стіни, що дихають, про голоси, про те, що “Вони пробуджуються, коли хтось починає ремонт…”. Тарас посміявся: “Хтось добре накурився.” Наступного дня він почав здирати старі обої. Вночі Ірина прокинулася від звуку подряпин. У коридорі було темно, але вона побачила, як зі щілин між плитками повзе щось чорне, ніби дим… Воно шепотіло. Голос був жіночий — лагідний, але порожній: “Він звільнив нас. Тепер твоя черга.” Коли Ірина побігла до Тараса, він стояв перед дзеркалом у ванній, дивився не на себе, а трохи вбік — ніби бачив когось позаду. Його очі були чорні. Він усміхався. Ірина не вибігла з квартири. Її не знайшли. Лише дзеркало тепер не відбивало того, хто проходив повз. Лише темряву… і ледь чутний шепіт з глибини скла. ФІНАЛ: “Вони вже тут” Квартира стояла пусткою. В оголошеннях її називали “проблемною”, а деякі рієлтори уникали навіть згадки про неї. Але одного разу до будинку приїхав чоловік — сивий, з валізою старих інструментів і металевим хрестом на шиї. Його звали Олекса, і він був дослідником забутих, проклятих місць. Він провів у квартирі лише одну ніч. Запис з диктофона, який пізніше знайшли поліція та священик, був останнім доказом: > “23:47. У стінах чую дитячий плач. Вони не привиди. Це… залишки чогось давнішого. Забутий ритуал, не завершений. Їх прив’язали сюди, замурували між шарами цегли. Шепочуть не до нас — між собою. Вони бояться. Але не нас. Вони бояться, що вийдуть усі.” > “00:15. Дзеркало тріснуло. Голоси з нього змінилися. Вони тепер просять не підійти, а… залишитися. Один сказав: ‘Ти останній’.” > “00:59. Якщо це хтось знайде — не входьте. Не чіпайте стін. Вони вже не в них. Вони вже в нас. А ми — в них.” Більше Олексу ніхто не бачив. Квартиру опечатали. Та це нічого не змінило. Бо шепіт перекинувся на сусідні помешкання. Потім — на цілі поверхи. І тепер, коли вночі засинаєш у своїй квартирі, де стіни здаються тонкими, а звуки — не своїми, придивися. Прислухайся. Бо якщо ти це читаєш — вони вже знають, де ти.
    Like
    Love
    2
    1comments 1Kviews
  • 20views
  • https://youtube.com/shorts/8gntiSF5-ik?si=wpwk-8aQEpcjeTRk
    https://youtube.com/shorts/8gntiSF5-ik?si=wpwk-8aQEpcjeTRk
    Love
    1
    135views
  • 70views