У лютому 1985 року скорий поїзд № 407 Бухарест-Сучава пробув 18 годин у полі між двома станціями у хуртовині - 340 пасажирів вижили, зігріваючись один з одним у вагонах без тепла.
Було 3 години ночі, коли поїзд раптово зупинився десь між Бакеу та Романом. Зовні хуртовина досягла поривів 80 км/год. сніг падав на рейки зі швидкістю 20 сантиметрів на годину. Тепловоз більше не міг просуватися.
Механік намагався осадити поїзд. Неможливо. Потяг був спійманий. Попереду кучугури понад метр. Ззаду сніг уже лежав на щойно пройдених рейках.
Довелося зупинитися та чекати на допомогу.
1985 року в поїздах не було телефонів. Ви не могли зателефонувати, щоб повідомити, що застрягли.
Механік надіслав повідомлення на наступну станцію, коли зрозумів, що не може продовжити їхати.
Але технічні служби вже були зайняті трьома іншими поїздами, що застрягли тієї ж ночі на інших напрямках.
У вагонах було 340 людей. Сім'ї їхали додому, робітники поверталися з вахти, студенти вступали до коледжу. Всі одягнені в товстий зимовий одяг із багажем та припасами для дороги.
Перші години був терпимим. Вагон мав залишкове тепло. Люди сиділи спокійно, чекаючи на вирішення ситуації.
Але після 6 години ранку, коли сонце мало зійти, а поїзд все ще був заблокований, почалася паніка.
Температура у вагонах швидко знизилася. О 8 годині термометри показали 5 градусів усередині. Зовні було -22. Вікна почали замерзати усередині. Люди зняли весь свій одяг із багажу та одягнулися.
Тільки ті, хто пережив ці часи, можуть по-справжньому зрозуміти, що означає застрягти на 18 годин у поїзді без тепла, без спілкування, не знаючи, чи хтось прийде за вами, з обмеженими припасами та холодом, які поступово пробирає до кісток.
О 10 годині машиніст та механіки поїзда ухвалили рішення.
Вони зібрали всіх пасажирів лише у трьох вагонах посеред поїзда. Інші сім вагонів були залишені порожніми.
Концентруючи людей, а в одному місці вони сподівалися що вагони зігріватимуться від власного дихання людей. Та й тепло тіл могло краще нагрівати простір.
У трьох вагонах люди стояли щільно один до одного.
Діти посередині, люди похилого віку біля вікна для повітря. Дорослі стояли чи сиділи на стільцях. Усі грілися одне про одного. Температура піднялася до 12 градусів.
Продукти були поділені. Кожен пасажир дістав те, що мав: хліб, салямі, сир, яблука. Було проведено загальну інвентарізацію. П'ять жінок взяли він роль роздачі їжі. По одній скибочці хліба кожні дві години, по одному шматочку салямі на голову людини.
Ви коли-небудь думали, що ви робитемете, коли застрягнете в поїзді, посеред поля, у хуртовину, не знаючи, коли прийде порятунок? Тому що в лютому 1985 року 340 людей дізналися, що виживання означає, що треба триматися разом і ділитися останнім шматком хліба.
Після 12:00 з'явилися перші випадки зневоднення. Вода скінчилася. Кілька людей вийшли надвір, наповнили відра снігом, принесли у вагон. Сніг розтанув від темпаратури тіл. Отриману воду ділили склянкою.
Один 70-річний чоловік отримав серцевий напад Близько 14:00.
Медсестра, яка їхала до Сучави, реанімувала його, як вона могла, без обладнання, без ліків. Вона робила йому масаж серця протягом 20 хвилин, доки його серце не повернулося. Старий вижив.
Діти плакали від холоду та голоду. Мами тримали їх приложеними до тіла під одягом, розділяючи тепло. Немовлята були загорнуті у всі доступні пулоавери. 6-місячна дитина була врятована від холоду сімома жінками, які по черзі тримали її біля грудей.
Близько 16:00, коли вже стало темно, пролунав шум дизельного двигуна. Снігоочисник. Він ішов із боку Бакеу. Але він просувався повільно, по 100 метрів за годину через 1,5-метрові кучугури.
Плуг прибув о 21:00.
За тринадцять годин після зупинки поїзда. Потрібен був запасний локомотив. Це сталося тільки через 2 години з найближчої станції близько 23: 00.
Опівночі, після 21 години ізоляції, поїзд вирушив у дорогу. Резервний локомотив штовхав ззаду, плуг відгортав дорогу попереду. Швидкість: 5 км/год. до станції йшли дві години.
На вокзалі Червоний Хрест чекав із гарячим чаєм, ковдрами, машинами швидкої допомоги. Шістнадцять людей було доставлено до лікарні з переохолодженням. Старого з інфарктом госпіталізували безпосередньо в реанімацію. Решта були розміщені в римській школі до ранку, коли поїзди відновили рух.
Досвід поїздів, що застрягли у хуртовину, був звичайним явищем у 1980-х роках. Взимку 1984-1985 років понад 50 поїздів застрягли у заметілях. У 1987 році поїзд Бухарест-Констанца простояв 14 годин у полі між Фетешті та Чернаводе з 280 пасажирами всередині.
Процедура була простою: ви рятувалися разом з іншими, ділили їжу, чекали на плуга. Ніхто не панікував. Усі знали, що зима в Румунії означає ризики, а заблоковані поїзди були частиною ризику.
Сьогодні, коли ми бачимо новини про потяги з 2-3-годинними затримками та обурених пасажирів, майже неможливо зрозуміти, як 340 людей стояли 21 годину на холоді, зігрівали один одного, ділили останній шматок хліба та вижили, не скаржачись. Фото з просторів інтернета.
У лютому 1985 року скорий поїзд № 407 Бухарест-Сучава пробув 18 годин у полі між двома станціями у хуртовині - 340 пасажирів вижили, зігріваючись один з одним у вагонах без тепла.
Було 3 години ночі, коли поїзд раптово зупинився десь між Бакеу та Романом. Зовні хуртовина досягла поривів 80 км/год. сніг падав на рейки зі швидкістю 20 сантиметрів на годину. Тепловоз більше не міг просуватися.
Механік намагався осадити поїзд. Неможливо. Потяг був спійманий. Попереду кучугури понад метр. Ззаду сніг уже лежав на щойно пройдених рейках.
Довелося зупинитися та чекати на допомогу.
1985 року в поїздах не було телефонів. Ви не могли зателефонувати, щоб повідомити, що застрягли.
Механік надіслав повідомлення на наступну станцію, коли зрозумів, що не може продовжити їхати.
Але технічні служби вже були зайняті трьома іншими поїздами, що застрягли тієї ж ночі на інших напрямках.
У вагонах було 340 людей. Сім'ї їхали додому, робітники поверталися з вахти, студенти вступали до коледжу. Всі одягнені в товстий зимовий одяг із багажем та припасами для дороги.
Перші години був терпимим. Вагон мав залишкове тепло. Люди сиділи спокійно, чекаючи на вирішення ситуації.
Але після 6 години ранку, коли сонце мало зійти, а поїзд все ще був заблокований, почалася паніка.
Температура у вагонах швидко знизилася. О 8 годині термометри показали 5 градусів усередині. Зовні було -22. Вікна почали замерзати усередині. Люди зняли весь свій одяг із багажу та одягнулися.
Тільки ті, хто пережив ці часи, можуть по-справжньому зрозуміти, що означає застрягти на 18 годин у поїзді без тепла, без спілкування, не знаючи, чи хтось прийде за вами, з обмеженими припасами та холодом, які поступово пробирає до кісток.
О 10 годині машиніст та механіки поїзда ухвалили рішення.
Вони зібрали всіх пасажирів лише у трьох вагонах посеред поїзда. Інші сім вагонів були залишені порожніми.
Концентруючи людей, а в одному місці вони сподівалися що вагони зігріватимуться від власного дихання людей. Та й тепло тіл могло краще нагрівати простір.
У трьох вагонах люди стояли щільно один до одного.
Діти посередині, люди похилого віку біля вікна для повітря. Дорослі стояли чи сиділи на стільцях. Усі грілися одне про одного. Температура піднялася до 12 градусів.
Продукти були поділені. Кожен пасажир дістав те, що мав: хліб, салямі, сир, яблука. Було проведено загальну інвентарізацію. П'ять жінок взяли він роль роздачі їжі. По одній скибочці хліба кожні дві години, по одному шматочку салямі на голову людини.
Ви коли-небудь думали, що ви робитемете, коли застрягнете в поїзді, посеред поля, у хуртовину, не знаючи, коли прийде порятунок? Тому що в лютому 1985 року 340 людей дізналися, що виживання означає, що треба триматися разом і ділитися останнім шматком хліба.
Після 12:00 з'явилися перші випадки зневоднення. Вода скінчилася. Кілька людей вийшли надвір, наповнили відра снігом, принесли у вагон. Сніг розтанув від темпаратури тіл. Отриману воду ділили склянкою.
Один 70-річний чоловік отримав серцевий напад Близько 14:00.
Медсестра, яка їхала до Сучави, реанімувала його, як вона могла, без обладнання, без ліків. Вона робила йому масаж серця протягом 20 хвилин, доки його серце не повернулося. Старий вижив.
Діти плакали від холоду та голоду. Мами тримали їх приложеними до тіла під одягом, розділяючи тепло. Немовлята були загорнуті у всі доступні пулоавери. 6-місячна дитина була врятована від холоду сімома жінками, які по черзі тримали її біля грудей.
Близько 16:00, коли вже стало темно, пролунав шум дизельного двигуна. Снігоочисник. Він ішов із боку Бакеу. Але він просувався повільно, по 100 метрів за годину через 1,5-метрові кучугури.
Плуг прибув о 21:00.
За тринадцять годин після зупинки поїзда. Потрібен був запасний локомотив. Це сталося тільки через 2 години з найближчої станції близько 23: 00.
Опівночі, після 21 години ізоляції, поїзд вирушив у дорогу. Резервний локомотив штовхав ззаду, плуг відгортав дорогу попереду. Швидкість: 5 км/год. до станції йшли дві години.
На вокзалі Червоний Хрест чекав із гарячим чаєм, ковдрами, машинами швидкої допомоги. Шістнадцять людей було доставлено до лікарні з переохолодженням. Старого з інфарктом госпіталізували безпосередньо в реанімацію. Решта були розміщені в римській школі до ранку, коли поїзди відновили рух.
Досвід поїздів, що застрягли у хуртовину, був звичайним явищем у 1980-х роках. Взимку 1984-1985 років понад 50 поїздів застрягли у заметілях. У 1987 році поїзд Бухарест-Констанца простояв 14 годин у полі між Фетешті та Чернаводе з 280 пасажирами всередині.
Процедура була простою: ви рятувалися разом з іншими, ділили їжу, чекали на плуга. Ніхто не панікував. Усі знали, що зима в Румунії означає ризики, а заблоковані поїзди були частиною ризику.
Сьогодні, коли ми бачимо новини про потяги з 2-3-годинними затримками та обурених пасажирів, майже неможливо зрозуміти, як 340 людей стояли 21 годину на холоді, зігрівали один одного, ділили останній шматок хліба та вижили, не скаржачись. Фото з просторів інтернета.
Українська
English
