Традиційна #кінопорада цього понеділка - перша серія серіалу «Дюна: пророцтво». Вона, бай зе вей, триває 1 годину і 5 хвилин, тож цілком зайде за цілий фільм)

Якщо ви вже дивилися, чекаємо на ваші думки та відгуки у коментарях)

#Коло_Кіно

#театри #культура
Навіщо театр під час війни? Це лише розвага, чи він виконує глибші суспільні функції? Чому зараз в Україні спостерігається справжній театральний бум?

Про це, а також про трансформацію театру, його значення та майбутнє — дивіться у новому випуску «Зі своїми по суті».

https://youtu.be/NZMliGAdiNc

Фотограф ЗАДУШИВ модель у Києві 😬

Обоє – громадяни рф, що перебували в розшуку. Під час фотосесії вживали алкоголь і наркотики. Виникла сварка, а на ранок власниця студії вже знайшла бездиханне тіло дівчини.

Чоловіку загрожує до 15 років тюрми.
#Новини_Україна #Київ_регіон #Київщина_новини #Київ_Київщина #Київські_новини #Kyiv_region #Kyiv #Kiev_news #кримінал

БРОВАРСЬКИЙ МФК "АВАЛОН" ПЕРЕМАГАЄ В ПЕРШОМУ МАТЧІ
Броварчани роблять перший крок до фіналу .
22 березня зустрічаємо "Тайр Експерт" в Броварах
ВСІ НОВИНИ СПОРТУ НА: https://t.me/brovarysport
#football_Browarschini #Броварський_футбол #Футбол_Бровари #Футбол_в_Броварському_краї #Brovarysport #футбол_football @футбол @футбол_Бровари

Минулого року я ходила з друзями на скеледром. Це був цікавий досвід, особливо одна з доріжок.
Коли ми тільки підійшли, я подумала: О боже, ніколи туди не полізу! — і полізла.

Камінці різного розміру були розташовані хаотично, а шлях до вершини потрібно було обирати самостійно. Спершу це здавалося легким. Перші шість камінців я здолала із легкістю, майже зневажливо. Але чим вище я підіймалася, тим менше ставало опор, а ті, що залишалися, були все дрібнішими й слизькішими.

Я пам’ятаю, як висіла на одній руці, вчепившись пальцями за маленький зелений камінець. Все тіло тремтіло. Я не могла знайти, куди поставити ногу, і не бачила іншого місця, за яке могла б зачепитися. Здавалося, що поруч — лише порожнеча, лише гладка, байдужа стіна. Боліло все. Пальці кричали від напруги, а я трималася за цей камінець, як за останню надію.

Я знала, що є страховка. Знала, що можу спробувати ще раз. Знала, що друзі підтримають. Але відпустити його було страшніше, ніж залишитися там, висіти в невідомості. Найважче було прийняти рішення: це все, на що я здатна зараз. Це все, що я можу.

Я відпустила.

Дві секунди вільного падіння до того, як спрацювала страховка, стали для мене цілою вічністю. У цей момент я відчула все: страх, розчарування, біль від того, що я не змогла, не зуміла знайти сили, здалася. Тоді мені здавалося, що я слабка, що програла.

Сьогодні я згадала цей зелений камінець. Він був слизький, незручний, болючий. Але чомусь я чіплялася саме за нього, ніби це був останній шанс, останній сенс. І досі пам’ятаю той момент, коли вирішила відпустити його, і відчуття цієї порожнечі, цього короткого польоту у невідомість.

Іноді ми тримаємося за те, що ранить, за те, що не дає нам іти далі, лише тому, що боїмося порожнечі. Але іноді єдине правильне рішення — це відпустити.