Українська
English
🕯🇺🇦Степану Чубенку назавжди 16 років. У 2014 році його жорстоко вбили бойовики «днр» за синьо-жовту стрічку на рюкзаку.
Юнак із Краматорська був спортсменом, воротарем місцевої футбольної команди «Авангард». Та любив він не лише футбол — писав вірші, грав в КВК, разом з друзями опікувався дитячим будинком і завжди мріяв про власних дітей... У ці дні виповнюється вісім років з дня загибелі Степана.
11 років тому бойовики банди «Керч» жорстоко вбили шістнадцятирічного Степана Чубенка. За наказом ватажка Погодіна, його підлеглі Михайло Сухомлинов і Юрій Москальов вивезли хлопчика в село під Донецьком, довго катували і розстріляли. Після скоєних на Донбасі злочинів Погодін утік до Криму, де і був затриманий за запитом Інтерполу. 30 липня стало відомо, що окупанти в Криму звільнили терориста “ДНР” Погодіна, якого звинувачують у вбивстві школяра.
10 листопада 2019 року суд Торецька заочно засудив убивць українського школяра Чубенка до довічного ув’язнення.
Хлопчина мріяв стати професійним футболістом та вже встиг стати успішним голкіпером місцевої команди «Авангард». У старших класах Степан вже був дуже свідомим громадянином, цікавився політикою та був небайдужим до майбутнього своєї Батьківщини.
Але 12 квітня 2014 року його рідний Краматорськ захопили російські окупанти. Степан не лишився осторонь та організував допомогу нашим військовим. Разом із такими ж юними друзями вони носили визволителям харчі та воду, зривали прапори сепаратистів та розповсюджували містом листівки: «Краматорськ – це Україна»!
Мама Степана Чубенка – дуже боялась за сина, але він твердо відповідав: «Чому я маю боятись якихось чужинців? Я на своїй землі, на українському Донбасі».
Але, у червні 2014 року, через постійні погрози від терористів так званої «ДНР», Степан був змушений виїхати у Київ до друзів. Зовсім скоро Краматорськ нарешті звільнили, і хлопець одразу побіг на вокзал за квитком до батьківської домівки та до цуценя Біма, за яким так сумував.
Квитки були лише через окупований Донецьк, в який досі ходили потяги зі столиці. Він дуже хотів зробити рідним сюрприз, тож про повернення нікому не сказав. Згодом Сталіна Чубенко отримала страшні новини від окупантів: «Вашого сина заарештовано». Так почались пекельні місяці пошуків найдорожчого у житті.
Жінка негайно приїхала в Донецьк, де їй сказали, що Степана, начебто, відправили у селище Горбачево-Михайлівка. Невтомна мати ходила з фотографією молодшого сина в руках, стукалася у всі двері і питала, чи не бачив хто-небудь її хлопчика. Жінка сподівалась, що в одному з підвалів полишених домівок тримають її сина. Живого. Але сподівання були марними. Після зустрічі з ватажком «ДНР» Захарченком, їй повідомили, що Степана вже немає серед живих.
Бойовики зізналися, що заарештували Стьопу через жовто-блакитну стрічку на рюкзаку і шарф ФК “Карпати”, який знайшли серед речей. Жінці сказали, що сина після арешту відправили нібито рити окопи, під час чергового обстрілу хлопчина втік разом з іншими полоненими. Більше його не бачили. Пізніше один з найманців сам зізнався: “Ніякої втечі не було. Хлопця вбили. Де тіло – ніхто не знає”.
Після того, як бойовики “ДНР” проговорилися, що хлопця вбили незабаром після затримання, батьки Степана в буквальному сенсі підняли всю землю навколо ненависного блокпоста. Тіло хлопця знайшли самі окупанти.
Шістнадцятирічного українця вбили дуже жорстоко: руки замотали скотчем за спиною, вибили зуби, довго знущались, а потім закрили обличчя його ж футболкою та зробили п’ять смертельних пострілів у голову.
Ексгумацію провели шостого жовтня. Зазвичай цього дня Сталіна святкувала День вчителя, а тепер це назавжди найстрашніший день у житті Чубенків.
Указом Президента України від 28 червня 2017 року Степан нагороджений орденом "За мужність" III ступеня (посмертно).
10 грудня 2021 року на стадіоні в Краматорську відкрито пам’ятник юному патріоту-футболісту.
Юнак із Краматорська був спортсменом, воротарем місцевої футбольної команди «Авангард». Та любив він не лише футбол — писав вірші, грав в КВК, разом з друзями опікувався дитячим будинком і завжди мріяв про власних дітей... У ці дні виповнюється вісім років з дня загибелі Степана.
11 років тому бойовики банди «Керч» жорстоко вбили шістнадцятирічного Степана Чубенка. За наказом ватажка Погодіна, його підлеглі Михайло Сухомлинов і Юрій Москальов вивезли хлопчика в село під Донецьком, довго катували і розстріляли. Після скоєних на Донбасі злочинів Погодін утік до Криму, де і був затриманий за запитом Інтерполу. 30 липня стало відомо, що окупанти в Криму звільнили терориста “ДНР” Погодіна, якого звинувачують у вбивстві школяра.
10 листопада 2019 року суд Торецька заочно засудив убивць українського школяра Чубенка до довічного ув’язнення.
Хлопчина мріяв стати професійним футболістом та вже встиг стати успішним голкіпером місцевої команди «Авангард». У старших класах Степан вже був дуже свідомим громадянином, цікавився політикою та був небайдужим до майбутнього своєї Батьківщини.
Але 12 квітня 2014 року його рідний Краматорськ захопили російські окупанти. Степан не лишився осторонь та організував допомогу нашим військовим. Разом із такими ж юними друзями вони носили визволителям харчі та воду, зривали прапори сепаратистів та розповсюджували містом листівки: «Краматорськ – це Україна»!
Мама Степана Чубенка – дуже боялась за сина, але він твердо відповідав: «Чому я маю боятись якихось чужинців? Я на своїй землі, на українському Донбасі».
Але, у червні 2014 року, через постійні погрози від терористів так званої «ДНР», Степан був змушений виїхати у Київ до друзів. Зовсім скоро Краматорськ нарешті звільнили, і хлопець одразу побіг на вокзал за квитком до батьківської домівки та до цуценя Біма, за яким так сумував.
Квитки були лише через окупований Донецьк, в який досі ходили потяги зі столиці. Він дуже хотів зробити рідним сюрприз, тож про повернення нікому не сказав. Згодом Сталіна Чубенко отримала страшні новини від окупантів: «Вашого сина заарештовано». Так почались пекельні місяці пошуків найдорожчого у житті.
Жінка негайно приїхала в Донецьк, де їй сказали, що Степана, начебто, відправили у селище Горбачево-Михайлівка. Невтомна мати ходила з фотографією молодшого сина в руках, стукалася у всі двері і питала, чи не бачив хто-небудь її хлопчика. Жінка сподівалась, що в одному з підвалів полишених домівок тримають її сина. Живого. Але сподівання були марними. Після зустрічі з ватажком «ДНР» Захарченком, їй повідомили, що Степана вже немає серед живих.
Бойовики зізналися, що заарештували Стьопу через жовто-блакитну стрічку на рюкзаку і шарф ФК “Карпати”, який знайшли серед речей. Жінці сказали, що сина після арешту відправили нібито рити окопи, під час чергового обстрілу хлопчина втік разом з іншими полоненими. Більше його не бачили. Пізніше один з найманців сам зізнався: “Ніякої втечі не було. Хлопця вбили. Де тіло – ніхто не знає”.
Після того, як бойовики “ДНР” проговорилися, що хлопця вбили незабаром після затримання, батьки Степана в буквальному сенсі підняли всю землю навколо ненависного блокпоста. Тіло хлопця знайшли самі окупанти.
Шістнадцятирічного українця вбили дуже жорстоко: руки замотали скотчем за спиною, вибили зуби, довго знущались, а потім закрили обличчя його ж футболкою та зробили п’ять смертельних пострілів у голову.
Ексгумацію провели шостого жовтня. Зазвичай цього дня Сталіна святкувала День вчителя, а тепер це назавжди найстрашніший день у житті Чубенків.
Указом Президента України від 28 червня 2017 року Степан нагороджений орденом "За мужність" III ступеня (посмертно).
10 грудня 2021 року на стадіоні в Краматорську відкрито пам’ятник юному патріоту-футболісту.
🕯🇺🇦Степану Чубенку назавжди 16 років. У 2014 році його жорстоко вбили бойовики «днр» за синьо-жовту стрічку на рюкзаку.
Юнак із Краматорська був спортсменом, воротарем місцевої футбольної команди «Авангард». Та любив він не лише футбол — писав вірші, грав в КВК, разом з друзями опікувався дитячим будинком і завжди мріяв про власних дітей... У ці дні виповнюється вісім років з дня загибелі Степана.
11 років тому бойовики банди «Керч» жорстоко вбили шістнадцятирічного Степана Чубенка. За наказом ватажка Погодіна, його підлеглі Михайло Сухомлинов і Юрій Москальов вивезли хлопчика в село під Донецьком, довго катували і розстріляли. Після скоєних на Донбасі злочинів Погодін утік до Криму, де і був затриманий за запитом Інтерполу. 30 липня стало відомо, що окупанти в Криму звільнили терориста “ДНР” Погодіна, якого звинувачують у вбивстві школяра.
10 листопада 2019 року суд Торецька заочно засудив убивць українського школяра Чубенка до довічного ув’язнення.
Хлопчина мріяв стати професійним футболістом та вже встиг стати успішним голкіпером місцевої команди «Авангард». У старших класах Степан вже був дуже свідомим громадянином, цікавився політикою та був небайдужим до майбутнього своєї Батьківщини.
Але 12 квітня 2014 року його рідний Краматорськ захопили російські окупанти. Степан не лишився осторонь та організував допомогу нашим військовим. Разом із такими ж юними друзями вони носили визволителям харчі та воду, зривали прапори сепаратистів та розповсюджували містом листівки: «Краматорськ – це Україна»!
Мама Степана Чубенка – дуже боялась за сина, але він твердо відповідав: «Чому я маю боятись якихось чужинців? Я на своїй землі, на українському Донбасі».
Але, у червні 2014 року, через постійні погрози від терористів так званої «ДНР», Степан був змушений виїхати у Київ до друзів. Зовсім скоро Краматорськ нарешті звільнили, і хлопець одразу побіг на вокзал за квитком до батьківської домівки та до цуценя Біма, за яким так сумував.
Квитки були лише через окупований Донецьк, в який досі ходили потяги зі столиці. Він дуже хотів зробити рідним сюрприз, тож про повернення нікому не сказав. Згодом Сталіна Чубенко отримала страшні новини від окупантів: «Вашого сина заарештовано». Так почались пекельні місяці пошуків найдорожчого у житті.
Жінка негайно приїхала в Донецьк, де їй сказали, що Степана, начебто, відправили у селище Горбачево-Михайлівка. Невтомна мати ходила з фотографією молодшого сина в руках, стукалася у всі двері і питала, чи не бачив хто-небудь її хлопчика. Жінка сподівалась, що в одному з підвалів полишених домівок тримають її сина. Живого. Але сподівання були марними. Після зустрічі з ватажком «ДНР» Захарченком, їй повідомили, що Степана вже немає серед живих.
Бойовики зізналися, що заарештували Стьопу через жовто-блакитну стрічку на рюкзаку і шарф ФК “Карпати”, який знайшли серед речей. Жінці сказали, що сина після арешту відправили нібито рити окопи, під час чергового обстрілу хлопчина втік разом з іншими полоненими. Більше його не бачили. Пізніше один з найманців сам зізнався: “Ніякої втечі не було. Хлопця вбили. Де тіло – ніхто не знає”.
Після того, як бойовики “ДНР” проговорилися, що хлопця вбили незабаром після затримання, батьки Степана в буквальному сенсі підняли всю землю навколо ненависного блокпоста. Тіло хлопця знайшли самі окупанти.
Шістнадцятирічного українця вбили дуже жорстоко: руки замотали скотчем за спиною, вибили зуби, довго знущались, а потім закрили обличчя його ж футболкою та зробили п’ять смертельних пострілів у голову.
Ексгумацію провели шостого жовтня. Зазвичай цього дня Сталіна святкувала День вчителя, а тепер це назавжди найстрашніший день у житті Чубенків.
Указом Президента України від 28 червня 2017 року Степан нагороджений орденом "За мужність" III ступеня (посмертно).
10 грудня 2021 року на стадіоні в Краматорську відкрито пам’ятник юному патріоту-футболісту.
1коментарів
282переглядів
