#Притча 26 серпня ЗНАК Гарний юнак з ніжними рисами обличчя самотньо сидів в автобусі, не відриваючи свого погляду від вікна. На вигляд було йому трішки більше двадцяти років. Якась жінка сіла біля нього. Вони перекинулись кількома словами про теплу весняну погоду, що стояла надворі. Несподівано молодий чоловік мовив: - Я був два роки в ув'язненні. Цього ранку вийшов і ось повертаюсь додому. З його уст бурхливою рікою лилась розповідь про те, як зростав у бідній, але порядній родині, і як його злочинна діяльність завдала родині болю і сорому. Впродовж цих років не мав від них жодної вістки. Знав, що батьки його надто бідні, щоб дозволити собі подорож до місця ув'язнення, і надто прості, щоб писати листи. Він і сам перестав до них писати, не отримавши відповіді на жоден свій лист. За три тижні перед звільненням зробив останній відчайдушний крок, який міг би дозволити йому повернутися в сім'ю. Ще раз написав батькам, просив вибачення за прикрощі й розчарування, яких їм завдав. Вийшовши на волю, сів в автобус, який мав завести його до рідного міста. Траса пролягала поблизу саду й будинку, де пройшло його дитинство і де мешкали його батьки. У листі написав, що розуміє їх. І щоб полегшити справу, попросив, аби подали знак, який він міг би побачити з вікна автобуса. Якщо йому вибачили і згідні, щоб він повернувся, нехай пов'яжуть білу стрічку на яблуньку у їхньому садку. Коли ж знака не буде, хлопець, не виходячи з автобуса, залишить місто і більше ніколи не потурбує своєї родини. Автобус наближався до пункту призначення, юнак нервував усе більше. Страх, що не побачить стрічки, став таким сильним, що боявся сам дивитись у вікно. Вислухавши його розповідь, жінка запропонувала: - Поміняймось місцями. Я буду дивитись у вікно. Автобус продовжував їхати. Минули іще декілька будинків. Враз жінка побачила дерево. Легенько торкнула хлопця за плече й, стримуючи сльози, промовила: - Поглянь! Поглянь! Дерево усе обвішане білими стрічками! *** Ми дуже схожі на звіра, коли вбиваємо. Дуже схожі на людей, коли осуджуємо, Дуже схожі на Бога, коли вибачаємо. ©️ Бруно Ферреро З книги "365 коротких історій для душі"

https://youtube.com/shorts/0bRvAv5_3ow?si=unow78iErSapnwuc

У Києві вперше показали морські дрони Magura, які знищили десятки цілей рф у морі та повітрі. Зокрема — гелікоптери, винищувачі та великі кораблі. https://channeltech.space/war/magura-vs-the-russian-navy/

https://youtu.be/-mplem2j4Dw?si=oGkUOEsJHaJK_Ktn

👀 Замість «Сараїв» у креативності кацапів тепер новий рівень – «Танки-йоршики». 🤣😂 https://t.me/Ukraineaboveallelse

ПРОТИЛЕЖНІСТЬ Хтось чекає літа, ну а хтось – зими́, Мати слі́зьми вмита – син поліг грудьми. Хтось в молитві ру́ки знов до Бога звів, Щоб Госпо́дь почув нас й ворогів відвів. Хтось весну чекає – сіять щоб жита, Хтось вже сил не має, щоб нести́ хреста. Хтось біжить у осінь золото збирать, Ко́гось в домовині стали зустрічать. Хтось вечірні зо́рі взявся знов лічи́ть, Хтось молитву молить, бо ще хоче жить. Хтось вербі над ставом ко́си розпліта, А над ки́мось знову ворог проліта. Хтось сонати вітру слухає в гаю́, Хтось стоїть в нерівнім з ворогом бою́. Хтось росу сріблясту бачить на траві, Потопає знову хтось в свої́й крові́. Хтось в саду вишневім слухає птахів, Ну а хтось не скаже вже ніяких слів. Хтось у води мо́ря залюбки зайшов, Хтось же в потойбіччя назавжди́ пішов. Хтось чекає миру і кінця війни́, Щоб живі вернули до́ньки і сини. Хтось вже віру втратив, що настане мир, Бо воює й досі сатана-упир. 18.08.2025 р. ©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2025 ID: 1045981