• https://www.youtube.com/live/UoywVMzr9gM?si=EEiONOctiMOk03es
    https://www.youtube.com/live/UoywVMzr9gM?si=EEiONOctiMOk03es
    Love
    1
    236views 1 Shares
  • 73views
  • #думки
    #думки
    Love
    1
    176views
  • Скільки разів проходила поруч, ніколи не звертала уваги

    Аж раптом – маленьке відкриття: пам’ятник актору Леоніду Бикову. Точніше, це пам’ятник військовим льотчикам, загиблим при звільненні України, встановлений майже 20 років тому, але зазвичай його називають пам’ятником Бикову.
    Леонід Биков загинув в автокатастрофі за 4 місяці після свого 50-річчя, у квітні 1979 року. І останні його роки пройшли в боротьбі за долю сина Олександра, якого під час служби в армії через конфлікт з командуванням запроторили до психіатричної лікарні. Щоб не відповідати за жорстоке побиття Олеся (як його називали в родині), начальство вирішило сховати кінці у воду. Олеся комісували з діагнозом шизофренія, закривши йому шлях у нормальне життя. Щоб зняти фальшивий діагноз, знадобилося 10 років – лікарі не хотіли за це братися, щоб не сваритися з Міноборони.
    Леонід Биков переніс кілька інфарктів, навесні 1979 року звільнився з кіностудії Довженка і за кілька днів, вилетівши на зустрічну полосу, зіткнувся з вантажівкою.
    Олесь і після загибелі батька продовжував боротьбу, регулярно проводив акції протесту. «Мене посилали колами, згадував він, – з однієї інстанції в іншу: лікарні, військкомати, комісії і перекомісії, прийомні високих кабінетів, листи в ЦК КПУ, Політбюро СРСР. Я добивався одного – зняти обмеження на професію. Я не просився в космос, хотів працювати шофером або вантажником, чорноробом на будівництві або на лісоповалі. Мені потрібно було годувати сім’ю».
    Він був рідкісним відчайдухом. Ось як склалася його подальша доля:
    «7 березня 1989 року Олександр вийшов на Хрещатик, на останнє, як розраховував, голодування. Радіо "Свобода", іноземні кореспонденти з камерами. Пішли провокації, підігнали "швидку" з "дурдому", але люди відтіснили – не ті часи, перебудова. Згодос Олександр поїхав у Москву з проханням про еміграцію. На Красну площу не пустили. Став біля готелю "Москва" з плакатом: "Комуністи, я не хочу з вами жити!" Скрутили, відвезли в Матроську Тишу. Через п'ять днів відправили додому, в Київ. Тоді він вирішив рвонути до Фінляндії. При спробі перейти кордон біля Виборга був заарештований, 5 днів голодував у камері Виборзького КДБ. Ще дві спроби перейти кордон – той самий результат. Депортували. У жовтні зробив останнє "коло пошани": місцева влада – Верховна Рада СРСР – ЦК КПРС. Чергові відмови. "Зустріли" на вокзалі і поклали до божевільні.
    «Потім був потяг до Львова, - згадує він, - стоп-кран, 30 метрів до дроту, крижана вода Тиси і стовпчик угорського кордону. Мадярський табір для біженців, рішення про депортацію в Союз і знову крижана вода – але тепер уже на австрійському кордоні».
    Він дивом уцілів. Зателефонував матері, сказавши, що житиме в Канаді. Спочатку була Австрія, де незалежні психіатри визнали його здоровим, потім, в 1991 році, – Канада, яка прийняла Олександра Бикова як політичного біженця. За рік до нього приїхала дружина з трьома дітьми. У Канаді народилася четверта дитина. Сам він – будівельник. Часто телефонує додому, але приїжджати туди, де було зламано його життя і де все нагадує про батька, не хоче.
    Зате «такую страну потерявшие» дуже люблять згадувати прекрасне радянське кіно про льотчиків і публікувати красиві портрети Леоніда Бикова.

    Джой Тарталья
    Скільки разів проходила поруч, ніколи не звертала уваги Аж раптом – маленьке відкриття: пам’ятник актору Леоніду Бикову. Точніше, це пам’ятник військовим льотчикам, загиблим при звільненні України, встановлений майже 20 років тому, але зазвичай його називають пам’ятником Бикову. Леонід Биков загинув в автокатастрофі за 4 місяці після свого 50-річчя, у квітні 1979 року. І останні його роки пройшли в боротьбі за долю сина Олександра, якого під час служби в армії через конфлікт з командуванням запроторили до психіатричної лікарні. Щоб не відповідати за жорстоке побиття Олеся (як його називали в родині), начальство вирішило сховати кінці у воду. Олеся комісували з діагнозом шизофренія, закривши йому шлях у нормальне життя. Щоб зняти фальшивий діагноз, знадобилося 10 років – лікарі не хотіли за це братися, щоб не сваритися з Міноборони. Леонід Биков переніс кілька інфарктів, навесні 1979 року звільнився з кіностудії Довженка і за кілька днів, вилетівши на зустрічну полосу, зіткнувся з вантажівкою. Олесь і після загибелі батька продовжував боротьбу, регулярно проводив акції протесту. «Мене посилали колами, згадував він, – з однієї інстанції в іншу: лікарні, військкомати, комісії і перекомісії, прийомні високих кабінетів, листи в ЦК КПУ, Політбюро СРСР. Я добивався одного – зняти обмеження на професію. Я не просився в космос, хотів працювати шофером або вантажником, чорноробом на будівництві або на лісоповалі. Мені потрібно було годувати сім’ю». Він був рідкісним відчайдухом. Ось як склалася його подальша доля: «7 березня 1989 року Олександр вийшов на Хрещатик, на останнє, як розраховував, голодування. Радіо "Свобода", іноземні кореспонденти з камерами. Пішли провокації, підігнали "швидку" з "дурдому", але люди відтіснили – не ті часи, перебудова. Згодос Олександр поїхав у Москву з проханням про еміграцію. На Красну площу не пустили. Став біля готелю "Москва" з плакатом: "Комуністи, я не хочу з вами жити!" Скрутили, відвезли в Матроську Тишу. Через п'ять днів відправили додому, в Київ. Тоді він вирішив рвонути до Фінляндії. При спробі перейти кордон біля Виборга був заарештований, 5 днів голодував у камері Виборзького КДБ. Ще дві спроби перейти кордон – той самий результат. Депортували. У жовтні зробив останнє "коло пошани": місцева влада – Верховна Рада СРСР – ЦК КПРС. Чергові відмови. "Зустріли" на вокзалі і поклали до божевільні. «Потім був потяг до Львова, - згадує він, - стоп-кран, 30 метрів до дроту, крижана вода Тиси і стовпчик угорського кордону. Мадярський табір для біженців, рішення про депортацію в Союз і знову крижана вода – але тепер уже на австрійському кордоні». Він дивом уцілів. Зателефонував матері, сказавши, що житиме в Канаді. Спочатку була Австрія, де незалежні психіатри визнали його здоровим, потім, в 1991 році, – Канада, яка прийняла Олександра Бикова як політичного біженця. За рік до нього приїхала дружина з трьома дітьми. У Канаді народилася четверта дитина. Сам він – будівельник. Часто телефонує додому, але приїжджати туди, де було зламано його життя і де все нагадує про батька, не хоче. Зате «такую страну потерявшие» дуже люблять згадувати прекрасне радянське кіно про льотчиків і публікувати красиві портрети Леоніда Бикова. Джой Тарталья
    148views
  • 89views 7Plays
  • Поклав життя за Україну… Боронячи рідну Харківщину, на фронті загинув мужній воїн та спортсмен, розвідник, головний сержант взводу 13-ї бригади Національної гвардії України «Хартія» В'ячеслав Шимчук з позивним "Дід".
    Майстер спорту України зі спортивного орієнтування, В'ячеслав неодноразово представляв Харківську область та Україну на всеукраїнських і міжнародних змаганнях. Його високий рівень фізичної підготовки, здатність швидко орієнтуватися на місцевості, витривалість і чітке планування дій стали не лише основою спортивних перемог, а й важливими якостями для розвідника.
    Після початку повномасштабного вторгнення В’ячеслав вступив до лав «Хартії». Воював у найгарячіших точках — Стельмахівці, Бахмуті, Серебрянському лісі, а згодом обороняв рідний Харків.
    Його спортивні навички відігравали ключову роль під час виконання завдань у розвідці: вміння читати карту, орієнтуватися у складному рельєфі, швидко ухвалювати рішення в екстремальних умовах, працювати в команді.
    В’ячеслав також активно навчав побратимів — проводив тренування, передавав знання з топографії, навички орієнтування, тактичного пересування, виживання в лісі. Його досвід допомагав молодим воїнам краще розуміти бойову обстановку і діяти впевнено.
    26 липня 2024 року в районі села Липці на Харківщині бойова група В’ячеслава Шимчука раптово натрапила на ворожу ДРГ. Миттєво зав’язався ближній бій, який став для Героя останнім…
    За особисту мужність і самовідданість у захисті державного суверенітету України він був нагороджений медаллю «Захиснику Вітчизни». А 26 лютого 2025 року В’ячеславу Шимчуку було посмертно присвоєно звання Героя України з врученням ордена «Золота Зірка».
    30 квітня 2025 року на фасаді харківської школи №73, яку закінчив В’ячеслав, відкрито меморіальну дошку.
    Його пам’ятають як фахового спортсмена, досвідченого воїна-розвідника і людину, яка до кінця залишалася відданою своїй справі.
    Світла пам’ять Герою та низький земний уклін!
    #Новини_Україна #Новини_news_війна #Russian_Ukrainian_war #News_Ukraine #спорт #Український_спорт #Ukrainian_sport #Brovarysport #янголи_спорту @Brovarysport🇺🇦🇺🇦🇺🇦
    ВСІ НОВИНИ СПОРТУ НА: https://t.me/brovarysport
    Поклав життя за Україну… Боронячи рідну Харківщину, на фронті загинув мужній воїн та спортсмен, розвідник, головний сержант взводу 13-ї бригади Національної гвардії України «Хартія» В'ячеслав Шимчук з позивним "Дід". Майстер спорту України зі спортивного орієнтування, В'ячеслав неодноразово представляв Харківську область та Україну на всеукраїнських і міжнародних змаганнях. Його високий рівень фізичної підготовки, здатність швидко орієнтуватися на місцевості, витривалість і чітке планування дій стали не лише основою спортивних перемог, а й важливими якостями для розвідника. Після початку повномасштабного вторгнення В’ячеслав вступив до лав «Хартії». Воював у найгарячіших точках — Стельмахівці, Бахмуті, Серебрянському лісі, а згодом обороняв рідний Харків. Його спортивні навички відігравали ключову роль під час виконання завдань у розвідці: вміння читати карту, орієнтуватися у складному рельєфі, швидко ухвалювати рішення в екстремальних умовах, працювати в команді. В’ячеслав також активно навчав побратимів — проводив тренування, передавав знання з топографії, навички орієнтування, тактичного пересування, виживання в лісі. Його досвід допомагав молодим воїнам краще розуміти бойову обстановку і діяти впевнено. 26 липня 2024 року в районі села Липці на Харківщині бойова група В’ячеслава Шимчука раптово натрапила на ворожу ДРГ. Миттєво зав’язався ближній бій, який став для Героя останнім… За особисту мужність і самовідданість у захисті державного суверенітету України він був нагороджений медаллю «Захиснику Вітчизни». А 26 лютого 2025 року В’ячеславу Шимчуку було посмертно присвоєно звання Героя України з врученням ордена «Золота Зірка». 30 квітня 2025 року на фасаді харківської школи №73, яку закінчив В’ячеслав, відкрито меморіальну дошку. Його пам’ятають як фахового спортсмена, досвідченого воїна-розвідника і людину, яка до кінця залишалася відданою своїй справі. Світла пам’ять Герою та низький земний уклін! #Новини_Україна #Новини_news_війна #Russian_Ukrainian_war #News_Ukraine #спорт #Український_спорт #Ukrainian_sport #Brovarysport #янголи_спорту @Brovarysport🇺🇦🇺🇦🇺🇦 ВСІ НОВИНИ СПОРТУ НА: https://t.me/brovarysport
    1comments 174views
  • Хто в друзі?? +++
    Піднімим трошки активу!
    #Взаємнідрузі #взаємнапідписка #fankolo #фанколо #новасоцмережа #підписникитадрузі
    Хто в друзі?? +++ Піднімим трошки активу! #Взаємнідрузі #взаємнапідписка #fankolo #фанколо #новасоцмережа #підписникитадрузі
    Love
    Like
    3
    4Kviews 1 Shares
  • БЛЯШАНКИ, ДИМ Й БАЖАННЯ ЖИТИ

    В повітрі знову дуже чути дим,
    І спалахи нам небо розсікають.
    То чим ми завинили, Боже, чим?
    За що ординці, Боже, нас вбивають?

    За що й чому́ ми хрест такий несем
    І сатану ніхто не зупиняє?
    Молю́, Всевишній, зупини нікчем!
    На кожнім кроці ірод нас вбиває.

    Бляшанки вражі, наче ті птахи́,
    Мов коршаки взяли́ся нас накрити…
    За що це, Боже, за які гріхи?
    Скажи, Всевишній, як тебе молити?

    Влучає ворог мотлохом у нас,
    Горять будинки, все вогнем взяло́ся.
    Чи буде, Боже, у нас мирний час,
    Чому́ пізнать це все нам довело́ся?

    Гуде у небі враже це сміття,
    Виття сирен вже майже не стихає,
    Щоразу ворог забира життя,
    Щоразу чи́ясь свічка догорає.

    І вибухи лунають зі всібіч,
    Чи зможеш ти нас, Боже, захистити?
    Чи Ангел не покине наших пліч?
    Бо дуже нам всім хочеться ще жити!

    21.03.2025 р.

    ©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2025
    ID: 1036025
    БЛЯШАНКИ, ДИМ Й БАЖАННЯ ЖИТИ В повітрі знову дуже чути дим, І спалахи нам небо розсікають. То чим ми завинили, Боже, чим? За що ординці, Боже, нас вбивають? За що й чому́ ми хрест такий несем І сатану ніхто не зупиняє? Молю́, Всевишній, зупини нікчем! На кожнім кроці ірод нас вбиває. Бляшанки вражі, наче ті птахи́, Мов коршаки взяли́ся нас накрити… За що це, Боже, за які гріхи? Скажи, Всевишній, як тебе молити? Влучає ворог мотлохом у нас, Горять будинки, все вогнем взяло́ся. Чи буде, Боже, у нас мирний час, Чому́ пізнать це все нам довело́ся? Гуде у небі враже це сміття, Виття сирен вже майже не стихає, Щоразу ворог забира життя, Щоразу чи́ясь свічка догорає. І вибухи лунають зі всібіч, Чи зможеш ти нас, Боже, захистити? Чи Ангел не покине наших пліч? Бо дуже нам всім хочеться ще жити! 21.03.2025 р. ©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2025 ID: 1036025
    Like
    1
    207views
  • 520views
  • 🔥🔥 Жіноча українська збірна з боротьби - найкраща в Європі!

    🤼‍♀️ Борчині завершили змагання на континентальній першості.

    🤩 Ще 4 нагороди до загального доробку здобули українки!

    🥇 Вперше на дорослому Євро тріумфує Ірина Бондар. У фіналі вагової категорії до 62 кг українка на туше перемогла борчиню зі Швеції.

    🥇 У вазі до 72 кг ефектною перемогою на туше золоту медаль виборола Алла Белінська, також здобувши звання чемпіонки Європи.

    🥉 Соломія Винник (до 57 кг) завершила виступ на ЧЄ бронзовою нагородою, здолавши у малому фіналі “нейтральну” безпрапорну суперницю.

    🥉 У вазі до 65 кг Ірина Коляденко перемогла на туше угорку у поєдинку за бронзу і теж піднялась на третю сходинку п'єдесталу.

    5️⃣ На 5 місці завершила ЧЄ Лілія Маланчук (до 53 кг).

    🔝 Тож українки здобули загалом 8 нагород з 10 можливих (4🥇+4🥉).

    🇺🇦🏆 Українська збірна виграла Чемпіонат Європи, очоливши командний залік.
    ВСІ НОВИНИ СПОРТУ НА: https://t.me/brovarysport
    #world_sport #спорт #Український_спорт @Brovarysport @sports #Brovary_sport #спорт_sports #brovarysport #interesting_news #олімпійськийспорт
    🔥🔥 Жіноча українська збірна з боротьби - найкраща в Європі! 🤼‍♀️ Борчині завершили змагання на континентальній першості. 🤩 Ще 4 нагороди до загального доробку здобули українки! 🥇 Вперше на дорослому Євро тріумфує Ірина Бондар. У фіналі вагової категорії до 62 кг українка на туше перемогла борчиню зі Швеції. 🥇 У вазі до 72 кг ефектною перемогою на туше золоту медаль виборола Алла Белінська, також здобувши звання чемпіонки Європи. 🥉 Соломія Винник (до 57 кг) завершила виступ на ЧЄ бронзовою нагородою, здолавши у малому фіналі “нейтральну” безпрапорну суперницю. 🥉 У вазі до 65 кг Ірина Коляденко перемогла на туше угорку у поєдинку за бронзу і теж піднялась на третю сходинку п'єдесталу. 5️⃣ На 5 місці завершила ЧЄ Лілія Маланчук (до 53 кг). 🔝 Тож українки здобули загалом 8 нагород з 10 можливих (4🥇+4🥉). 🇺🇦🏆 Українська збірна виграла Чемпіонат Європи, очоливши командний залік. ВСІ НОВИНИ СПОРТУ НА: https://t.me/brovarysport #world_sport #спорт #Український_спорт @Brovarysport @sports #Brovary_sport #спорт_sports #brovarysport #interesting_news #олімпійськийспорт
    113views