Море спокійне, і хвилі ледь-ледь накатують на безлюдний берег. Молодий хлопець озирається навкруги, ніби когось чекає. На вигляд йому приблизно двадцять років. Високий на зріст, широкоплечий брюнет. Одягнений у стару картату куртку , і крислатий чорний капелюх , з білим пером.
Нарешті на його похмурому обличчі з’являється легка посмішка. З пагорба до нього наближається дівчина. Вона здається трохи молодшою за нього. довге мереживне плаття бірюзового кольору, хвилясте волосся, що падає на її ніжні плечі . Великі очі , яскраво виражені риси обличчя.
— Габріела, я гадав ти вже не прийдеш. Батько не відпускав?
— Коханий, справа значно гірша, — зі сльозами на очах відповідає дівчина.
— Що трапилось? — Схвильовано спитав хлопець.
— Батько примушує мене відповісти на залицяння дона Андреаса Гуардадо де Руїша.
— Це той самозакоханий індик? За нього ти розповідала нещодавно? Недарма мені не подобалось, що він часто приїздить до твого батька.
— Так, це він. Дон Андреас постійно хизується, що він граф, розповідає за свої маєтки в Мадриді, Лісабоні та в Новій Іспанії. А батько тільки й слухає про це. Ти знаєш, наша родина збідніла, і він сподівається, що якщо граф за мною одружиться, то це врятує нашу родину від злиднів. Вони товаришували, ще коли батько не втратив більшу частину статків, і був бажаним гостем при дворі Філіпа IV.
— Але ти ж казала, що він дозволить тобі самій обирати чоловіка. Тим паче, через тиждень я іду у море на корсарському кораблі. Мені вже пообіцяли гідну платню.
— Фернандо, коханий, я не знаю що мені робити. Батько за тебе й чути не хоче. Навіть, якщо ти будеш добре заробляти на кораблі, все одно для нього, це недостатньо. А дон Андреаш каже, що проштрикне тебе наскрізь своєю шпагою, якщо побачить біля мене.
— Ну хто кого проштрикне, ще подивимось. Я навчився у свого діда добре тримати шпагу, і знаю як битися. Щоб потрапити до команди я навіть бився з один них, і зумів приставити лезо йому до горла. Навіть капітан Лопез , був здивований.
— Але це так небезпечно.
— Тай платня більша, ніж на торгівельному судні. Англійські та французькі пірати грабують наші міста в Вест-Індії, і кораблі, які везуть золото та срібло звідти. Мануель розповідав,що минулого разу, вони спіймали піратський корабель, на якому було багато награбованого. Частину звісно повернули Іспанській Короні, та самі також добре розжилися грошенятами.
Читати далі за посиланням:
https://arkush.net/book/1202
Приємного читання!
Море спокійне, і хвилі ледь-ледь накатують на безлюдний берег. Молодий хлопець озирається навкруги, ніби когось чекає. На вигляд йому приблизно двадцять років. Високий на зріст, широкоплечий брюнет. Одягнений у стару картату куртку , і крислатий чорний капелюх , з білим пером.
Нарешті на його похмурому обличчі з’являється легка посмішка. З пагорба до нього наближається дівчина. Вона здається трохи молодшою за нього. довге мереживне плаття бірюзового кольору, хвилясте волосся, що падає на її ніжні плечі . Великі очі , яскраво виражені риси обличчя.
— Габріела, я гадав ти вже не прийдеш. Батько не відпускав?
— Коханий, справа значно гірша, — зі сльозами на очах відповідає дівчина.
— Що трапилось? — Схвильовано спитав хлопець.
— Батько примушує мене відповісти на залицяння дона Андреаса Гуардадо де Руїша.
— Це той самозакоханий індик? За нього ти розповідала нещодавно? Недарма мені не подобалось, що він часто приїздить до твого батька.
— Так, це він. Дон Андреас постійно хизується, що він граф, розповідає за свої маєтки в Мадриді, Лісабоні та в Новій Іспанії. А батько тільки й слухає про це. Ти знаєш, наша родина збідніла, і він сподівається, що якщо граф за мною одружиться, то це врятує нашу родину від злиднів. Вони товаришували, ще коли батько не втратив більшу частину статків, і був бажаним гостем при дворі Філіпа IV.
— Але ти ж казала, що він дозволить тобі самій обирати чоловіка. Тим паче, через тиждень я іду у море на корсарському кораблі. Мені вже пообіцяли гідну платню.
— Фернандо, коханий, я не знаю що мені робити. Батько за тебе й чути не хоче. Навіть, якщо ти будеш добре заробляти на кораблі, все одно для нього, це недостатньо. А дон Андреаш каже, що проштрикне тебе наскрізь своєю шпагою, якщо побачить біля мене.
— Ну хто кого проштрикне, ще подивимось. Я навчився у свого діда добре тримати шпагу, і знаю як битися. Щоб потрапити до команди я навіть бився з один них, і зумів приставити лезо йому до горла. Навіть капітан Лопез , був здивований.
— Але це так небезпечно.
— Тай платня більша, ніж на торгівельному судні. Англійські та французькі пірати грабують наші міста в Вест-Індії, і кораблі, які везуть золото та срібло звідти. Мануель розповідав,що минулого разу, вони спіймали піратський корабель, на якому було багато награбованого. Частину звісно повернули Іспанській Короні, та самі також добре розжилися грошенятами.
Читати далі за посиланням:
https://arkush.net/book/1202
Приємного читання!
Українська
English
