Ще читаю в електронному форматі, таку книгу, Катерина Щоткіна "Любомир Гузар: Хочу бути людиною". Як на мене, цікава біографія. Блаженніший Любомир Гузар жив в церковному середовищі і це вплинуло на його рішення і бажання з самого дитинства стати священиком. Під час наступу радянських військ у 1945 році він з батьками був змушений емігрувати за кордон. Спочатку жили деякий час в одному з європейських країн в таборі для біженців. Я вже забула, де саме. А потім, завдяки друзям батьків, вони остаточно переселилися до США. Він описував, як українці намагалися адаптуватися в США. Дехто одразу намагався просто забути минуле і старався стати американцем, а дехто навпаки, хотів все-таки залишити українцем, триматися разом, не забувати про те, звідки вони родом, хто вони є і мати надію, що колись повернуться до України. Також описується про деякі непорозуміння між тими священниками які вже давно прибули до США, і давно жили в США, і тими священниками, які нещодавно прибули до США. Потім, через деякий час Любомир Гузар переїхав до Італії і вступив до семінарію, щоби стати у майбутньому священиком. І тут починається найцікавіше. Як нам відомо, радянська і РПЦ влада в Україні ліквідувала УГКЦ. Тому УГКЦ в Україні довелося жити і працювати нелегально. А Патріарха Йосипа Сліпого взагалі заарештували й тримали у концтаборі в Сибірі. З часом, завдяки переговорам Римської Церкві й радянської влади їм вдалося звільнити Йосипа Сліпого з концтабора і привести до Ватикану. Але була лише одна домовленість, щоби про звільнення з концтабору знали якомога менше людей, щоби Йосип Сліпий не розповідав там, що робиться в радянському союзі і щоби УГКЦ не мала право на існування по всьому світу. Звісно, Римокатолицька Церква заради звільнення Йосипа Сліпого пообіцяла все це радянській владі, але як тільки Йосип Сліпий потрапив до Ватикану, то майже всі домовленості були порушені. Ватикан і УГКЦ раділи звільненню з концтабору Йосипа Сліпого, це сприймалося як чудо, вони не могли ще довго в це повірити. І звісно Блаженніший Патріарх Йосип Сліпий не став мовчати і так увесь світ дізнався про злочини в радянському союзі. А от єдине про що пообіцяла Римська Церква, та те що УГКЦ не мала деякі права на існування, та самостійно керувати своєю УГКЦ. Бо попередній Папа Римський був трохи лояльний до радянського союзу. З часом, незадовго до своєї смерті, Йосип Сліпий став шукати собі надійного наступника, і така людина знайшлася, це був майбутній Патріарх Любомир Гузар. Довелося робити все таємно, у колі найбільш вірних соратників. З часом, коли вже після смерті Йосипа Сліпого та Папи Римського вже став Папою Римським Іван Павло II, який взагалі був нелояльним до радянської влади, справедливість відновили, УГКЦ стали визнавати, дали право керувати самостійно, визнали Любомира Гузара, як наступника Йосипа Сліпого. Настав час коли має відбутися святкування 1000-ліття Хрещення Русі-України. Радянська і РПЦ хотіла привернути це свято на свою користь, а тут про своє бажання і право святкувати це свято в Україні заявила і УГКЦ.
Взагалом, з цієї книги можна зрозуміти, що не зважаючи на те що УГКЦ кілька століть тому назад приєдналася до Римської Церкві, вона завжди була, залишалася, і є Українською Церквою за східним обрядом, який нагадує православні обряди. І саме через те що ця УГКЦ була суто Українською Церквою, радянська і РПЦ боялися її існування.
Українська
English
