21 березня 1873 року народився Яків Гандзюк, генерал-майор, командувач 1-го Українського корпусу.
Народився в селі Багринівці на Вінниччині. Навчався у Вінницькому реальному училищі, закінчив із відзнакою Одеське піхотне юнкерське училище. Пройшов через найтяжчі бої російсько-японської війни (1904-1905), за що отримав cпадкове дворянство. Відзначився на фронтах Першої світової війни, де командував піхотними 147-м Самарським, 91-м Двінським та 416-м Верхньодніпровським полками.
З червня 1917-го – генерал-майор російської армії. Очолив 104-ту піхотну дивізію, яка була виведена до Проскурова і українізована – увійшла до складу 1-го Українського корпусу під командуванням Павла Скоропадського як Перша українська дивізія. До неї входили 4 полки: Київський імені Богдана Хмельницького, Стародубський імені гетьмана Скоропадського, Полтавський імені гетьмана Сагайдачного і Чернігівський імені гетьмана Полуботка.
Яків Гандзюк очолив 1-й Українский корпус у грудні 1917-го. Частини корпусу захищали південно-західний напрямок, надійно утримуючи залізничні вузли у Здолбунові, Рівному та Шепетівці, роззброїли більшовицький корпус на чолі з Євгенією Бош.
9 лютого 1918-го Яків Гандзюк поїхав на зустріч з військовим міністром Миколою Поршем у Київ, який вже був захоплений більшовицькими військами. На від’їзді до міста був затриманий і заарештований кулеметною заставою балтійських моряків. Відмовився від пропозиції командувача червоних військ Михайла Муравйова перейти на службу до більшовиків і був розстріляний.
За спогадами Олександра Гаєвського, який був поранений і зміг врятуватися: «…генерал Гандзюк звернувся до своїх товаришів: «Благати про пощаду цих мерзотників принизливо для нас. Єдине побажання усім нам – помремо героями!». Генерал попрощався з кожним, розцілувався: «Як командувач українського корпусу, виходжу на розстріл першим!».
«І стали вони на розстріл поруч так спокійно, ніби приймали парад від своїх козаків», – записав Микола Капустянський.
Тіло генерала розшукали тільки влітку 1918-го в одній із братських могил (на ньому нарахували 12 ран від багнетів) і перепоховали на території Видубицького монастиря. За совєцької влади могилу знищили, а відновили вже в незалежній Україні.
6 травня 2020 року 59 Окрема штурмова бригада ЗСУ отримала почесну назву на честь Якова Гандзюка.
21 березня 1873 року народився Яків Гандзюк, генерал-майор, командувач 1-го Українського корпусу.
Народився в селі Багринівці на Вінниччині. Навчався у Вінницькому реальному училищі, закінчив із відзнакою Одеське піхотне юнкерське училище. Пройшов через найтяжчі бої російсько-японської війни (1904-1905), за що отримав cпадкове дворянство. Відзначився на фронтах Першої світової війни, де командував піхотними 147-м Самарським, 91-м Двінським та 416-м Верхньодніпровським полками.
З червня 1917-го – генерал-майор російської армії. Очолив 104-ту піхотну дивізію, яка була виведена до Проскурова і українізована – увійшла до складу 1-го Українського корпусу під командуванням Павла Скоропадського як Перша українська дивізія. До неї входили 4 полки: Київський імені Богдана Хмельницького, Стародубський імені гетьмана Скоропадського, Полтавський імені гетьмана Сагайдачного і Чернігівський імені гетьмана Полуботка.
Яків Гандзюк очолив 1-й Українский корпус у грудні 1917-го. Частини корпусу захищали південно-західний напрямок, надійно утримуючи залізничні вузли у Здолбунові, Рівному та Шепетівці, роззброїли більшовицький корпус на чолі з Євгенією Бош.
9 лютого 1918-го Яків Гандзюк поїхав на зустріч з військовим міністром Миколою Поршем у Київ, який вже був захоплений більшовицькими військами. На від’їзді до міста був затриманий і заарештований кулеметною заставою балтійських моряків. Відмовився від пропозиції командувача червоних військ Михайла Муравйова перейти на службу до більшовиків і був розстріляний.
За спогадами Олександра Гаєвського, який був поранений і зміг врятуватися: «…генерал Гандзюк звернувся до своїх товаришів: «Благати про пощаду цих мерзотників принизливо для нас. Єдине побажання усім нам – помремо героями!». Генерал попрощався з кожним, розцілувався: «Як командувач українського корпусу, виходжу на розстріл першим!».
«І стали вони на розстріл поруч так спокійно, ніби приймали парад від своїх козаків», – записав Микола Капустянський.
Тіло генерала розшукали тільки влітку 1918-го в одній із братських могил (на ньому нарахували 12 ран від багнетів) і перепоховали на території Видубицького монастиря. За совєцької влади могилу знищили, а відновили вже в незалежній Україні.
6 травня 2020 року 59 Окрема штурмова бригада ЗСУ отримала почесну назву на честь Якова Гандзюка.
Українська
English
