МИНАЄ ЛІТО

Минає літо…наче лиш поча́лось,
Та добігає вже свого́ кінця,
Із нами ще воно не попрощалось,
Та скоро сво́го виставить вінця́.

Спекотні дні кінця свого́ збігають,
Хоч може й не спекотні вже такі,
В природі витинанки витинають,
Й хмаринки в небі вже не всі легкі́.

Ще зовсім трішки й літо помандрує,
Кудись піде́ від нас в далеку даль,
Можливо за відходом пошкодує,
Але накине придбану вуаль.

А біля брами осені торкнеться,
Погляне мило, все їй передасть.
Сестрі-красуні мило усміхнеться,
Але відходом смутку всім завдасть.

Воно нічо́го вдіяти не може,
І календар продовження не мав,
Піде відпочивать на сво́є ложе,
А на послідок – коник в травах грав.

Тому́ в дорогу літо проведемо,
Одя́гнем вишиваночку йому,
В останні дні з ним душу відведе́мо.
Але ж куди так квапиться й чому́?

28.08.2021 р.

©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2021
ID: 1021253

ВІДДЗВЕНІЛО

Віддзвеніло цього́річ вже літо,
Віддзвеніло й покинуло нас.
Гучно вдарило літнім копитом
І сказало, що вже йому час.

Віддзвеніло, ой вже віддзвеніло
Й опустило завісу свою́.
Так швиденько воно пролетіло…
Й не спинилось воно на плаю́.

Віддзвеніло, шлях осені да́ло,
За собою сліди замело,
Але ж бу́ло його зовсім мало…
Наче зовсім його й не було́.

Віддзвеніло, на скрипці заграло,
Той прощальний…прощальний свій вальс.
В невідомість від нас мандрувало…
Попрощалось й пішло вже від нас.

Віддзвеніло і зовсім вже стихло.
Озирнулись – його вже нема.
Саме так бо прощатися звикло…
Не дзвеніло воно крадькома.

29.08.2019 р.

©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2019
ID: 1021254

ЛІТО

Не надоїло спекою це літо,
Хоч цілий червень лило нам дощі.
Несеться вже кудись несамовито
І холодом вже дихає вночі.

Якесь воно коротке. Чи здало́ся?
Чи може дуже швидко так біжить?
Та ні! Воно ж бо стрімголов несло́ся
І зовсім не дрімає і не спить.

Могло б ходу́ вже трішки сповільни́ти
І неквапливо просто так іти,
Та й пеленою всіх ще оповити,
В усі куточки глянути, зайти.

Але воно мандрує і мандрує,
Не слухає нікого ж бо чому́сь,
Тепло́ і сонце нам воно дарує,
А я йому хіба що усміхну́сь.

19.08.2019 р.

©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2019

В ВИШИВАНЦІ З КВІТІВ

В вишиванці з квітів відійшло вже літо,
Хусткою махнуло з зе́лені воно,
І сьогодні брами вже йому закрито,
Й буде вже стелитись золоте рядно.

В вишиванці з квітів віддзвеніло літо,
Травами шуміло й квітами в полях,
Колосились в полі пшениця і жито,
Й трави бу́ли в росах навіть на стежках.

В вишиванці з квітів літо промайнуло,
У вінку з барвінку все на голові,
Росами й дощами тож омите бу́ло,
Й коники не грають дзвінко траві.

В вишиванці з квітів рукавом махнуло
І поцілувало нас останній раз,
Сумно подивилось, важко ж бо зітхнуло,
Й вже не затанцює королівський вальс.

01.09.2019 р.

©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2019

В МИНУЛЕ ВЖЕ ВІДХОДЯТЬ ТЕПЛІ ДНІ

В минуле вже відходять теплі дні,
Нахмурилося небо понад нами,
А дні стають якісь уже сумні,
І дме чомусь холодними вітрами.

Майбутнього в цих днів уже нема,
Усі вони відходять і минають.
Про них бринить тужливо і струна,
Але, на жаль, вони не повертають.

Та як би не хотілось їх вернуть,
І як би не хотілось їх спинити,
Про це вони ніщо не хочуть чуть,
І ми ніщо не можемо зробити.

Лишається сьогодні їм радіть
І дякувать за все, що дарували.
За ними ж бо не можемо вгледіть.
Все, що могли, вони сповна нам дали.

28.08.2019 р.

©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2019

У ДВЕРІ СТУКАЄ ВЖЕ ОСІНЬ

У двері стукає вже осінь,
Стоїть і проситься ввійти,
Благає, молить, дуже просить,
Щоб на подвір’я хоч зайти.

Зарано ж бо чомусь прибула,
Бо літо ще є на плацу.
Чи календар вона забула?
Не набуло́сь ще досхочу.

Нема ж бо де її подіти,
Бо літо ще на всіх правах.
Вона ж бо сипле айстри-квіти
І біля хат, і по садах.

Неслася осінь, поспішала,
Хотіла вже хазяйнувать.
Але ж бо гадки і не мала,
Допоки літо – їй лиш гостювать.

28.08.2019 р.

©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2019

ЗАПЛАКАЛО НЕБО, ПРОЩАЄТЬСЯ З ЛІТОМ

Заплакало небо, прощається з літом,
І сльози-краплини пролило воно.
Схилили голівки зажурено квіти,
І небо розкинуло сіре рядно.

Заплакало небо, так сумно всім стало,
Та треба прощатись, бо час же біжить.
Все тішилось небо, як літо співало…
Тепер воно стихло і вже не дзвенить.

Заплакало небо і важко зітхнуло,
І вітер жалю йому зранку додав.
Як літо співало – воно не забуло,
Та серпень володарський смичок поклав.

Заплакало небо, ридать стало гірко,
Бо літо востаннє взяло́сь обіймать,
На літо ще зирк – й голоси́ть стало дзвінко,
Й давай напослідок його цілувать.

31.08.2019 р.

©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2019

https://youtu.be/rrCzl3kMKJw
"Чи чули'с те, милі браття?"
(Закарпатська народна пісня)
Виконує сімейний дует сестер Ольги та Галини Соколишин "Терті пляцки".
Керівник: Галина Соколишин