#поезія
А ми по-іншому вже дивимось на світ.
Крізь призму втрат і прірву крові й болю.
І вже горілим пахне нам звичайний цвіт.
Можливість жити бачимо як волю.
А ми по-іншому сприймаємо життя.
Воно - сьогодні, зараз, в цю хвилину.
Не всіх чекає світле майбуття.
Когось війна скалічить, чи й поглине.
І кожен дякує за мить, що вже прожив.
За дах над головою в ріднім місті.
А хтось за домом щемно, тихо затужив.
Нема вже дому. Невеселі вісті.
Чужа домівка. Все в ній зовсім не своє.
Але є дах. Таки - якась хатина.
І в голові, як струмом, думка б'є:
Лишень би нашою лишилась Україна.
Тоді й у кожному куточку є НАШ дім.
І не страшні ні переїзди, ані втома.
Бо правда заключається у тім
Що в Україні ми повсюди - дома.
Мирослава Сидор
#поезія
А ми по-іншому вже дивимось на світ.
Крізь призму втрат і прірву крові й болю.
І вже горілим пахне нам звичайний цвіт.
Можливість жити бачимо як волю.
А ми по-іншому сприймаємо життя.
Воно - сьогодні, зараз, в цю хвилину.
Не всіх чекає світле майбуття.
Когось війна скалічить, чи й поглине.
І кожен дякує за мить, що вже прожив.
За дах над головою в ріднім місті.
А хтось за домом щемно, тихо затужив.
Нема вже дому. Невеселі вісті.
Чужа домівка. Все в ній зовсім не своє.
Але є дах. Таки - якась хатина.
І в голові, як струмом, думка б'є:
Лишень би нашою лишилась Україна.
Тоді й у кожному куточку є НАШ дім.
І не страшні ні переїзди, ані втома.
Бо правда заключається у тім
Що в Україні ми повсюди - дома.
Мирослава Сидор
Українська
English
