ПРАХ ЧОРНОБИЛЯ
У безодню кинув вітер прах,
І здригнулась від біди земля.
Не забути вибуху у снах,
Що розвіяв крихти на поля.
Страх врізався в серце поколінь,
І постало місто без людей.
Там життя спинилося як тінь,
Став Чорнобиль наче як музей.
Страхом атом спалює чуття,
І лишає попіл на руках.
Так ось поміж тишею буття
У безодню кинув вітер прах.
Так постійно всі роки підряд
Нам природа хоче помогти.
Тільки де людина, там і чад,
Рани, біль і спалені мости.
Нам Чорнобиль згадує про те,
Що ми пил, ніщо у світі цім.
Хто зруйнує — втратить, не знайде
Свій останній, найдорожчий дім.
Мирослав Манюк
26.04.2025
ПРАХ ЧОРНОБИЛЯ
У безодню кинув вітер прах,
І здригнулась від біди земля.
Не забути вибуху у снах,
Що розвіяв крихти на поля.
Страх врізався в серце поколінь,
І постало місто без людей.
Там життя спинилося як тінь,
Став Чорнобиль наче як музей.
Страхом атом спалює чуття,
І лишає попіл на руках.
Так ось поміж тишею буття
У безодню кинув вітер прах.
Так постійно всі роки підряд
Нам природа хоче помогти.
Тільки де людина, там і чад,
Рани, біль і спалені мости.
Нам Чорнобиль згадує про те,
Що ми пил, ніщо у світі цім.
Хто зруйнує — втратить, не знайде
Свій останній, найдорожчий дім.
Мирослав Манюк
26.04.2025
Українська
English
