😬Софт на північнокорейських смартфонах автоматично виправляє «неправильні» південнокорейські слова🌚
Наприклад, якщо користувач спробує надрукувати 남한 (Південна Корея), телефон замінить це на 괴뢰지역 (маріонеткова держава). А популярне в дорамах слово oppa (бойфренд) перетворюється на «товариш»

Це могло бути забавною фічею, але телефони з таким софтом кожні 5 хв, роблять скріншоти екрану і зберігають їх у приховану папку, доступ до якої є тільки у поліції👮‍♀️

Робиш одруківку — викликають на допит 😱

#книжковий_відгук #Лана_читає

“Я пам’ятатиму твоє обличчя” Поліна Кулакова
Видавництво Темпора

Андрій переживає трагедію - два якихось мудачела вбили його наречену Юлю, але уникнули покарання. Він не може відпустити ситуацію, постійно згадує кохану і загалом поки не розуміє, що робити далі. Аж раптом його другу Борису роблять пропозицію середнього ступеня спокуси - поїхати попрацювати фельдшером у село Водиці, в якому вони колись відпочивали. Андрій згадав, як був там з Юлею, та й напросився поїхати разом з другом, щоб змінити обстановку. Ну і змінив - на місцину з проклятим озером, місцевими забобонами, містичним вайбом та жорстоким вбивством, яке спіткало новеньких в перший же день.

Я не фанатка трилерів, бо мені завжди всіх шкода. І тут теж було шкода. Але при цьому книга читалася на одному диханні. І хоча я спочатку плуталася у назвах селищ та розподілу мешканців, історія мене швидко захопила.

Авторка постійно підкидала якісь події, якісь деталі, за які я чіплялася і намагалася розкрити таємницю раніше за головних героїв. До речі, мені вдалося) Але у голосових повідомленнях з враженнями та теоріями, які я записувала подрузі, ця версія йшла з приміткою “слухай, ну ше от така геть дивна ідея є…”

Ця історія справді сприймається як щось дуже реальне, тому й будинок уявити легко, і людей, і трагедію, яка спіткала персонажів. Але виникло ірраціональне бажання - я чомусь захотіла на природу, в будиночок біля озера, з ганком, де можна пить каву. Бажано, звісно, без містично-трилерного фльору та вайбу)

Окреме дякую за любовну лінію - вона тут така приємна та ненав’язлива. Може, я б і не підвозила отак потенційно небезпечних незнайомців (ще й тому, що не маю машини та не вмію водити), але далі стосунки виглядали цілком реалістичними, і я щиро вболівала за цих персонажів. Книга мені сподобалася, фінал цілком влаштував. Була буквально пара питань, але таких дрібних, шо й не рахується)