МИ НЕ ПІДНІМЕМ БІЛИЙ СТЯГ

Війна провадиться роки́,
У власній крові потопаєм,
У МИР торуємо стежки́,
Та білий стяг не піднімаєм.

За що ж тоді загинув цвіт?
За що продовжують вмирати?
Хай очі вже розплющить світ
І перестане нас повчати.

Ми не піднімем білий стяг,
Бо стяг Вкраїни - синьо-жовтий,
Ми всі прямуєм до звитяг,
Хоч шлях важкий і дуже довгий.

Не програє́мо ми війну
Й здаватись наміру не маєм,
І чуть не хочем сатану,
Бо перед Богом приклякаєм.

Хай білий стяг підніме той,
Хто йде на нас роки́ війною,
В нас не один поліг герой,
Який на захист став до бо́ю.

То ж очі хай розплющить світ
І правди папа не забуде!
Вбивають нас вже десять літ,
То ж синьо-жовтий всюди буде!

20.03.2024 р.

©Королева Гір Клавдія Дмитрів ,2024
ID: 1009025

МЕРЕЖИВО, ГАПТОВАНЕ МОРОЗОМ

Мереживо, гаптоване морозом,
На шибці, наче спогад про тепло́,
Зітхання снігу, але не під возом,
І небо простяглося, наче скло.

Сліди застигли всюди на дорозі,
Як пам’ять про ці кроки десь в імлі,
І серце, наче птаха у облозі,
Яка весну шукає в кришталі.

У кожному мереживі надія,
Що знову десь розто́питься печаль,
Бо навіть у засніженій завії
Живе душі та непохитна сталь.

І тиша, що лягла на підвіконні
Й замріяно на зиму спогляда,
Й мереживо, неначе на долоні.
Весну крізь нього тиша вигляда.

І світло крізь завісу снігопаду
Нагадує про ніжність і тепло́,
Воно торкає серця, наче кладу,
Й крізь шибку, наче квітка, зацвіло.

В мереживо уплівся пульс чекання,
Що визира крізь лід і темну ніч,
Бо навіть у морозному мовчанні
Живе любов, як полум’я від свіч.

13.11.2025 р.

©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2025
ID: 1058202

Що таке емоційна зрілість?

Бути емоційно зрілою людиною - означає повністю брати на себе відповідальність за все, що відбувається, і не звинувачувати зовнішні обставини та інших людей у своїх помилках та невдачах

Шукаємо українців які хочуть отримувати європейську зп , за розповсюдження українського контенту у соцмережах ❗️ #https://ivanchuk.info/link?referrer_id=68639ff75084c91558047dc5

355. НАМАЛЮЮ

Намалюю мамі квіти –
Буде матінка радіти,
А бабусі – небо й сонце,
Що загляне у віконце.

Намалюю руту-м'яту
І влаштую мамі свято,
Обійму́ і пригорну́ся,
За здоров'я помолю́ся.

Намалюю річку й море,
Синє небо неозоре,
І тополю край дороги,
Й наші ріднії пороги.

Намалюю ще й калину,
Й нашу славну Україну,
І барвінок, що стелився,
Й хміль, що тином десь повився.

Намалюю нашу хату,
Землю, колосом багату,
І зеленую травичку,
Й невеличкую криничку.

Намалюю ПЕРЕМОГУ,
МИРОМ встелену доро́гу,
Герб і прапор жовто-синій,
Й тишу в ро́сяній краплині.

Все я буду малювати
І малюнки дарувати.
Для сестрички-дорогусі
Теж малюночки знайдуться.

01.03.2026 р.

©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2026
ID: 1058321

СТРАЖДАЛЬНЕ ПРИКОРДОННЯ

Стирає ворог наше прикордоння,
Стира його всього́ з лиця́ землі́,
І це – не сон, не марення з спросоння…
Й душі́ живої ні в однім селі.

Стирає ворог Сумщину страждальну,
Чернігівщину також вщент стира,
І ро́бить це потвора так безжально…
Така смертельна у ординців гра.

Десятки сіл там ворогом вже стерто,
Стирає й прикордонні він міста,
Це чи́нить завзято і уперто…
Зрівняти із землею все – мета.

Б’ємо́ на сполох ми щосили в дзвони –
Не чують нас… не чують нас, на жаль,
Благаєм допомоги й оборони,
Бо нищить все той виродок-моsk@ль.

Не чують нас… Ми сам на сам з бідою,
До се́рця рветься ірод звідусіль,
Вмиваємось гіркою ми сльозою,
В нас – згарища і кров’яна купі́ль.

Хоч ти почуй нас, Господи, благаю,
Прикрить нам прикордоння поможи!
Безсилі ми без тебе – добре знаю…
Врятуй нас й Україну збережи!

18.03.2024 р.

©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2024
ID: 1008832

ЧОМУ Й ЗА ЩО?

Чому́ такий жорстокий, Боже, світ?
Чому́ війна прийшла у нашу хату?
Прийшла війна й трива вже десять літ,
Й ми чинемо супротив супостату.

Чому́ війна сягнула, Боже, нас?
За що нам ції му́ки і страждання?
Чому́ настав для нас цей чорний час?
Надія лиш на тебе в нас остання.

Чому́ ти, Боже, все це допустив?
У чо́му наша, Господи, провина?
Які гріхи ти нам ще не простив?
За що страждає ненька-Україна?

Чому́ до нас прийшла страшна біда?
За що ми, Боже, в кро́ві потопаєм?
А кров тече рікою, мов вода,
І порятунку щиро ми благаєм.

Чому́ ляга у землю неньки цвіт,
І для сусідів ми щитом зробились?
Чому́ лиш співчуває нам весь світ
Й ні разу в вічі нам не подивились?

Чому́ й за що, Всевишній, в нас війна
Й з лиця землі ординець нас стирає?
Чому́ панує, Боже, сатана
Та й Україна, Господи, страждає?

21.03.2024 р.

©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2024
ID: 1010477

ДО ПЕРЕМОГИ СЛОВОМ

Дорога поетична родино,
Клятий ворог таланту не вб’є,
На талант ані бомби не скине,
Хоч ударів він нам завдає.

Наше слово потвору лякає,
Воно гостре, неначе кинджал,
То й з болота свого́ вилізає,
А кинджалів таких – арсенал.

Наше слово, мов куля для вбивці,
Що влучає прямісінько в ціль,
Ним стріляти взяли́ся сміливці,
Бо із ним не закрилась артіль.

Наше слово, немов канонади,
Що звучать, без упину звучать,
Не звертає воно на завади,
А й бере́ться в потвору влучать.

Наше слово летить й не вертає,
Ворог добре його відчува,
ППО проти нього немає –
І таке, як ми бачим, нема.

Дорога поетична родино,
Об’єднаймось на фронті свої́м,
І прямуймо у бій воєдино,
ПЕРЕМОГУ кувать поможім!

21.03.2024 р.

©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2024
ID: 1009110