Вітаю з днем народження

Відомий тренер з Бердянська повернувся в окупацію та бере участь у заходах рашистів
Петра Касьяненко, як тренера карате, знають багато бердянців. Довгий час він був керівником спортивного клубу «Спартак», в якому навчались карате сотні бердянських дітей.
Після окупації Бердянська Петро Касьяненко виїхав з міста та знаходився закордоном. Принаймні про це свідчать фотографії на його сторінці в мережі Facebook.
Сьогодні окупаційна влада Бердянська опублікувала світлини зі змагань з карате, які пройшли в місті.
💬Депутат Бердянської міської Ради Ігор Дем'яненко на запрошення легендарного тренера, який виховав понад 200 чемпіонів світу, республіки, країни Петра Касьяненка, привітав спортсменів на змаганнях, привітав з перемогою на Всеросійських змаганнях і вручив пам'ятні сувеніри від партії "Єдина росія", - написали окупаційні пабліки.
На фотографіях окупантів Петро Касьяненко стоїть поряд з фейковим депутатом, якого призначили рашисти, а діти тримають в руках кепки «єдиної росії».
Дуже шкода, що люди, які довгий час прикладали значних зусиль, щоб прославляти наше місто, тепер ганьблять його. Навіть не уявляємо скільком учням буде соромно за свого тренера, якого вони довгий час сприймали, як приклад.

Побачила ось таке дерево і захотілося біля нього сфоткатися.📸🍁 А потім, як вже йшли додому, то несподівано отримала омріяний подарунок в поштоматі!🎁 І мама навіть показала мені, як відкривається скринька в поштоматі.📭 А подарунок покажу не зараз, а 6️⃣ грудня!🎉☃️🎄

ЗБИТО 85/145 ВОРОЖИХ БПЛА, 49 БЕЗПІЛОТНИКІВ-ІМІТАТОРІВ ЛОКАЦІЙНО ВТРАЧЕНІ
Внаслідок російської атаки постраждали Донеччина, Харківщина, Київщина, Хмельниччина, Полтавщина та Миколаївщина.

Раді повідомити, що застосунок Fankolo вже доступний у Play Market за посиланням https://play.google.com/store/apps/details?id=fankolo.app.webview&...

Продовжуємо повернення наших людей, про яке домовились у Стамбулі. Сьогодні – перший етап повернення з російського полону наших важкопоранених і поранених воїнів. Усі вони потребують негайної медичної допомоги. Це важливий гуманітарний акт.
Вже вдома, в Україні, воїни з різних складових наших Сил оборони та безпеки України: Збройних Сил, Національної гвардії, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту.
Обміни мають продовжуватись. Робимо все, щоб знайти та повернути кожного й кожну, хто в полоні. Вдячний усім, хто допомагає.

У центрі світу, схований від людських очей, розкинувся райський сад — Сад Спочинку. Там, де завжди цвіли дерева з плодами розради, де вітри співали лагідні пісні, жило четверо птахів, яких називали Птахами Сліз.

Перший мав пір’я, як ранкова роса, і співав про втрати. Другий був, як нічне море, і зітхав за зрадженими. Третій, як вечірнє сонце, тужив за самотніми. А четвертий — прозорий майже, мов дух, плакав за тими, хто ніколи не мав надії.

Люди з усього світу почали молитися до цих птахів, бо вірили: птахи чують їхній біль. І що більше сліз лилося на землю, то голосніше звучали пісні в Саду. Птахи, здавалося, співчували. Вони схиляли голови, їхні очі тремтіли від жалю.

Але ніхто не знав істини.

Бо птахи не просто співчували — вони жили сльозами. Вони харчувалися болем, пили сльози людські, наче нектар. У кожній краплі була їхня сила, їхнє безсмертя. Райський сад квітнув від страждань, не від радості.

Одного разу в Сад увійшла дитина — єдина, хто випадково заснувши під деревом, потрапила туди уві сні. Вона не плакала. Вона сміялася. Її сміх не мав смутку, тільки чисту, світлу радість. І тоді сад затремтів.

Птахи не могли наблизитись. Їхнє пір’я зів’яло, спів зірвався. Бо сміх був їм як отрута.

Дитина залишила сад, але слід її сміху розповзся, мов тріщина. Люди почали шукати втіху, лікувати рани, обіймати одне одного замість плачу. Сад став тьмяніти.

Кажуть, ті птахи не загинули. Вони лише змінили вигляд. Ховаються в журбі, у безвиході, у тих, хто відвернувся від надії. Бо лише там вони ще можуть жити.

Та варто лише усміхнутися — щиро, від серця — і їхні крила згасають, неначе тінь на світанку.