Українська
English
#поезія
Вигоріла. Вицвіла. Поблякла.
І пішла полями до зими.
Десь на перехресті, ніби вклякла,
шпортаючись в сàвані імли...
Мерзли руки, коси розвівались,
вітер шарпав плахту раз у раз.
А вона до неба сповідалась,
слухаючи давній парастас...
Затужила. Одцвіла. Одпахла.
Роздала тепло, любов, плоди.
За життям була ще трохи спрагла.
Навіть гарна... А тепер куди?
Перейшла пора. Одзолотилась.
Догоріли свічі аж до краю...
Пані Осінь, ти була чи снилась?
А услід — не знаю, ой, не знаю...
Людмила Галінська
Вигоріла. Вицвіла. Поблякла.
І пішла полями до зими.
Десь на перехресті, ніби вклякла,
шпортаючись в сàвані імли...
Мерзли руки, коси розвівались,
вітер шарпав плахту раз у раз.
А вона до неба сповідалась,
слухаючи давній парастас...
Затужила. Одцвіла. Одпахла.
Роздала тепло, любов, плоди.
За життям була ще трохи спрагла.
Навіть гарна... А тепер куди?
Перейшла пора. Одзолотилась.
Догоріли свічі аж до краю...
Пані Осінь, ти була чи снилась?
А услід — не знаю, ой, не знаю...
Людмила Галінська
#поезія
Вигоріла. Вицвіла. Поблякла.
І пішла полями до зими.
Десь на перехресті, ніби вклякла,
шпортаючись в сàвані імли...
Мерзли руки, коси розвівались,
вітер шарпав плахту раз у раз.
А вона до неба сповідалась,
слухаючи давній парастас...
Затужила. Одцвіла. Одпахла.
Роздала тепло, любов, плоди.
За життям була ще трохи спрагла.
Навіть гарна... А тепер куди?
Перейшла пора. Одзолотилась.
Догоріли свічі аж до краю...
Пані Осінь, ти була чи снилась?
А услід — не знаю, ой, не знаю...
Людмила Галінська
135переглядів
