Українська
English
МОЛИТВА Й МАМИНА ЛЮБОВ
Яка доба, а звісточки немає,
Нема дзвінка… до цьо́го ж за́вжди був…
А мама на ту звісточку чекає –
Це з перших днів війни́ синок збагнув.
Нема дзвінка, думки́ взяли́ся роєм.
Що трапилось? Чому́ набрать не зміг?
Чи може знову бій іде за боєм?
А може?... Ні!!! Синочок не поліг!
Ідуть думки́, неначе поторо́чі,
Та їх жене́ матуся навсібіч.
Такі страшні в чеканні дні і ночі…
Нема дзвінка… нема. У чо́му ж річ?
В руках стареньку вервичку тримає,
Благає Бога, сина щоб вберіг,
Молитву без упину промовляє,
І ко́си вже біліють, наче сніг.
Тріпоче серце, наче пта́ха в гру́дях,
Думки́, моли́тви, син… і ця війна.
Ракети, танки… міни рвуться всюди,
Вже пекло скрізь. Воює сатана.
Стоїть робота, зовсім не бере́ться,
Що ві́зьме в ру́ки – падає із них,
Бо ірод ще ніяк не схаменеться.
Й чо́му ж бо телефон давно затих?
Присіла ненька, телефон тримає,
Його із рук вона не випуска,
Бо звістку від синочка все чекає,
Найгіршого в думках не допуска.
Уже опівніч, а в думках молитва,
І знову сльози, і думки́, і син…
Невже і зараз в них запекла битва?
І сльози знов, гіркіші, ніж полин.
Ридає, плаче… плаче і голо́сить,
І вервицю в руках вона трима,
Моли́тви мо́лить, Господа все про́сить,
А звісточки від сина все нема.
Над ранок вже й на сон чому́сь склонило,
Так, си́дячи, й здрімалася вона,
Та закололо серце і занило…
Що ж ро́бить ця проклятая війна?
Вже й сон минув, думки пливуть, як хмари,
І вервичка в руках, і телефон…
За що нам куштувать цієї кари?
А може син потрапив у полон?
Вже взя́ла свічку Стрітенську у ру́ки
І приступила знов до молито́в.
Душа болить, нестерпні тії му́ки…
Страшні думки́, у жилах стине кров.
Яка доба, а звісточки немає…
«Всевишній, їх щитом усіх закрий…», –
І день і ніч все Господа благає,
Аж тут СМС: «МАТУСЮ, Я ЖИВИЙ!».
І знов молитва. Дякує в ній Богу,
Що син живий, що звісточка прийшла.
Вимолює ЖИТТЯ всім й ПЕРЕМОГУ.
Та й знову сили в со́бі віднайшла.
Аж сльо́зи градом, а тоді – й рікою,
Очам не вірить і читає знов…
Нічо́го тут не вдіяти з собою –
Така вона, матусина любов.
03.05.2022 р.
© Королева Гір Клавдія Дмитрів, 2022
ID: 946924
Яка доба, а звісточки немає,
Нема дзвінка… до цьо́го ж за́вжди був…
А мама на ту звісточку чекає –
Це з перших днів війни́ синок збагнув.
Нема дзвінка, думки́ взяли́ся роєм.
Що трапилось? Чому́ набрать не зміг?
Чи може знову бій іде за боєм?
А може?... Ні!!! Синочок не поліг!
Ідуть думки́, неначе поторо́чі,
Та їх жене́ матуся навсібіч.
Такі страшні в чеканні дні і ночі…
Нема дзвінка… нема. У чо́му ж річ?
В руках стареньку вервичку тримає,
Благає Бога, сина щоб вберіг,
Молитву без упину промовляє,
І ко́си вже біліють, наче сніг.
Тріпоче серце, наче пта́ха в гру́дях,
Думки́, моли́тви, син… і ця війна.
Ракети, танки… міни рвуться всюди,
Вже пекло скрізь. Воює сатана.
Стоїть робота, зовсім не бере́ться,
Що ві́зьме в ру́ки – падає із них,
Бо ірод ще ніяк не схаменеться.
Й чо́му ж бо телефон давно затих?
Присіла ненька, телефон тримає,
Його із рук вона не випуска,
Бо звістку від синочка все чекає,
Найгіршого в думках не допуска.
Уже опівніч, а в думках молитва,
І знову сльози, і думки́, і син…
Невже і зараз в них запекла битва?
І сльози знов, гіркіші, ніж полин.
Ридає, плаче… плаче і голо́сить,
І вервицю в руках вона трима,
Моли́тви мо́лить, Господа все про́сить,
А звісточки від сина все нема.
Над ранок вже й на сон чому́сь склонило,
Так, си́дячи, й здрімалася вона,
Та закололо серце і занило…
Що ж ро́бить ця проклятая війна?
Вже й сон минув, думки пливуть, як хмари,
І вервичка в руках, і телефон…
За що нам куштувать цієї кари?
А може син потрапив у полон?
Вже взя́ла свічку Стрітенську у ру́ки
І приступила знов до молито́в.
Душа болить, нестерпні тії му́ки…
Страшні думки́, у жилах стине кров.
Яка доба, а звісточки немає…
«Всевишній, їх щитом усіх закрий…», –
І день і ніч все Господа благає,
Аж тут СМС: «МАТУСЮ, Я ЖИВИЙ!».
І знов молитва. Дякує в ній Богу,
Що син живий, що звісточка прийшла.
Вимолює ЖИТТЯ всім й ПЕРЕМОГУ.
Та й знову сили в со́бі віднайшла.
Аж сльо́зи градом, а тоді – й рікою,
Очам не вірить і читає знов…
Нічо́го тут не вдіяти з собою –
Така вона, матусина любов.
03.05.2022 р.
© Королева Гір Клавдія Дмитрів, 2022
ID: 946924
МОЛИТВА Й МАМИНА ЛЮБОВ
Яка доба, а звісточки немає,
Нема дзвінка… до цьо́го ж за́вжди був…
А мама на ту звісточку чекає –
Це з перших днів війни́ синок збагнув.
Нема дзвінка, думки́ взяли́ся роєм.
Що трапилось? Чому́ набрать не зміг?
Чи може знову бій іде за боєм?
А може?... Ні!!! Синочок не поліг!
Ідуть думки́, неначе поторо́чі,
Та їх жене́ матуся навсібіч.
Такі страшні в чеканні дні і ночі…
Нема дзвінка… нема. У чо́му ж річ?
В руках стареньку вервичку тримає,
Благає Бога, сина щоб вберіг,
Молитву без упину промовляє,
І ко́си вже біліють, наче сніг.
Тріпоче серце, наче пта́ха в гру́дях,
Думки́, моли́тви, син… і ця війна.
Ракети, танки… міни рвуться всюди,
Вже пекло скрізь. Воює сатана.
Стоїть робота, зовсім не бере́ться,
Що ві́зьме в ру́ки – падає із них,
Бо ірод ще ніяк не схаменеться.
Й чо́му ж бо телефон давно затих?
Присіла ненька, телефон тримає,
Його із рук вона не випуска,
Бо звістку від синочка все чекає,
Найгіршого в думках не допуска.
Уже опівніч, а в думках молитва,
І знову сльози, і думки́, і син…
Невже і зараз в них запекла битва?
І сльози знов, гіркіші, ніж полин.
Ридає, плаче… плаче і голо́сить,
І вервицю в руках вона трима,
Моли́тви мо́лить, Господа все про́сить,
А звісточки від сина все нема.
Над ранок вже й на сон чому́сь склонило,
Так, си́дячи, й здрімалася вона,
Та закололо серце і занило…
Що ж ро́бить ця проклятая війна?
Вже й сон минув, думки пливуть, як хмари,
І вервичка в руках, і телефон…
За що нам куштувать цієї кари?
А може син потрапив у полон?
Вже взя́ла свічку Стрітенську у ру́ки
І приступила знов до молито́в.
Душа болить, нестерпні тії му́ки…
Страшні думки́, у жилах стине кров.
Яка доба, а звісточки немає…
«Всевишній, їх щитом усіх закрий…», –
І день і ніч все Господа благає,
Аж тут СМС: «МАТУСЮ, Я ЖИВИЙ!».
І знов молитва. Дякує в ній Богу,
Що син живий, що звісточка прийшла.
Вимолює ЖИТТЯ всім й ПЕРЕМОГУ.
Та й знову сили в со́бі віднайшла.
Аж сльо́зи градом, а тоді – й рікою,
Очам не вірить і читає знов…
Нічо́го тут не вдіяти з собою –
Така вона, матусина любов.
03.05.2022 р.
© Королева Гір Клавдія Дмитрів, 2022
ID: 946924
289views
