​​ ці двоє напевно якісь ненормальні – кажуть про нас на небі без даху без страху без клятви без спальні без всього, що іншим треба блукають в пітьмі і пливуть проти плину все насамоті й поодинці хіба так людина шукає людину? хіба чоловік це і жінка? хіба вони знають хіба вони вміють? на що сподівається кожен? а ми собі мовчки дійшли аж до краю і пекло на рай перекроюєм ми знаємо те, що ніхто більш не знає: ми є ми вже разом нас двоє © Юрій Іздрик

#історія #події 1985: Windows 1.0 — День, коли монітори «прозріли». 20 листопада 1985 року світ IT назавжди змінився, хоча тоді мало хто це зрозумів. Білл Гейтс та Microsoft офіційно випустили Windows 1.0 — першу спробу компанії вийти за межі похмурого чорного екрана з миготливим курсором командного рядка MS-DOS. 🖱 Миша, якої боялися Сьогодні це звучить дивно, але головним викликом для Windows 1.0 була... комп'ютерна миша. Користувачі звикли друкувати команди, а «гризун» здавався їм дивною і непотрібною іграшкою. Щоб привчити людей до нового маніпулятора, розробники пішли на хитрість: до системи додали гру «Reversi». Це був не просто спосіб розважитися, а тренажер: так люди вчилися клікати, перетягувати об'єкти й не боятися інтерфейсу 🕹. 🖼 Плитка замість перекриття Перша версія Windows мала суттєве обмеження: вікна програм не могли перекривати одне одне (накладання запатентувала Apple, і Microsoft не хотіли судових позовів). Тому вікна розміщувалися виключно «плиткою» (tiled), заповнюючи вільний простір. У комплект за 99 доларів входили легендарні Paint, Notepad, калькулятор, годинник і календар. 🐢 Важкий старт Систему анонсували ще у 1983 році, тому її вихід затримався на два роки. Преса глузувала, називаючи проект «vaporware» (програмне забезпечення, яке існує лише на словах). Коли Windows 1.0 нарешті вийшла, критики скаржилися, що вона надто повільна і вимагає «космічні» 256 КБ оперативної пам'яті. 📈 Початок епохи Windows 1.0 не стала миттєвим хітом продажів. Але це був фундамент. Саме тоді Microsoft зробила ставку на графічний інтерфейс, доступний для мас, а не лише для еліти. Цей незграбний, «плитковий» інтерфейс проклав шлях до домінування Windows на світовому ринку ПК на наступні десятиліття.

У категорії Олександра Усика буде чотири чемпіони світу. І це ще не межа #World_box #Бокс_boxing #boxing #boxers #Український_бокс #Ukrainian_boxing #Броварський_бокс #Brovarysport #Brovary_boxing @Brovarysport https://brovarysport.net.ua/?p=32878

#історія #речі 🕯️ Газовий ріжок: Світло, що принесло з собою запах прогресу. ​Якщо ви романтизуєте вечірні прогулянки містом минулого, уявляючи м'яке сяйво ліхтарів, то мушу додати в цю картину дрібку специфічного аромату. До появи електричної лампочки Едісона світ залежав від газового ріжка — пристрою, що зробив ніч трохи менш лячною, але значно більш вибухонебезпечною. Це був час, коли фраза «запалити в місті» мала дуже буквальний і подекуди тривожний підтекст. 🏙️🔥 ​Газове освітлення стало першою справжньою енергетичною мережею людства. Уявіть: під бруківкою мегаполісів пульсували тисячі труб, що несли горючий газ від гігантських заводів прямо у вітальні та на вулиці. Газовий ріжок у кімнаті — це не просто лампа, це відкрите полум'я, що шипить, наче розгнівана змія, і нещадно поглинає кисень. Вечірні читання книг перетворювалися на сеанс повільного засинання від легкої чадної магії. 🛋️🐍 ​Існує міф, ніби газове світло було затишним і теплим. Насправді ж перші пальники давали доволі бліде, мерехтливе полум'я з синюватим відтінком, яке робило обличчя присутніх схожими на портрети привидів. Лише згодом вигадали «ауеровський ковпачок» — таку собі сіточку з рідкоземельних металів, яка під дією вогню починала сліпуче світитися білим. Це був справжній HD-прорив XIX століття, що дозволив театрам нарешті відмовитися від смердючих сальних свічок. 🎭✨ ​Газовий ріжок змінив соціальний ритм. До нього ніч належала розбійникам та темряві. З ним — з’явилося нічне життя, вітрини магазинів почали манити покупців після заходу сонця, а робочий день на заводах перестав залежати від примх природи. Це був перший крок до нашої сучасної безсоння-цивілізації. Проте за це доводилося платити: кіптява на стелі, зів’ялі кімнатні рослини (газ їх просто вбивав) та постійний страх, що хтось забуде перекрити вентиль. 🚬🏭 ​Сьогодні газові ріжки залишилися хіба що в історичних районах Лондона чи Праги як туристична атракція. Ми звикли до безпечного світлодіодного сяйва, яке не потребує сірників та не загрожує відправити ваш будинок на орбіту. Але саме цей шиплячий вогник навчив нас, що ніч — це лише проміжок часу, який можна приборкати, якщо у вас достатньо палива та вистачає сміливості тримати вогонь прямо у себе на стіні. 🌑🕯️

Усім привіт! Чи дивитесь ви аніме які виходять зараз? Та чи дивились ви їх одразу як вони почали виходити або ж через певний час? #фанарт #Дандадан

14 лютого - День святого Валентина: в якій країні виникло свято закоханих #Новини_звідусіль #Новини_news #world_news #interesting_news @interesting_news @news @world_news #news #news_from_around_the_world https://brovaryregion.in.ua/?p=47497

🎓 В Україні удвічі підвищать стипендії для студентів вишів, — Мінфін У держбюджеті-2026 на академічні та іменні стипендії закладено 6,6 млрд грн — на 1,2 млрд більше ніж торік. 📎Нові розміри стипендій почнуть діяти з 1 вересня 2026 року. #Україна #Новини_України @News #News_Ukraine #Ukraine @Ukrainian_news #Українські_новини @Українські_новини

✨ Він писав їй: "Цілую з першого рядка, бо до останнього не втерплю". А вона скаржилася подрузі: "Замість гроші заробляти – віршики пише". 🤍 Василь Симоненко вмів писати про кохання так, що серце стискалося від ніжності. "Ну скажи — хіба не фантастично, Що у цьому хаосі доріг Під суворим небом, Небом вічним, Я тебе зустрів і не зберіг?" Але його власне особисте життя стало болючою історією про нерозділену любов – не у класичному розумінні, а набагато гіршою: про любов, яку не розуміли. ✨ Люся. Вино з троянд. Вони познайомилися в редакції газети «Черкаська правда». Їй було 19, йому – 22. Людмила Півторадні працювала кур'єркою. Василь – журналістом. Він закохався миттєво: "Люся! Люся! Я боюся, що влюблюся". А вона – не відразу... 🌹 Тоді Василь купив величезний кошик троянд. Зробив з них вино – за рецептом, почутим у відрядженні в Тальному, де місцевий садівник розповів легенду про садівника, який пригостив вином княжну, і вона в нього закохалася. Василь пригостив Люсю. І пообіцяв робити це трояндове вино щовесни. Називав її на французький манір – Люсьєн, або ж ніжно – Люся-малюся... Писав їй листи – такі ніжні, що від них перехоплювало подих: «Люблю тебе дико. Ніколи ніхто так ще не морочив мені голови. На папері цілуватися не дуже смачно, але я цілую мою маленьку Люсю мільйон разів». 🤍 Він любив повно. Безоглядно. Так, як можуть лише поети. Вони одружилися швидко. Народився син Олесь, якому Василь присвятив вірш «Лебеді материнства» і казку «Цар Плаксій та Лоскотон». Здавалося – щастя. ✨ "Нерівня душ – це гірше, ніж майна" Та на тому чари розвіялися: дружині було байдуже до Василевої поетичної натури і його віршів. Письменниця Дарія Ястребова згадувала: Людмила скаржилася їй: «Думала, що він на хліб зароблятиме, а вийшло – якісь віршики пише. З глузду з'їхав – ночами сидить і пише». Віршики. Якісь віршики. 🤍 А він писав: Всі образи й кривди до одної Я тобі забуду і прощу — Жду твоєї ласки хоч малої, Як земля у спеку жде дощу. Писав у щоденнику, пізніше виданому під назвою "Окрайці думок": "Будьте прокляті ви, нікчемні гроші! Ви зробили мене рабом газети". Поетеса Ліна Костенко має дуже влучні поетичні рядки: «Чи він мені, чи я йому – нерівня. Нерівня душ – це гірше, ніж майна». Це – про них з Люсею. ✨ Косталіна. Таємне кохання А ще була вона. Ліна Костенко. Старша на п'ять років. Поетеса. Красива, талановита, розумна. Та, яка розуміла його слова без пояснень. 🤍 Василь був у неї закоханий. Таємно. Безнадійно. Він називав її Косталіна. Казав друзям: «Мене нагородила поглядом Косталіна». Письменник Микола Сом згадував: «Ліну Вася Симоненко дуже любив. У них таємна любов була. На неї не можна було дивитися без захвату: жіночна, з лукавинкою в очах – справжня красуня». Ліна ніколи не коментувала цих чуток. А Василь залишався з дружиною, яка не розуміла його віршів. ✨ Лірика, що рятувала І все ж він писав. Про кохання – так, що від його віршів тремтіло серце: 🤍 "Я і в думці обняти тебе не посмію, Я не те, щоб рукою торкнутися смів. Я люблю тебе просто — отак, без надії, Без тужливих зітхань і без клятвених слів". Коли Василя поклали до лікарні з раком нирки, Людмила байдуже відреагувала: «Нічого з ним не станеться. Хай менше курить». Він помер у 28 років. Людмила Півторадні невдовзі вийшла заміж за іншого. Син Олесь, якому батько написав казку і присвятив вірш «Лебеді материнства», не зміг виростати таким, про якого мріяв поет. ✨ А листи та вірші Василя Симоненка залишилися. Там – його серце, біль та ніжність. Він не мав того кохання, про яке мріяв. Але подарував його нам – у своїх віршах. Бо вірив — любов варта кожного рядка ❤️

ЕКСТРЕМАЛЬНИЙ СПЛАВ