Володимир Золкін.
👇 Як з’являються “рейтинги”, яких не існує.
15 грудня низка медіа почала масово розганяти «сенсаційну новину» з посиланням на  дослідження від КМІС про електоральні рейтинги партій на виборах до Верховної Ради у разі завершення війни, де «лідерами» начебто назвали гіпотетичну політичну силу Валерія Залужного та «Європейську солідарність» Петра Порошенка.
Першим це оприлюднив медіаресурс Цензор.НЕТ, пов’язаний із журналістом Юрієм Бутусовим, який системно й публічно критикує військово-політичне керівництво держави.
Згодом новину без жодної перевірки підхопили в медіавидання Петра Порошенка — “Букви”.
Абсолютно випадково медіаресурс Порошенка — «Букви» — у цьому «рейтингу» ставить партію свого власника на перші позиції. Так само випадково Цензор.НЕТ Бутусова спускає чинного президента аж на четверте місце. Ну просто неймовірний збіг обставин. Настільки безпаліво, що аж смішно.
Звісно, це ж не маніпуляція і не політична технологія. Це просто так зійшлися цифри, а «соціологія» магічним чином ідеально лягла в політичні інтереси конкретних людей і медіа. Хто б міг подумати?
Ну а далі — класика: ланцюгова реакція і тиражування «рейтингу» іншими ЗМІ — 24 канал, ТСН, Фокус.
А тепер — ключовий момент.
❌ Київський міжнародний інститут соціології ОФІЦІЙНО СПРОСТУВАВ ці “рейтинги”.
Виконавчий директор КМІС Антон Грушецький заявив:
«На сайті КМІС дійсно немає публікацій з даними, про які йде мова, оскільки ми дотримуємося політики непублікації електоральних рейтингів на період повномасштабної війни… Зазначені в різних публікаціях результати ми не можемо підтвердити».
Також він прямо розкритикував медіа за маніпулятивну подачу — коли озвучують відсотки лише серед тих, хто готовий голосувати, але свідомо замовчують частку від усіх респондентів, що є базовим порушенням соціологічних стандартів.
🤔 І тепер питання:
чи опублікували ці «ЗМІ» спростування?
чи вибачилися перед аудиторією?
чи визнали помилку?
Ні. Нічого. Тиша.
І все це відбувається в момент, коли країна перебуває у вкрай важкому стані: ворог тисне на фронті, тривають складні переговорні процеси, а ззовні Україні намагаються нав’язати відверто невигідні умови, зокрема вихід ЗСУ з Донбасу. Саме в цей час частина так званих медіа замість відповідальності обирає свідоме розхитування суспільства підчас війни.
Але замість того, щоб вибачитися або хоча б опублікувати спростування, ці медіа просто зробили вигляд, що нічого не сталося. Бо їхнє завдання було не інформувати суспільство, а зафіксувати потрібні цифри в головах людей, прикрившись довірою до соціології й авторитетом КМІС.
І після цього ще хтось намагається називати це журналістикою? Ні. Це не помилка і не «неточність». Це свідомий вкид, фейковий рейтинг, оформлений під науку й розігнаний через лояльні майданчики. Це цілеспрямована спроба дестабілізувати внутрішню ситуацію під час війни, коли країні потрібна концентрація, єдність і холодний розрахунок, а не політичні технології.
Так виглядає маніпуляція, замаскована під новини.
Не журналістика. Не аналітика. А цинічна політична гра в момент, коли держава платить за помилки надто високу ціну.

https://t.me/Ukraineaboveallelse

Якщо весь час тримати себе в рамках .. то можна перетворитись на портрет 👆 (сьогодні я на хвилі "пофіг"FM , так що , прохання перебої не створювати ...)) 😎

🗺️ «Чим далі ти здатний піти від себе і своїх звичок, тим більшого ти зможеш досягти. Усе найцікавіше у світі лежить за межами зони твого особистого комфорту»
💬 Бенедикт Камбербетч

🖼️ Ілюстрація: «Зима», Іванна Істоміна, учениця Ізюмської художньої школи ім. С.І. Васильківського. Викладач Наталія Маріненко

До прем'єри психологічного горору "Єретик" залишилося менш ніж два місяці. Фільм вже представили на Міжнародному кінофестивалі у Торонто, а тепер Г'ю Грант поділився деякими думками з приводу персонажа, якого він втілив у життя.

Г'ю Грант не зіграє тут типову для себе роль серцеїда. "Погляньмо правді в очі, ніхто більше не хоче, щоб я грав романтичного героя, - заявив він в інтерв'ю Entertainment Weekly, - і слава Богу, що не хочуть". І роль містера Ріда у фільмі "Єретик" вже охрестили (як символічно) головною у його кар'єрі.

Актор розповів, що натхненням для його божевільного поганця насправді послужили цілком реальні люди. "У моєму житті були люди, які були дуже, дуже розумні - блискучі насправді, і в чомусь дуже правдоподібні, і досить чарівні, але поступово ти розумієш, що з ними щось глибоко неправильно", - заявив актор.

"І ці люди дуже часто дійсно намагаються мати будь-які стосунки в житті, будь-яку значущу дружбу, і вдаються до таких речей, як витівки та трохи несмішні жарти, робота моделлю і тому подібне", - продовжив Г'ю Грант. Звучало справді як дуже конкретні кейси, але називати імена актор не став.

Фільм «Єретик» з Софі Тетчер та Хлоєю Іст розповідає про двох сестер-мормонок, які приходять до дивакуватого домовласника розповісти про свою релігію. Він запросив дівчат у дім під приводом бажання подискутувати на релігійну тему, але далі події ставатимуть все моторошніше та моторошніше.

Г'ю Грант ретельно готувався до цієї ролі. І що б він там для цього не робив, вийшло, вочевидь, надпотужно, оскільки фільм вже набрав 91% на сайті Rotten Tomatoes, а критики всі, як один, із захопленням відгукуються про його акторську гру.

Прочитати інтерв'ю повністю можна ось тут:
https://ew.com/hugh-grant-heretic-villain-era-more-juice-evil-charact...

Ну як вам? Плануєте дивитися?

#Коло_Кіно #Новини_кіно #Анонси_кіно

День народження листівки
Щороку 1 жовтня весь світ відзначає День народження поштової листівки.
День народження листівки в історії
У цей день у 1869 році Віденська друкарня випустила першу кореспондентську карточку, яку можна було відправити адресату, не запечатуючи в конверт. Це стало початком нового виду листування, який був популярним до появи інтернету.

Проектів щодо створення подібних листівок було декілька, та не всі вони виявилися успішними.

16 лютого 1918 року було проголошено самостійну Кубанську Народну Республіку.🇺🇦

Після лютневої революції 1917 року, на Кубані активізувався український національно-визвольний рух, який посилився після жовтневого більшовицького перевороту. 16 лютого 1918 року було проголошено самостійну Кубанську Народну Республіку. Рішенням делегатів Законодавчої Ради Кубані, республіка на федеративних умовах, мала приєднатись до України. Було створено уряд який очолив Лука Бич. Державна територія Кубанської Республіки розподілялася на сім відділів: Катеринодарський, Єйський, Темрекський, Кавказький, Любинський, Майкопський та Баталпашинський. Меншою територіально-адміністративною одиницею була станиця або поселення. Загальна кількість станиць доходила до 210, селищ – 60, поселень і аулів – 130. Столицею республіки стало місто Катеринодар. Перша Конституція Кубанського Краю сприяла появі українських шкіл, гімназій і культурних установ. Проте представникам Кубанської Ради не вистачило часу створити боєздатну армію.

Більшовики не визнали незалежність Кубані та її приєднання до України. На Кубань прибули добре озброєні загони Червоної Армії. У перших зіткненнях під Катеринодаром кубанські добровольці (600-700 бійців) відкинули 6-тисячну армію більшовиків.

Скориставшись тим, що кубанці відчували брак боєприпасів, більшовики відновили наступ і 14 березня 1918 року захопили козацьку столицю. Кубанська Рада та її Збройні сили, які на той момент складали 3 тис. добровольців пішли на вимушений союз із білогвардійцями, які у цей час також вели бої із більшовиками. За умовами цього союзу, кубанці вливались до складу Добровольчої армії, а її керівництво зобов’язувалось не втручатись у справи кубанських урядових установ. Добровольча армія генерала А. Денікіна, після отримання допомоги з боку Антанти, розгорнула успішний наступ проти більшовиків.

У листопаді 1918 р. білогвардійці взяли під контроль територію Кубані. Встановлення влади денікінців супроводжувалось «білим» терором по відношенню до своїх опонентів та загостренням їх стосунків із Кубанською Радою. На початку літа 1918 р. у Києві відбувались українсько-кубанські переговори. Для їх проведення прибула кубанська делегація, яку очолював Микола Рябовол. Під час зустрічі з гетьманом Павлом Скоропадським представники Кубанської Республіки знову наголосили на бажанні козаків Кубані приєднатись до складу Української Держави.

Український генеральний штаб планував перекинути на Кубань, для боротьби із більшовиками, Запорізьку дивізію (15-20 тис. бійців) генерала З. Натієва. На жаль ця акція так і не була здійснена через активну протидію тогочасних «західних партнерів» – німців та саботаж проросійськи налаштованих чиновників гетьманського уряду. Білогвардійці категорично виступали проти об’єднання Кубані з Україною. Наприкінці листопада 1918 року денікінці розгромили посольство України в Катеринодарі і заарештували посла.

Конфлікт між кубанськими республіканцями і білими монархістами поглиблювався. 13 червня 1919 року білогвардійці вбили голову Кубанської Ради, Миколу Рябовола. 6 листопада 1919 року було заарештовано 12 членів Кубанської Ради. 7 листопада 1919 р. денікінці стратили міністра внутрішніх справ Кубанської Народної Республіки, Олексія Кулабухова. Такі дії російських шовіністів призвели до того що кубанські козаки цілими полками почали полишати фронт. Добровольча армія втратила найбільш боєздатні підрозділи і стрімко розвалювалась під ударами червоних.

17 березня більшовики захопили Катеринодар, і до кінця травня вся територія Кубанської Народної Республіки була окупована Червоною армією.

Уряд Кубанської Народної Республіки, на чолі із Василем Іванисом та 20 тисяч її громадян вимушені були емігрувати. Боротьбу із окупантами продовжили повстанці яких очолював отаман Василь Рябоконь. Партизани чинили спротив комуністичному режиму до 1925 року.

На світлині карта українських земель представлена на Паризькій мирній конференції. Такі території ніколи не контролювала жодна українська держава.