«Перепічка назавжди!»
У Києва з’явився ще один бронзовий символ — перепічка в руці, тепла на дотик! Це вже 45-та мініскульптура проєкту «Шукай!» Юлії Бевзенко — і вона присвячена легендарному стрітфуду столиці.
38 років, одна черга і незмінний смак дитинства. Сотні людей на Богдана Хмельницького, 3 — в очікуванні тієї самої сосиски в тісті.
Ця мініскульптура — не просто про їжу. Вона — про Київ, який живе, гріє і смачно пахне.
Проєкт «Шукай!» - це історія Києва у бронзових мініскульптурках.
Кияни гуляють Києвом та дізнаються історію свого міста.
Скульптурки шукай, історію Києва пізнавай.
#short #проєктшукай #шукай #shorts #КиївськаПерепічка #перепічка #мініскульптури #кудипітикиїв

https://www.youtube.com/shorts/MupkdRJCWkk

Друзі, а чи не прогулятися нам по Скляному мосту?
У самому центрі столиці, де минуле переплітається із сучасністю, простягнувся стильний і легкий пішохідно-велосипедний міст, який кияни знають як "Скляний міст". Його три металеві прольоти проходять над Володимирським узвозом, з’єднуючи парк Володимирська гірка біля пам’ятника князю Володимиру з Хрещатим парком, де височіє Арка Свободи українського народу.
Цей міст довжиною 216 метрів - не просто будівельна споруда. Ідея його створення з’явилася ще за радянських часів, але дочекалась втілення лише у 2019 році. Сучасний проєкт показали наприкінці 2017-го, а вже в грудні 2018 року почалося будівництво. Завершили його до Дня Києва - 26 травня 2019 року.
Урочисте відкриття відбулося 25 травня. Відтоді міст став улюбленим маршрутом киян і туристів - символом простору, світла і свободи над містом.
Металеві конструкції виготовив Миколаївський суднобудівний завод «Океан». У цьому є певна поезія: міст, мов корабель, несе людей над київськими кручами.
У місцях вигину міст має оглядові майданчики зі скляною підлогою, звідки видно Київ під ногами. А біля сходів, що ведуть до пам’ятника Магдебурзькому праву, передбачено встановлення пасажирського ліфта, аби підйом на міст був доступний кожному.
Скляний міст - не лише шлях між двома парками. Це шлях між поколіннями, ідеями та візіями. Він прозорий, але має вагу. Легкий, але несе на собі важливу місію - єднати.
#СклянийМіст #Київ #КиївськийМіст #ПішохідноВелосипеднийМіст #ВолодимирськийУзвіз #ПаркВолодимирськаГірка #ХрещатийПарк #ПамятникМагдебурзькомуПраву #ПрогулянкаМостом #ПрогулянкаКиєвом

https://www.youtube.com/watch?v=98c6PUhbFes

"Прочитано» - скульптура, що світиться надією"

Дві бронзові галочки. Звичний символ у месенджерах. Але коли війна стає фоном кожного дня, вони перетворюються на щось більше - на знак життя, на подих, на відповідь без слів.

Ця мініскульптура присвячена тим, хто пише - і тим, хто чекає.
Військові надсилають кілька слів побратимам,
діти - батькам у тимчасово окупованих містах,
рідні - найріднішим, які перебувають під обстрілами.

І кожен раз - чекають.
На ці дві прості галочки.
Довгі години. Безсонні ночі. Дні мовчання.
Бо іноді «Прочитано» означає - живий.

Ця скульптура - як оберіг. Натисніть кнопку - і галочки спалахнуть.
Хай у ту ж мить десь там, у зонах тривог і темряви, чиїсь повідомлення теж набудуть статусу «Прочитано».
І хтось, хоч на мить, видихне зі словами: «Все добре. Він бачив. Вона тут».

Проєкт «Шукай!» - це історія Києва у бронзових мініскульптурках.
Кияни гуляють Києвом та дізнаються історію свого міста.
Скульптурки шукай, історію Києва пізнавай.

#short #проєктшукай #шукай #shorts #прочитано #грамофон #мініскульптури #кудипітикиїв

https://youtube.com/shorts/qrkoVRgJg6I

На станції метро «Тараса Шевченка» встановлений барельєф Кобзаря, створений українським скульптором Олександром Міловзоровим. Майстер з тонким почуттям гумору зобразив вуса Шевченка так, що, коли праворуч мчить поїзд, вони ніби коливаються від вітру. Так скульптор залишив усміх у камені - легкий, мов вітер, і живий, як слово Кобзаря.

#вусаШевченка #станціяМетроТарасаШевченка #вуса #вусаТараса #київ #метро #жартпровусашевченка #вусаКобзаря

https://youtube.com/shorts/_xTakMkvL-Q

Київський грамофон: музика, що пам’ятає місто.
Ця мініскульптура — присвята київським підприємцям, які на межі століть відчиняли мешканцям міста вікно у світ новітніх технологій. Серед них — і магія звуку. Саме завдяки їм до Києва дійшло одне з найромантичніших технічних див свого часу — грамофон.
Винайдений наприкінці XIX століття Емілем Берлінером у США, грамофон швидко оселився на київських вечірках, балконах і вітальнях. На початку XX століття з’явилось «Депо музичних інструментів», де можна було не лише купити, а й полагодити улюблений пристрій. А трохи згодом фірма «Екстрафон» почала масово виготовляти грамплатівки — завдяки енергії і наполегливості чеського іммігранта Їндржиха Їндржишека, одного з піонерів київської музичної індустрії.
Грамофон, що на скульптурі, не лише декоративний — він оживає. Натисніть кнопку — і почуєте знайому мелодію: «Як тебе не любити, Києве мій». Пісня Ігоря Шамо на слова Дмитра Луценка, що вже майже 60 років звучить як ніжне зізнання у коханні до столиці.
Це не просто пристрій — це музична пам’ять Києва.
Проєкт «Шукай!» – це історія Києва у бронзових мініскульптурках.
Кияни гуляють Києвом та дізнаються історію свого міста.
Скульптурки шукай, історію Києва пізнавай.
https://youtube.com/shorts/rIKePIHWZgY

«Щедрик» — пісня, що говорить світу: весна буде.
Сто років тому, коли більшовики сунули на Київ, УНР відповіла не лише зброєю, а й музикою. Симон Петлюра створив Українську республіканську капелу, яка вирушила у світове турне з піснею Миколи Леонтовича «Щедрик».
Уперше вона прозвучала за кордоном у Празі 1919 року — і стала голосом культурної дипломатії. Саме з того виступу почалась історія всесвітньо відомого «Carol of the Bells».
На честь культурної місії «Щедрика» створено мініскульптуру. Вона не лише пам’ятник, а й голос: натисніть кнопку поруч — і пісня оживе. Україна знову скаже світові: весна буде.
Проєкт «Шукай!» – це історія Києва у бронзових мініскульптурках.
Кияни гуляють Києвом та дізнаються історію свого міста.
Скульптурки шукай, історію Києва пізнавай.

https://youtube.com/shorts/iYu4Btydh5s

Запрошую на прогулянку парком "Володимирська гірка".
Височіючи над Дніпром, у самому серці історичного Києва, Володимирська гірка вже понад півтора століття дарує місту повітря, тишу й краєвиди, що зупиняють подих. Парк було закладено ще в середині XIX століття, і з того часу він став частиною душі столиці.
Розташований на вулиці Трьохсвятительській, у самому осерді Шевченківського району, цей простір пам’ятає і старовинні бали, і перші прогулянки закоханих, і мовчазне захоплення туристів, які вперше побачили панораму Дніпра звідси.
https://youtu.be/3nqoDIEtV5A

Друзі, запрошую вас на чергову прогулянку. Цього разу - парком Шевченка, що у Тернополі.
Парк імені Тараса Шевченка — місце, де Тернопіль дихає глибше
У самому серці міста, там, де Тернопільський став віддзеркалює небо, а вітер бавиться віттям дерев, простягається парк імені Тараса Шевченка. Затишний, зелений, знайомий кожному тернополянину — це не просто парк, а частинка душі міста.
Між вулицями Білецькою, Грушевського, Замковою та набережною розкинувся простір, де можна зупинити час. Тут читають книги, вигулюють собак, закохано мовчать, ловлять сонце на лавках і натхнення в рядках Кобзаря.
А просто посеред ставу — острівець «Чайка». Його історія почалась у 1950-х, коли тут працював ресторан із однойменною назвою. Люди приходили сюди на вечерю з видом на воду, а залишались — заради тієї непоясненної чарівності, що дарує лише віддаленість від суєти.
Після закриття ресторану «Чайку» облюбували закохані: тиша, краєвид і місточок, що веде, ніби в окремий світ. У 70-х на острові відкрили танцювальний майданчик і кафе — тут звучала музика, сміялась молодь, світ крутився в ритмі вальсу під зорями.
Сьогодні острівець живе по-новому. Для дітей — майданчик, для дорослих — вуличні тренажери, для кожного — можливість сховатись від гомону і просто подивитися на став, на фонтан, що співає поруч, на небо, що обіймає воду.
Острів «Чайка» — це не лише шмат землі серед води. Це місце, де минуле й сучасне стискають одне одному руку. Щоб потрапити туди — перейдіть місточок. А далі — дозвольте собі трохи мрій.

https://youtu.be/0NwKJ46SgcM

Друзі, сьогодні пропоную прогулятись біля собору Преображення у Кременці.
На пагорбах старовинного Кременця здіймається у небо велична барокова перлина — Собор Преображення Господнього Православної Церкви України. Колись відомий як костел Святих Ігнатія Лойоли та Станіслава Костки, він був серцем єзуїтського монастирського комплексу — духовною й архітектурною домінантою Волині.
Зведений у першій половині XVIII століття за проєктом італійця Паоло Фонтана, втілений руками архітектора Павла Гіжицького, храм став зразком пізнього бароко: урочистий, світлий, спрямований вгору, як молитва.
Сьогодні він носить нове ім’я — Собор Преображення Господнього ПЦУ. Але як і три століття тому, залишається найвищою спорудою міста — мов світоч, що нагадує про силу віри, культури й безперервність історії.
https://youtu.be/R4g80fXCdeU

Княгиня Ольга - не лише мудра правителька, а й мстива стратегиня. За вбивство чоловіка Ігоря вона обернула поселення древлян на попіл.
У 1911 році скульптор Іван Кавалерідзе створив пам’ятник Ользі для Михайлівської площі. У першому варіанті вона тримала меч - символ сили й незламності.
Та митрополит Флавіан наказав «втихомирити» образ: замінити меч на хрест. Кавалерідзе виконав вимогу - зовні. Але в скульптурі рука Ольги стискає щось під плащем. Меч залишився - прихований, але присутній.
За цю непокору автора не запросили на відкриття. А ще поскаржились: «груди у княгині - надто великі».

https://youtube.com/shorts/VQcpm0BfsNg