#історія #особистості 🎬 Золотий Фонд Кіно: Леонід Биков — людина з великим серцем. Сьогодні, 12 грудня, ми вшановуємо пам'ять видатного українського актора, режисера і сценариста, народного артиста УРСР — Леоніда Бикова (1928–1979). Він належить до тієї когорти митців, чия творчість вийшла за рамки кінематографу, ставши символом гуманізму, честі та незламного духу. Ключові факти про Леоніда Бикова: 1. Нездійснена мрія про небо: Биков народився на Донеччині. З дитинства він мріяв стати льотчиком. ✈️ Ця мрія не здійснилася через невеликий зріст, але знайшла своє втілення в його найвизначнішій режисерській роботі — фільмі «В бій ідуть тільки "старі"» (1973). У цій стрічці він не лише зіграв легендарного «Маестро» (Титоренко), а й оспівав мрії, дружбу та трагізм військових буднів. Цей фільм став справжнім культовим явищем. 2. «Максим Перепелиця» і комедійний талант: Хоча він прославився як режисер військових драм, його акторський талант розкрився у багатьох жанрах. У 1950-х роках він став улюбленцем публіки після ролі простодушного, але винахідливого солдата у комедії «Максим Перепелиця» (1955). Биков міг бути одночасно смішним, зворушливим і глибоким. 3. «Ати-бати, йшли солдати...» (1976): Його другий і останній режисерський фільм, що став не менш значущим. У цій стрічці Биков знову досліджував тему війни, але вже через призму пам'яті та мирного життя. Фільм є заповітом митця про необхідність пам'ятати про героїзм і ціну Перемоги. 4. Людина принципів: Леонід Биков був відомий своєю скромністю та непідкупною чесністю. Він був справжнім народним артистом у найкращому сенсі цього слова. Усі кошти, які він заробив на своїх фільмах, він завжди вкладав у виробництво нових стрічок, а не у власне збагачення. 💔 Його життя трагічно обірвалося у 1979 році в автомобільній катастрофі. Творчість Леоніда Бикова — це не просто кіно, це спадщина щирості та людяності.

У листопаді 1845 року Шевченко працював у складі Археографічної комісії. Їздив по селах і містах і змальовував старовинні церкви, монастирі, незвичайні будівлі тощо. Погода видалася мокрою, вітряною і холодною. Дорогою із села В'юнище до Андрушіва поет змок до нитки. Весь день його морозило, і надвечір він повернувся до В'юнища зовсім хворим. Довелося злягти в чужій хаті. Хворіючи, поет написав своє посланіє «І мертвим, і живим, і ненарожденним…», «Минають дні, минають ночі» і ще кілька ліричних творів. Про хворобу Тараса Шевченка дізнався його щирий приятель, переяславський лікар Андрій Козачковський і негайно перевіз друга з В'юнища до себе у Переяслав. У хворого почалося двостороннє запалення легенів. У той час мало хто видужував від цієї хвороби. Це знав і лікар, знав і поет. Після 20 грудня Тарасу Григоровичу погіршало, становище його було майже безнадійним. Вірш «Як умру, то поховайте…» написано на Різдво — 25 грудня 1845 року. То був його заповіт. На щастя, міцний організм переміг хворобу, і через два тижні поет уже вирушив на Чернігівщину з тим же таки завданням Археографічної комісії. «Заповіт» — квінтесенція творчості Шевченка періоду «Трьох літ». У ньому сфокусовано провідні ідеї, мотиви й образи гнівної музи поета-борця. Увесь твір звучить як пристрасна промова до народу. Силу Шевченкового «Заповіту» одразу відчули охоронці самодержавства. Шеф жандармів і начальник третього відділу Олексій Орлов, переглядаючи рукописну збірку «Три літа», яка стала головною підставою звинувачення поета й заслання — аж на десять років, з люттю перекреслив текст «Заповіту», кваліфікувавши цей твір (та деякі інші) як рос. «в высшей степени дерзкого и возмутительного содержания». Останні дні поет провів в Петербурзі, де помер від хвороби серця та легенів. Тіло Шевченка довго везли з Петербурга до України. Провезли повінню Дніпром до Чернечої гори, де за рядками з його ж «Заповіту», друзі і поховали поета. Свинцеву труну котили тендітні дівочі руки, а над могилою поставили дубовий хрест. Письменник і публіцист Петро Ребро зробив припущення, що у своєму «Заповіті» Тарас Шевченко змальовує пейзаж неподалік від острова Хортиця й саме тут просить поховати його згодом. Окрім згадки про Дніпро, кручі (якими можна назвати скелі острова над річкою) наводиться, що у першій публікації твору в «Кобзарі» в рядках «Було видно, було чути, / Як реве ревучий» Ревучий зазначається з великої літери. Одну з таких назв мав Ненаситець — нині затоплений поріг на Дніпрі, що за переказами був чутний за 15-20 кілометрів. Теорію Петра Ребра підтримала письменниця Оксана Забужко. Про це вона розповіла в одному з випусків літературної програми «ЛітПроСвіт». #shorts #ТарасШевченко #якумрутопоховайте #Січеград #shorts #ТворчаСтудіяСічеград #АнтонЖадько #заповіт #боротьба #цитатиукраїнською #незламні https://youtube.com/shorts/D1vdNdTjLNY

#історія #події 🥇 Перша зірка: Як 10 грудня 1901 року світ отримав Нобелівську премію. Сьогоднішня дата, 10 грудня, має особливе значення у календарі світової науки, літератури та миру. Це день, коли у 1896 році помер Альфред Нобель, і, що знаменно, саме цього дня, через п'ять років після його смерті, у 1901 році відбулася перша урочиста церемонія вручення Нобелівських премій 🏆. 🌟 Народження традиції Шведський винахідник і підприємець Альфред Нобель, творець динаміту, заповідав більшу частину свого статку на заснування премії. Його бажанням було щорічно відзначати тих, чиї досягнення принесли найбільшу користь людству у п'яти сферах: фізика, хімія, медицина, література та сприяння миру. Церемонії 1901 року проходили у двох містах, що стало сталою традицією: Стокгольм, Швеція: Тут вручалися премії з фізики, хімії, медицини та літератури. Осло, Норвегія (тоді ще перебувала в унії зі Швецією): Тут вручалася Премія Миру. 🔬 Перші лауреати — Легенди науки Особливий інтерес викликають імена перших переможців, які назавжди увійшли в історію як піонери Нобелівського руху: Фізика: Вільгельм Конрад Рентген (Німеччина) — за відкриття променів, які отримали його ім'я (X-променів). Його відкриття відкрило еру медичної діагностики. 🦴 Хімія: Якоб Хендрік Вант-Гофф (Нідерланди) — за відкриття законів хімічної динаміки та осмотичного тиску. Медицина: Еміль фон Берінг (Німеччина) — за створення сироватки проти дифтерії, яка врятувала мільйони дитячих життів. Література: Сюллі-Прюдом (Франція) — за високі художні якості його поезії. Премія Миру: Жан Анрі Дюнан (Швейцарія, засновник Червоного Хреста) та Фредерік Пассі (Франція). Ця перша церемонія не лише вшанувала видатних людей, але й встановила золотий стандарт міжнародного визнання, який стимулює науковий прогрес і миротворчі ініціативи вже понад століття. Це яскравий приклад того, як одна заповітна ідея може трансформувати світ! ✨

#Постаті ТВОРЕЦЬ ХОРОВОГО СТИЛЮ ГАЛИЧИНИ 7 грудня 1870 року у віці 55 років помер Михайло Вербицький - композитор, диригент, священник, автор мелодії Державного Гімну «Ще не вмерла Україна». Народився Михайло Вербицький 4 березня 1815-го в селі Явірник Руський поблизу Перемишля (нині - Польща). Грунтовну музичну освіту він здобув у провідних композиторів. Навчався у Львівській духовній семінарії. Написав музику до понад 20 театральних вистав. Автор музики до твору Івана Гушалевича «Мир вам, браття, всі приносим», який став гімном Галичини. Створив хорову композицію до «Заповіту» Тараса Шевченка. Фанатично любив Шевченка і мріяв написати музику до всіх його віршів. Займався педагогічною діяльністю, писав статті, творив музику. Віртуозно грав на гітарі. Вважається, що музику до Державного Гімну «Ще не вмерла Україна» він написав у 1863-му. Вперше виконаний на зібранні громади Перемишльської семінарії того ж року. Хоча як самостійний твір «Ще не вмерла Україна» вперше прозвучала 10 березня 1865-го. У 1917-1920 роках твір став одним із гімнів ЗУНР та УНР, у 1939-му - гімном Карпатської України, а з 1992-го - Державним Гімном незалежної України. З відривного календаря "Український народний календар" за 8 грудня. -------------

#Постаті ТВОРЕЦЬ ХОРОВОГО СТИЛЮ ГАЛИЧИНИ 7 грудня 1870 року у віці 55 років помер Михайло Вербицький - композитор, диригент, священник, автор мелодії Державного Гімну «Ще не вмерла Україна». Народився Михайло Вербицький 4 березня 1815-го в селі Явірник Руський поблизу Перемишля (нині - Польща). Грунтовну музичну освіту він здобув у провідних композиторів. Навчався у Львівській духовній семінарії. Написав музику до понад 20 театральних вистав. Автор музики до твору Івана Гушалевича «Мир вам, браття, всі приносим», який став гімном Галичини. Створив хорову композицію до «Заповіту» Тараса Шевченка. Фанатично любив Шевченка і мріяв написати музику до всіх його віршів. Займався педагогічною діяльністю, писав статті, творив музику. Віртуозно грав на гітарі. Вважається, що музику до Державного Гімну «Ще не вмерла Україна» він написав у 1863-му. Вперше виконаний на зібранні громади Перемишльської семінарії того ж року. Хоча як самостійний твір «Ще не вмерла Україна» вперше прозвучала 10 березня 1865-го. У 1917-1920 роках твір став одним із гімнів ЗУНР та УНР, у 1939-му - гімном Карпатської України, а з 1992-го - Державним Гімном незалежної України. З відривного календаря "Український народний календар" за 8 грудня. --------

Наумів день 1 (14) грудня віряни святкують Наумів день. Це народне свято, відзначене у місяцеслові. Дата присвячена вшануванню пророка Наума, що мешкав у Галілеї у VII сторіччі до нашої ери. По-простому дату називають Наум Грамотник. Назва виникла тому, що в давні часи саме 1 грудня малюків, що вже підросли, віддавали старцям на виховання та навчання грамоті. У церковній літературі збереглося обмаль відомостей про життя пророка Наума. Є інформація про народження Наума у галілейському селищі Елкоша. Достеменно відомо, що цей чоловік записав свої пророцтва у книжку, яка була завершена у 663 р. до н. е. Наум є одним з дюжини «малих» старозаповітних пророків. У його книзі розповідається пророцтво про загибель мешканців ассирійського міста Ніневії через беззаконне життя. Обставини життя пророка Наума і досі невідомі. Вважається, що він помер на 45-му році життя та був похований на рідній землі. Як відзначають цей день? На Наумів день християни йдуть до церкви, просять благословити дітей, складають молитви. Раніше 14 грудня вважалося початком навчання дітей грамоті у селах та селищах.

#історія #події #особистості 📜 «Торговець смертю» і Заповіт, що змінив світ: 27 листопада 1895 року. Цей день 1895 року увійшов в історію не гучним вибухом, а тихим підписом у Парижі. Альфред Нобель, винахідник динаміту, промисловець і власник понад 350 патентів, людина, чий статок був зароблений на силі руйнування, вирішив спрямувати свою спадщину на вічну справу творення. Саме 27 листопада він підписав свій останній заповіт, який започаткував найпрестижнішу світову премію. Нобель, який пережив глузливий некролог, що помилково назвав його «торговцем смертю», прагнув створити інший, позитивний епітаф для свого життя. Його заповіт, підписаний у Шведсько-норвезькому клубі, був не просто юридичним документом, а актом глибокої внутрішньої суперечності. Він виділив близько 94% своїх колосальних статків (понад 31 мільйон шведських крон) на створення фонду. 💰 Мета була безпрецедентною: щорічно нагороджувати тих, хто приніс «найбільшу користь людству» у п’яти конкретних галузях: фізиці, хімії, фізіології або медицині, літературі та, що особливо іронічно, за діяльність із досягнення миру між народами. Сам заповіт був настільки несподіваним і радикальним, що спричинив п’ятирічну юридичну боротьбу з родичами, які прагнули його оскаржити. Проте воля винахідника врешті перемогла. Таким чином, усупереч усім очікуванням, спадщина Альфреда Нобеля перетворилася з символу руйнівної промислової епохи на світловий маяк 💡, що спрямовує людство до наукового прогресу та миру. Цей підпис у 1895-му став найціннішим внеском у світову культуру та науку. 🌍

#історія #дати #особистості 18 листопада 1939 року в Оттаві, Канада, народилася Маргарет Елеанор Етвуд — одна з найвпливовіших сучасних письменниць, поетес, літературних критиків та активних громадських діячок, чия творчість стала визначальною для жанрів дистопії та феміністичної літератури. Творчий Шлях та Визнання 🏆 Етвуд розпочала свою кар'єру в 1960-х роках, швидко здобувши визнання завдяки своєму гострому соціальному та психологічному аналізу. Її проза та поезія часто досліджують теми ідентичності, статі, влади та взаємин людини з природою. Проте світову славу їй приніс роман «Оповідь служниці» (The Handmaid's Tale), опублікований у 1985 році. Цей антиутопічний твір, дія якого відбувається у тоталітарній державі Ґілеад, де жінки позбавлені прав і зведені до репродуктивних функцій, став ключовим текстом феміністичного руху та символом боротьби за жіночі права. Актуальність роману, що демонструє, як легко можуть бути втрачені демократичні свободи, лише зростала з роками. Основні Досягнення та Вплив 🥇 Маргарет Етвуд є володаркою численних літературних премій, зокрема Букерівської премії, яку вона отримувала двічі: * У 2000 році за роман «Сліпий вбивця» (The Blind Assassin). * У 2019 році за роман «Заповіти» (The Testaments) — продовження «Оповіді служниці» (премію розділила з Бернардін Еварісто). Етвуд відома своїм унікальним стилем: її роботи поєднують іронію, фантастику, соціальний реалізм та глибоку філософію. Вона не просто створює альтернативні світи, а використовує фантастичні елементи для критики сучасних соціальних та політичних тенденцій, підкреслюючи тендітність демократії та небезпеку екстремізму. Завдяки своїй творчості, Маргарет Етвуд залишається одним із найвпливовіших голосів сучасної літератури, постійно закликаючи читачів до критичного мислення щодо майбутнього людства

Міст між Центральною Азією та Південним Кавказом. Що це значить для РФ? Поки Сили оборони України вводять кінетичні санкції проти російської військової та критичної інфраструктури, у Центральній Азії втілюють заповіти Бжезинського. 15-16 листопада у Ташкенті проходила 7-а Консультативна зустріч глав держав Центральної Азії. У ній взяли участь керівники 6 країн – Казахстану, Узбекистану, Туркменістану, Киргизстану, Таджикистану і ... Азербайджану Також був присутній глава Регіонального центру ООН з превентивної дипломатії для країн Центральної Азії Каха Імнадзе. Напередодні саміту в Узбекистан з державним візитом прибув президент Казахстану Касим-Жомарт Токаєв. Як я вже зазначав, про Казахстан ми знаємо мало. А про Узбекистан як про (гео)політичну одиницю уявлення ще більш мізерні. Узагальнення сигналів зводиться до того, що Узбекистан виробляє мігрантів, бавовну і плов. Хоча за населенням Узбекистан вже перевершує підконтрольну українській владі частину України, і демографічна картина там на порядок краща. Зростання ВВП Узбекистану становить в останні роки 6-7%.

Міст між Центральною Азією та Південним Кавказом. Що це значить для РФ? Поки Сили оборони України вводять кінетичні санкції проти російської військової та критичної інфраструктури, у Центральній Азії втілюють заповіти Бжезинського. 15-16 листопада у Ташкенті проходила 7-а Консультативна зустріч глав держав Центральної Азії. У ній взяли участь керівники 6 країн – Казахстану, Узбекистану, Туркменістану, Киргизстану, Таджикистану і ... Азербайджану