Правда про справжній ПОТОП.
Соцмережі полюбляють ототожнювати біблійський апокаліптичний потоп з чорноморським «проривом Босфору». Але якщо чесно, набагато реальнішою «біблійною катастрофою» був інший сюжет - подія 8,2 тис. років тому.
Подія 8,2 тис. років тому: холодний апокаліпсис
На тлі «чорноморської трансгресії» є подія, яка за своїми масштабами перевершує навіть апокаліптичну уяву американських голлівудських митців. Приблизно 8200 років тому в Північній Америці розвалився басейн льдовикових мегаозер Агассіз–Оджибвей. У світовий океан рвонули близько 163 000 км³ прісної води - це як три сучасні Чорних моря.
Потік сягав до 5 Sv (5 не тисяч, а мільйонів 🤯 кубометрів на секунду). Для порівняння сьогоднішній виток Амазонки – 200 тис. м3/с.
Щоб Ніагарський водоспад пропустив такий об’єм, йому довелося б тішити туристів понад 2,5 мільйона років.
Рівень світового океану піднявся дуже значно, зокрема у дельті Рейн–Маас у Європі зафіксовано рівень екстремального підняття одразу на 2-4 м.
Гольфстрім сповільнився, у Гренландії температура впала на 3–4 °C буквально за десятиліття.
І, так, якщо вже говоримо про час, за який могла статись Чорноморська подія, то варто проговорити це і у випадку з озерами Агассіз–Оджибвей. Передусім треба згадати що в даному регіоні таких подій була не одна. Згідно з дослідженнями, одне з виливань (не сама подія "8,2 тис.", а попередня) могло статися за 1,5–3 роки із об'ємом до ~21 000 км³. Модельне дослідження ж останньої фази припускає повне спорожнення вже через півроку - тобто вилив усієї накопиченої води з потоком ≈ 5 Sv. Зрозуміло що «доливатись» могло ще і роки потому, але то вже таке…
Отже, результатом стало найрізкіше похолодання голоцену, тривалістю близько 160 років. І головне - його переживали вже не мисливці-збирачі, а перші землеробські громади. Археологи бачать, як у цей час змінюється архітектура Чатал-Гуюка, як суспільства перебудовують харчування й побут. Це не просто стихія - це травма, яка могла вкарбуватися у колективну пам’ять навіть за відсутності писемності.
До речі, хронологічно збігається з глобальним похолоданням 6200 до н. е., ще одна апокаліптична для людства подія - цунамі Storegga, що дозволяє припустити взаємозв'язок між цими подіями. Подія мала місце у період між 6200 і 6000 р. до н. е. І хоча точна дата досі дискусійна, можна з упевненістю судити, що подія мала місце після затоплення Гудзонової затоки.
Реконструкція льодовикових озер Агассіз і Ожібвей (близько 8,4–8,2 тис. років тому), накладена на сучасний ландшафт Канади та США. Саме прорив цих гігантів у Світовий океан спричинив різке похолодання й підняття рівня моря на кілька метрів.
На той час у Північному морі ще існував Доггерленд - суша, що з’єднувала Британію з Європою. Люди там жили, полювали, ловили рибу. Але після стрибка рівня моря ця країна швидко перетворилася на архіпелаг, а згодом зникла зовсім. Останній удар завдало цунамі Storegga (6200 р. до н. е.) – результат зсуву грунту біля берегів Норвегії, об'єм якого становив близько 3500 км3 (така кількість породи могло б покрити Ісландію шаром в 34 м).
Тобто, поки на Близькому Сході формувались легенди про потоп, Північна Європа втратила власну «Атлантиду».
Висота цунамі Storegga в метрах
Якби ці катастрофи випали на нашу історію
За початок виміру візьмемо те що нам більш менш зрозуміле, ну, Русь, там, франки, отже:
IX ст. - подвійний удар (Agassiz–Ojibway + Storegga)
Європа тільки формує держави (Верденський договір, зародження Русі), а тут вибухає глобальне похолодання а цунамі змиває північні береги. Урожаї сипляться, торгові шляхи через землі, які невдовзі перетворяться на Північне море, руйнуються. Те, що сьогодні ми уявляємо як море з портами Лондона, Брюгге чи Гамбурга, тоді - суходол, досить густо заселений і пронизаний річковими системами. Саме ці поселення й комунікації нищить в нашому сценарії катастрофа.
· Ранньосередньовічні королівства розвиваються слабше, бо ресурси й демографія підрізані.
· «Шлях із варяг у греки» стає не альтернативним, а чи не єдиним безпечним каналом. Русь піднімається як монополіст транзиту.
· Але степ не зникає. Кочовики, навпаки, отримують ще більше стимулів сунути на Захід - на тлі ослаблених сусідів і сухішого та холоднішого континентального клімату степу.
XIII ст. — навала Орди
Київська Русь і Європа в цій моделі не сильніші, а слабші. Так - Русь монополіст, але це добре, коли через твої землі пливуть грошовиті торговці, а не біженці. Тож без надлишкової демографії, без значних ресурсів після кліматичних потрясінь ординський удар стає ще руйнівнішим: князівства не здатні виставити потужні дружини, а Захід втрачає можливість стати останнім щитом перед навалою зі Степу.
· Русь, навіть якщо раніше піднялась на транзиті, падає швидше і глибше.
· Центральна Європа й Угорщина отримують не один удар, а серію.
· Монголи приходять в Європу в образі привида гуннів
XIV ст. - Чума
В реальній історії Європа вже мала певний запас міцності, та й то втратила чи не третину людності. В альтернативній моделі вона виснажена кліматичними потрясіннями й монгольським тиском.
· «Чорна смерть» могла б забрати не третину, а половину або й більше населення.
· Урбанізація валиться повністю: цілі регіони перетворюються на пустку.
· Історія зрушується вбік: не Ренесанс, а новий Темний вік.
XV ст. — Чорноморська трансгресія
Регіональна, але дуже болюча для Візантії та Причорномор’я. Константинополь виживає на пагорбах, але його торгові мережі сиплються.
· Османи не отримують легкого здобутку — але й Європа не має сил їх зупинити.
· Українські землі живуть у більш закритому, козацько-фортифікаційному світі. Кримські татари лишаються фактором, але їхня база обмежена нестабільним узбережжям.
Висновок до відступу
У такій моделі нічого не скасовується: і Орда, і чума лишаються. Але вони б вдарили по Європі в рази сильніше, ніж у нашій історії, бо ґрунт був би розм’якшений попередніми «суперпотопами».
Європейська цивілізація могла б відкотитися назад на століття - без шансів на Ренесанс у XV ст., без швидких океанських експедицій і без колоніальної епохи. А «центр світу» остаточно змістився б у Китай чи Індію.
Це все, звісно, «розумові вправи», але вони хоч принаймні не малюють з Босфору всесвітній апокаліпсис.
Реальність огидно прозаїчна: найбільші історичні «здвиги» створювали не драматичні регіональні повені, а тупі кліматичні збої та довгі ланцюги наслідків. Як завжди: богам достатньо повернути ручку термостата на пару поділок, і половина імперій перетворюється на болотяні задвірки історії.
Нам, сучасним, що не кажіть, а неймовірно щастить. Людство гліоцену вступало в епоху перших землеробів, поселень і соціальної стабільності. Світ наповнювався людьми, але природа ще не встигла втихомиритися після льодовикової доби. Катастрофи - локальні чи глобальні, не могли залишитися непоміченими. Вони стали легендами, а легенди згодом оформилися в релігії.
Голлівуд сьогодні знімає фільми про апокаліпсиси, але куди американським митцям до матінки-природи. Реальні події - три Чорних моря, що вилилися в океан, або зникла під водою країна мисливців виглядали куди драматичніше за будь-який фільм. І саме вони дали людству підґрунтя для віри в «Потоп», у гнів богів і в ідею спасіння.