Поки світ стежить за вибухами в Прибалтиці й арктичними маневрами в Баренцевому морі, за кулісами глобальної геополітики розгортається вистава, де головний герой — Сполучені Штати Америки — рятує те, що ніхто не просив рятувати. Щоправда, сценарій писав не Вашингтон, а Москва.

Як усе починалося? Президент США, відомий своєю бізнесовою хваткою, колись невинно кинув фразу про купівлю Гренландії. Його засміяли. Потім, за кулуарними чутками, обговорював ідею “приєднання” Канади. Цього разу засудили не лише в Twitter, а й у Конгресі. Але що не можна купити — можна "захистити".

І тут, як на замовлення, “друг Путін” відкриває новий фронт — північний. Російські війська переходять кордон з Фінляндією та країнами Балтії. НАТО опиняється перед фактом: або відповідати статтею 5, або втратити обличчя. США обіцяють допомогу, але не вступають у прямі бойові дії. І водночас — якось дуже вчасно! — “перекидають сили” на захист Гренландії та Канади.

Мовляв, щоб не дісталося Росії. Мовляв, щоб утримати Арктику. Мовляв, щоб не допустити розширення фронту. Але чому тоді це виглядає як окупація?

Американські війська висаджуються без запрошення. Під гаслом "захисту", зі зброєю, з прапорами. Канадський уряд паралізований. Данія протестує. Але інформаційна машина вже працює: всі медіа показують США як “героя Арктики”.

Справжній герой, за задумом цього цинічного спектаклю. Бо хіба не звучить шляхетно: “Ми не допустили росіян до Півночі”? Але в реальності ми бачимо те, що завжди бачимо після слів “демократична інтервенція” — танки на снігу, військові бази на чужій землі і тишу в ООН.

Америка — не миротворець, а гравець. І якщо кремлівський ведмідь справді стоїть за цим планом, то Сполучені Штати — щонайменше співучасник. Арктичний фронт — не захист, а спекуляція.

Чи врятує це світ? Ні. Але дасть США нові території і легітимність у власних очах. І поки Європа горить, Америка “героїчно” займає Північ. Не борючись із злом, а перехоплюючи його трофеї.