Новий каталог Livesta стартував
Шопінг |
2025-03-02 08:32:11
Мова
Українська
English
Історія
КОРОТКИЙ КУРС ІСТОРІЇ УКРАЇНИ. ТОМ І
З приводу назви (замість вступу).
Колись «Краткий курс ВКП(б)» замінював підручники, совість і навіть Біблію. Його зубрили. Його вбивали в голови — через заліковки, методички і небезпеку будь-якої альтернативної думки. Бо вже до нього почало діяти неписане правило: всі мають думати однаково з лінією партії. І саме «Краткий курс» зробив це правило писаним.
Але навіть так він не вбивався у голови, де жила іронія, сумнів, упертість - в голови, що жили українством. В ті голови, в яких увесь час щось всередині вперто бурмотіло: «Так то воно так... а може не зовсім так?»
Чи не тому московити, титульна імперська нація, так люто ненавидять усе українське в нас? Бо воно не ламається. Не форматується. І йому просто лінь вчити методичку.
Тож тепер у нас — свій курс. Не радянський. Український. І вперше — з сенсом.
Не для іспиту — для розуміння.
Не для покори — для пам’яті.
Втім, головне — щоб він не став новою догмою. Бо якщо вже вчити — то з усмішкою. І навіть — по п’ятницях. Бо хто сміється з історії — той має шанс не повторити її як фарс.
Розділ І. Русь: вже Україна — чи ще ні?
Спочатку була Русь. І був Рюрик.
Хоча це — якщо вірити літописцям, які починали від Адама, а потім уже куди заверне.
Хоча це — якщо вірити літописцям, які починали від Адама, а потім уже куди заверне.
Так от. Була Русь. Не сказати, щоб держава у звичному розумінні — швидше така собі розтягнута торгово-родова федерація з поганим інтернетом і ще гіршою логістикою. Все трималось на Дніпрі. Ну добре, на річках загалом, бо через ліси й болота можна було хіба що жінку вкрасти — а не імперію будувати.
Але ні, ще перед Руссю — кожен сидів на своїй купині й думав, що саме в нього — серце світу. Древляни з лісів Прип’яті вважали – куди тому Києву до їх Іскоростеня. Те саме — сіверяни, волиняни, далі за списком.
І так кожен — собі на умі.
Звучить знайомо?
«У моїй господі — мої закони» – ось так і повелось ще з Іскоростеня. Ну от.
Як бачимо - союзом це все назвати важко. Швидше — сусідськими перекатами через тин.
А тут варяги, мотались собі по Дніпру зі своїх холодних фьордів в спекотний Константинополь (бо де ж ще так можна влаштуватись гарно, щоб і грубі гроші платили, і напрягатись не сильно потрібно). Ось так льотали вони по такому контрасту, аж поки не вирішили що їм потрібна якась проміжна база для акліматизації. Аж тут Київ, і слов’янські племена, де кожен сам по собі, і дивляться одне на одне вовком. Ну, в общем, запропонували «дах», ми мовляв розрулимо «ваші тьорки», а ви нам харч там - не багато, меду - багато, дівок – ну як получиця.
А слов’яни що? Чому не знайшовся свій, керманич? А то ви не знаєте, як воно в нас завжди: свого не визнаємо, бо як це він нами керувати буде, якщо він з нашого двору? А чужого — терпіти можна. Бо чужий — він же апріорі кращий. Тож і спрацювало старе правило: T̶р̶а̶м̶п̶ ні, Варяг, прийде — порядок наведе.
Так і вийшла Русь — не як держава, а як тимчасова конфедерація на основі компромісу і гарного доступу до річкової навігації.
Потім пішло по сценарію: печеніги, хозари, хрестилися. Бо без релігії в Європу не беруть, де вже франки імперію будують, а Володимир хотів, щоб його теж запрошували на імперські тусовки.
Русь зростала. Ну як — роздувалась.
Але не довго, в історичних масштабах канєшно, музика грала. Чому? Бо час був такий, бо логістика (дивись вище), бо ліствичне право. Результат — феодальна шизофренія. Князів багато, державність розмазана, гімн ще не написаний.
* ліствичне право - це коли престол не передається синові, а брату, а потім племіннику, а потім... загалом, як пощастить.
А де ж тут Україна?
Ну от саме сюди й підходимо.
1187 рік. Помирає Володимир Глібович, князь Переяславський. І монахи в Іпатіївському літописі записують:
«И плакашася по немъ вси переяславци... За нимъ же оукраина много постона.»
От вам і перша згадка. Оукраїна. Через "оу", але з болем — цілком справжнім.
Це ще не держава, не народ, навіть не паспорт з тризубом.
Але це вже й не просто якась невідома нікому границя. Це — територія, яка відчула втрату. Простір, який вважає себе своїм:
Але це вже й не просто якась невідома нікому границя. Це — територія, яка відчула втрату. Простір, який вважає себе своїм:
— Ти звідки будеш?
— З оукраїни.
— О, земляк!
— З оукраїни.
— О, земляк!
Чи була це вже Україна чи все ще «оукраїна» - велике питання? Може, ще й ні.
Але значно ближче до розуміння, коли до тебе промовляють українською — стіни Ярославової Софії.
Бо написане там — не грецьким каноном, не церковнослов’янською високого штилю і, а простою, живою мовою. Там прості фрази, побутові звертання, молитви і прокльони.
Там живе українська. Ще не названа, але вже — своя:
Але значно ближче до розуміння, коли до тебе промовляють українською — стіни Ярославової Софії.
Бо написане там — не грецьким каноном, не церковнослов’янською високого штилю і, а простою, живою мовою. Там прості фрази, побутові звертання, молитви і прокльони.
Там живе українська. Ще не названа, але вже — своя:
«Господи, помози рабу своєму Онѣсиму»
«Помози, Боже, чаду моєму»
«Проклинаю того, хто забуде мою волость»
Чи переживуть нинішні фейсбучні записи графіті Софії?
Навряд. Хоч на стінах Софії і не псалми й укази. Там усього лиш:
“Михайло — муж Єфросинії”.
Така собі XI століття версія:
“Міша + Соня =♥"
Навряд. Хоч на стінах Софії і не псалми й укази. Там усього лиш:
“Михайло — муж Єфросинії”.
Така собі XI століття версія:
“Міша + Соня =♥"
Не літопис. Не закон. Але — душа народу.
Значить, не зовсім дарма писали.
Значить, не зовсім дарма писали.
Більше того, значить писали вже ми. Не якісь “русскіє”, а ті, хто вже «гекали» — навіть кремсаючи гостряком штукатурку у святому храмі.
На цьому — поки все. Русь ще стоїть, Україна вже дихає, але монголи вже сідають у сідла.
Про те, як усе знову пішло не туди — вже у наступну п’ятницю.
А може й раніше, якщо набіжить хмара.
Про те, як усе знову пішло не туди — вже у наступну п’ятницю.
А може й раніше, якщо набіжить хмара.
Спільний проєкт Лабораторії Леза та Студії історичного сарказму.
За редакцією кухля🍻 і нотатника📓.
За редакцією кухля🍻 і нотатника📓.
Видавництво Varvar Publishing анонсувало однотомну манхву «Листи Йона»
Література |
2025-01-16 17:33:31
