Днями норвезький політик Педор Рюґґе сказав уголос те, про що в Брюсселі воліють мовчати: Європа не дуже поспішає закінчувати цю війну, бо поки Київ тримає фронт — Варшава і Таллін ще можуть трішки поспати.

Є таке старе українське прислів’я: «Моя хата скраю — нічого не знаю». Схоже, в Брюсселі його вже давно переклали на всі офіційні мови ЄС і роздрукували на красивих бланках з тисненням.

Норвезький євродепутат Педор Рюґґе — людина, яка, судячи з усього, той бланк не отримала. Або отримала, але вирішила зробити з нього паперовий літачок і запустити прямо в сесійну залу Європейського парламенту.

Бо саме він нещодавно сказав те, що більшість його колег із Страсбургу публічно говорити остерігаються — приблизно так, як остерігаються перевіряти, чи вийшов медведь із зимової сплячки, тицяючи в барліг палицею.

«Ми всі дивимося на дресирувальника»

Метафора, яку використав Рюґґе, проста і страшна одночасно. Уявіть циркову арену. Дресирувальник — це Україна. Тигр — Росія. А Європа? Європа сидить на трибуні з попкорном і напружено стежить за виставою.

«Поки тигр жере дресирувальника — глядачі в безпеці»,

— каже норвезький євродепутат Педор Рюґґе

І від цього простого речення стає якось моторошно. Бо виходить, що «безпека» Старого Світу прямо пропорційна кількості українських хлопців, які щодня тримають той фронт своїми тілами.

За словами Рюґґе, якщо війна завершиться зараз і Росія «відпочине», наступним пунктом у путінському туристичному маршруті стануть Балтійські країни — Естонія, Латвія, Литва. Причому, за його переконанням, Москва на ці землі «вже давно поклала око» — приблизно з тих часів, коли радянські мапи ще не вважалися антикваріатом.

Повільна допомога — не випадковість?

Ось тут починається найцікавіше. Рюґґе не просто фіксує проблему, він іде далі — і говорить те, від чого в офісах ряду європейських чиновників, мабуть, одразу закашлялися в кулачок:

«Європа спеціально тягне з поставками допомоги, бо бачить, що українці ще здатні стримувати фронт своїми силами»,

— прямо заявляє депутат

Розуміти це треба так: поки Збройні Сили України тримаються — навіщо поспішати? Обійдеться. Самі якось впораються.

Це, звісно, не офіційна позиція жодної з країн ЄС. Офіційно всі — «за мир», «підтримуємо», «солідарні». Але між офіційним і реальним, як відомо, буває дистанція розміром з добу їзди потягом від Варшави до Перемишля.

Сам Рюґґе при цьому чітко дає зрозуміти: він особисто проти затягування цієї трагедії. Але він — достатньо чесний, щоб описати те, що відбувається насправді.

Колись воно здохне

Ще одна сентенція норвезького депутата, яка влучає прямо в суть стратегічного мислення значної частини Брюсселя:

«Європа твердо вірить, що Путін колись видихнеться — треба просто потягнути час»,

— резюмує Рюґґе.

Теоретично в цьому є своя холодна логіка. Росія — це економіка розміром з Іспанію, яка воює проти більшої частини цивілізованого світу санкціями і поставками зброї. Ресурси не безкінечні, навіть якщо пропаганда запевняє у зворотному.

Практично ж «потягнути час» — це завжди чиїсь конкретні втрати, чиїсь конкретні міста і чиїсь конкретні життя. І в цьому рівнянні «час» вимірюється зовсім не годинами.

«Розслаблятися зарано»

Рюґґе також критикує темп, з яким Європа готується до «неминучої війни на власному подвір’ї» — а він вважає такий сценарій цілком реальним, якщо ситуація зміниться не на краще:

«Поки поруч є такий сусід як Росія — розслаблятися зарано»,

— попереджає він.

Це, зауважте, каже норвежець — країна, яка сама межує з Росією на півночі й де армію останніми роками фінансують так, ніби завтра може розпочатися війна.

Для довідки: Норвегія входить до НАТО з 1949 року і сьогодні витрачає на оборону близько 2% ВВП — той самий показник, до якого альянс ще довго вмовляв деяких своїх членів дотягнутися. Норвезькі ЗС пройшли суттєву реформу після 2014 року саме з оглядом на російську агресію в Криму — тобто в Осло зробили висновки значно раніше, ніж у деяких столицях, що розташовані набагато ближче до лінії фронту.

Замість висновку

Педор Рюґґе — не перший і, очевидно, не останній європейський політик, який намагається розбудити Брюссель голосніше за будильник. Він, мабуть, один із небагатьох, хто робить це з такою незручною прямотою, але нам така риторика подобається.

Поки одні в ЄС пишуть стратегічні документи про «стратегічну автономію» і «безпекову архітектуру», Україна продовжує бути тим самим дресирувальником на арені.

Різниця лише в тому, що в цирку дресирувальнику платять. А нам за це — ні.