«Дюна»

Френк Герберт

Видавництво КСД 

656 с.

Класична наукова фантастика, яка чекала свого часу на поличці 4 роки😱

Але нарешті у мене в голові щось перемкнулось і я обрала цю книгу для своїх спільних читань, і я ні про що не шкодую 🤩

Якщо коротко, то вам треба читати, от просто брати й читати. Якщо цього недостатньо, то далі буде простирадло тексту, а чого ж саме варто читати цю книгу 👇🏼

На початках читання, я дуже боялась, що я ніц не зрозумію, бо фільми не дивилась, а все що знаю про Дюну було «раптово вихоплено на просторах інтернету». Єдине що можу сказати, дарма боялась, спочатку було можливо трошки плутано все, але потім пішло, як по маслу ☺️

✨«Мозок продовжує працювати, байдуже, що ми робимо, аби завадити йому»✨

На сторінках роману ми зустрічаємо багато персонажів: дім Артрідів та дім Харконеннів, племена фрименів, давня школа Бене Ґессерит і багато інших та не менш цікавих персонажів.

Щодо дому Харконеннів, то тут я одразу пришла до думки: «гарну людину Владіміром не назвуть»😇 Хоча справедливості заради було дуже цікаво спостерігати за інтригами та підлостями, які плели один одному ці родичі. 

Дім Артрідів викликає повагу. Від ставлення герцога Лето до своїх людей «люди важливіші за техніку» і до його підкріплення своїх слів діями. Та й у Пола періодично прослідковувалось «Артрідівська щирість», звісно потім життя його помотало, але все ж у більшості випадків Пол поводив себе дуже достойно. 

Бене Ґессерит це те, чого мені було мало у цій книзі, дуже цікава їх історія, ті тренування які жінки там проходять, та й багато всього іншого. З нетерпінням чекаю серіал «Дюна: Сестринство». Бо ця школа, це точно щось особливе. А літанія «Страх убиває розум» мені чогось засіла в голові🤔

Фримени, мабуть, мої фаворити серед усіх, з їх водною культурою, традиціями, навчанням та релігією. Особливо цікаво було спостерігати, як Пол поступово вливався у їхню культуру і з часом почав асоціювати себе з фрименами. «… - Це визначальна риса фрименської істоти: у них потяг до долання перешкод».

✨«… - Та не чіпляймося за справедливість, доки у нас є зброя та свобода користуватися нею.»✨

А тепер перейдімо до оповіді, книга дуже насичена подіями. І це неабияк накидані події, а одні поступово і гармонійно перетікають в інші й тримають постійно потрібний рівень напруги. У мене навіть був один момент, коли мені було нудно, але саме в той момент, коли я планувала відкладати книгу знову почався двіж-Париж і читання трошки продовжилось ледь не до другої ночі😇 

Дуже цікаво спостерігати за «планами, що ховаються всередині задумів, які причаїлися в глибинах інших планів.» І під час цього не відчувати себе пеньочком, який нічого не розуміє😅

✨«Не записуй людину в мерці, доки не побачиш її тіла. Та й тоді можна помилитися»✨

Періодично, я забувала, що читаю наукову фантастику настільки реалістичним мені все здавалось, тут є все і трошечки більше: релігія, політика, руйнівна сила природи, нездійсненна мрія і «повільний шлях означає безпеку», втрати, здобутки, пошук оптимального рішення між «необхідно» і «хочу» і багато-багато іншого цікавого. Окремо хочеться занотувати собі думку: «… Абсолютна влада над чимось - це коли ти можеш навіть знищити цю річ», і ця думка це багато про що.

Тож, якщо ви ще не читали, то заплануйте собі, а я поки піду читати продовження, адже дуже цікаво «а що ж з того всього вийде?»