«НАМ ПОТРІБЕН СВІЙ ЧЕРЧИЛЛЬ?»: УЯВНИЙ ЕКСПЕРИМЕНТ, ЯКИЙ...

«НАМ ПОТРІБЕН СВІЙ ЧЕРЧИЛЛЬ?»: УЯВНИЙ ЕКСПЕРИМЕНТ, ЯКИЙ ВАМ НЕ СПОДОБАЄТЬСЯ

2026-01-21 14:45:52 • 59 переглядів

Коли я бачу, з яким пафосом у наших соцмережах постять знамениту фразу Вінстона Черчилля 1940 року: «Я не можу запропонувати нічого, крім крові, тяжкої праці, сліз і поту», - мене завжди тягне на гірку посмішку.

Тисячі лайків, захоплені коментарі... Але люди вбачають у цих словах не заклик до власної жертви. О ні. Вони бачать у цьому чужу велич. Це класична українська туга за «справжнім паном» десь там, за кордоном. Мовляв: «От пощастило ж британцям! Яка глиба! Живуть же люди з нормальними лідерами... Не те, що ми зі своїми "зелебобами", "баригами" чи "узурпаторами" (не потрібне закреслити)».

Ми ідеалізуємо Черчилля, бо він - інший. Він далеко і вчора. Але давайте на секунду приберемо цей фільтр «закордонного щастя». Заплющимо очі і уявімо, що сер Вінстон - не британський прем'єр з підручника історії, а наш український президент. Тут і зараз. У 2026 році.

Як би наше суспільство, яке так мріє про «сильну руку», зустріло його реальні кроки?

Перенесемося з фантазій у сувору реальність.

Київ. Вівторок. Сесійна зала Верховної Ради.

До початку виступу - лічені хвилини. У повітрі висить звичний гул, схожий на шум вокзалу, де скасували всі потяги. На гальорці миготять екрани смартфонів - хтось грає в «Танки», хтось постить котиків, хтось уже бронює готель у Відні «на конференцію». Біля президії - штовханина. Мар'яна Безугла, розмахуючи телефоном у режимі стріму, намагається докричатися до міністра оборони про чергову «зраду. Дмитро Разумков з місця монотонно бубнить у мікрофон, вимагаючи поставити на підтвердження правку номер чотири тисячі двісті.

Тим часом кулуари затягнуті густим, солодкуватим димом від айкосів - значна частина депутатів навіть не заходила в залу, бо саме там, у диму, а не під куполом, вирішуються справжні питання.

- Прошу вимкнути мікрофон! - раптом гримить голос Спікера, перекриваючи і Разумкова, і загальний гамір. - Шановні колеги! Прошу зайняти місця! Слово має Президент України!

Зала неохоче, ліниво затихає. Депутати, дожовуючи канапки з буфету, ввалюються з кулуарів і падають у крісла.

Сотні очей піднімаються на трибуну - але в них не повага і тим більше не бажання почути стратегію порятунку. У них - суміш нудьги і хижацького азарту. Десятки смартфонів миттєво злітають вгору, наче приціли. Вони тут не заради програмних завдань. Вони тут заради хайпу.

Особливо напружується опозиція: вони вже тримають пальці на кнопці «REC», мріючи зафіксувати момент, коли «старий» обмовиться, похитнеться або скаже те саме, заповітне «неправильне» слово, яке за хвилину можна буде розігнати по своїх телеграм-каналах із підписом «Ганьба».

До мікрофона важкою ходою підходить Вінстон Леонард Спенсер-Черчилль. Він поправляє метелика, спирається на палицю і важким поглядом з-під лоба оглядає цей натовп. Він чекає на «гробову тишу», сповнену усвідомлення історичного моменту. Але чує лише шурхіт і клацання камер смартфонів.

Дістає зім'ятий аркуш і кидає в залу важкі, як каміння, слова.

Епізод 1. Промова (Крах ілюзій)

- Ми воюємо вже чотири роки. Ілюзії скінчилися.

Я дивлюся в цю залу і бачу не законодавців воюючої країни. Я бачу біржових брокерів, які торгують інтересами держави. Я знаю про ваші «конверти» за потрібні голосування. Я знаю, як ви розписуєте мільярдні контракти на фірми своїх друзів, ховаючись за грифом «Таємно». Я бачу, як ви блокуєте трибуну і зриваєте роботу Ради не заради істини, а щоб виторгувати собі посади чи преференції для спонсорів. Ця епоха політичного шантажу і корупційних аукціонів закінчилася сьогодні.

Тому я розпускаю всі «тіньові каси» і кулуарні «договорняки». І оголошую про створення Уряду Національної Єдності. Звертаюся до лідерів опозиції. Дивлюся вам у вічі. Вам, кого роками ігнорував або вважав ворогами. Визнаю: це була моя помилка. Гординя і віра у власну непогрішність коштували нам надто дорого. Ми згаяли час на чвари, коли мали будувати фортецю. Прошу вибачення за це перед вами і перед народом. Але сьогодні час партійних прапорів минув. Залишився лише один прапор - український. Тому я простягаю вам руку. Я запрошую ваших найкращих менеджерів до Кабінету Міністрів. Не для того, щоб ви отримали "потоки", а для того, щоб ви розділили відповідальність. Врешті-решт, усі мають зрозуміти: ми всі в одному човні. І якщо ми бажаємо його зберегти - ми мусимо стати єдиним екіпажем, а не ворогуючими пасажирами.

Проте почуйте мене добре. Ця пропозиція діє лише зараз. Той, хто вирішить відсидітися в «білому пальто» і заробляти рейтинги на критиці, для мене більше не опозиціонер. Він - дезертир і пособник ворога. І майте на увазі: відтепер будь-який ваш крок вбік, будь-яка спроба саботажу буде оцінюватися не електоратом на виборах, а компетентними органами в кабінетах слідчих. Жодних політичних дискусій - лише мова Кримінального кодексу.

А тепер - до тих, хто залишиться в цій залі як законодавець. Відсьогодні Верховна Рада припиняє бути бізнес-клубом. Жодних «правок» заради затягування часу. Жодних торгів «голос в обмін на потік».

У вас є простий вибір, панове депутати: або ви голосуєте за необхідні для фронту закони швидко і без хабарів, або я особисто ініціюю зняття з вас броні. Ви або ефективний законодавець тут, або штурмовик там. Якщо ви так любите блокувати трибуну, я відправлю вас блокувати ворожу піхоту під Покровськом. Там ваш талант знадобиться більше.

Ви запитаєте, яка моя програма? Я скажу вам правду. Я не маю, що запропонувати вам, крім Тяжкої Праці, Сліз, Поту і Крові.

Це не метафора. Це конкретний план виживання:

Тотальна мобілізація економіки. Ми переводимо країну на 6-денний робочий тиждень. Гасло просте: «Хто не працює - той воює». Жорсткий аудит кожного громадянина: якщо ти не платиш податки або не виробляєш продукт для оборони - ти йдеш у навчальний центр.

Кінець dolce vita. Я запроваджую військовий збір у 50% на будь-яку розкіш. Нові авто, елітна нерухомість, ресторани, надприбутки - все це відтепер працює на фронт. Кордони закриваються наглухо для будь-якого «туризму» чи «культурних відряджень».

Жорстка цензура. Інформаційний хаос, який ви називаєте «свободою слова», працює на ворога. Будь-яка гра на розкол суспільства, будь-який політичний хайп на крові відтепер прирівнюється до мародерства. Демократія повернеться в цю залу тільки після Перемоги.

4. Раціональна мобілізація. Принцип залізний: «Або ти утримуєш військо, або ти в ньому служиш». Ми ліквідуємо «тіньову економіку» як явище. Якщо ви не сплачуєте податків - ви не існуєте для економіки, а отже, стаєте ресурсом для оборони. Будь-яка «сіра» схема, будь-яка неоформлена праця відтепер карається не штрафом, а негайною мобілізацією. Ви або наповнюєте бюджет, або наповнюєте батальйони. Третього не дано.

Ви запитаєте, яка наша мета? Я відповім одним словом: Перемога. Перемога за будь-яку ціну. Бо без перемоги не буде України".

Він замовкає. У Верховній Раді стоїть тиша. Але це не тиша натхнення. Це тиша тваринного жаху. Бізнесмени розуміють, що їхні схеми скінчилися. Депутати розуміють, що їх женуть на ешафот відповідальності. А суспільство... суспільство розуміє, що "шашлики" скасовуються остаточно.

Через 10 хвилин починається справжнє пекло в онлайн.

Реакція соцмереж (Істерика споживачів та демократів):

"Українська правда" (політичний відділ): "Кінець парламентсько-президентської республіки? Президент фактично запровадив пряме правління і оголосив ультиматум опозиції: «Уряд або тюрма». Правозахисники застерігають про загрозу диктатури".

"Економічна правда": "Вбивство середнього класу. Бізнес в шоці від ідеї 6-денного тижня і 50% податку на майно. Експерти прогнозують тінізацію економіки та бунти".

Телеграм-канал "Труха" (2.5 млн підписників):

ЖЕСТЬ! ГАЙКИ ЗАКРУТИЛИ!6 днів на заводі! Податок 50% на все! Телегу закриють? Це не Англія, це КНДР! Дід злетів з котушок! Став , якщо не готовий бути рабом системи!

Відомий блогер-активіст (Facebook): "Він говорить про єдність, а сам погрожує опозиції прокурорами. Це не єдність, це шантаж. Ми не за це стояли на Майдані. Це узурпація влади під час війни!"

Співвласник IT-компанії (Twitter/X): "6-денний робочий тиждень? Ви серйозно? Мої програмісти завтра будуть у Варшаві. Ви вбили економіку одним виступом. #Dictatorship"

Епізод 2. "Ковентрі по-нашому" (Або "Поки нас вбивають, він засмагає")

Тут історія робить жорстокий кульбіт.

Історична довідка: У 1940-му британці не змогла відвести удар від міста Ковентрі через технічну помилку РЕБ. Місто згоріло. Проте існує похмура легенда, що Черчилль знав про удар завдяки зламаному коду "Енігма", але свідомо заборонив евакуацію, щоб не видати німцям, що шифр розгадано. Він, мовляв, пожертвував містом заради перемоги.

Реальність 2026 року: Ніч масованої атаки. "Шахеди" і балістика летять на Одесу та Харків. ППО перевантажене, в половині країни блекаут. Де Президент Черчилль? За іронією долі (і графіком МЗС), він саме перебуває з надважливим візитом на Кіпрі, який розпочав головування в Раді ЄС. Тема — морські коридори і санкції. Але для соцмереж картинка виглядає інакше: "Палаюча Одеса" проти "Сонячного курорту". Легенда про "свідому здачу" оживає в прямому ефірі.

Реакція соцмереж:

Анонімний Телеграм-канал "Джокер" (чи як там): "Інсайд з Банкової!Поки Одесу рівняли з землею, наш "Сигарокур" пив коктейлі на Кіпрі. Офіційна відмазка - "переговори з ЄС". Ага, віримо! Насправді дід полетів перевірити свої офшори. Кажуть, він купив віллу поруч із російськими олігархами".

Пост волонтерки: "У мене немає слів. Ми тут збираємо по 10 гривень, мої діти сплять у коридорі, а Головнокомандувач полетів на КУРОРТ. Які переговори? Кіпр - це офшорна помийка! Поки ми вмиваємося кров'ю, вони вмиваються шампанським. Ненавиджу!"

Колективний висновок: "Це договорняк! Спеціально не дали ППО, щоб випросити гроші у Заходу, а самим відсидітися в теплі!"

Епізод 3. "Сигари, віскі і мародерство"

Якщо політику ще можна виправдати, то побут - це просто вирок.

Реальність: Черчилль щодня пив віскі, шампанське Pol Roger, коньяк і викурював 8-10 елітних сигар вартістю $100+ за штуку. Він не носив піксель, він носив фрак і циліндр.

Реакція медіапростору:

Розслідування Bihus.Info: "Дим над Банковою. Ми ідентифікували цю сигару. Кубинська елітка. Математика проста: один день шкідливої звички Президента - це три дрони FPV. За місяць він викурює пікап для ЗСУ. Звідки гроші? Це ваша зарплата чи відкати?"

ТікТок тренд: Відеоряд: зліва - хлопці в багнюці, справа - Черчилль із келихом. Напис: "Кому війна, а кому мати рідна. ГЕНОЦИД НАЦІЇ!".

Петиція на сайті Президента: "Зобов'язати Президента пройти публічну наркологічну експертизу. Людина, яка керує державою, не може бути хронічним алкоголіком".

Фінал

Ми любимо цитувати Черчилля, бо це безпечно. Це історія. Мертві герої зручні - вони не помиляються і завжди "за нас". А головне - ми любимо його, бо знаємо фінал: він переміг. А переможців, як кажуть, не судять.

Тут, звичайно, криється і найзліша іронія, оскільки британці його все ж засудили. Одразу після перемоги, у липні 1945-го, народ, який він врятував, з тріском прокотив його на виборах. Вони сказали: "Дякуємо, Вінстоне, але ми втомилися від крові і поту. Ми хочемо спокою і соціальних виплат". Героя війни викинули на смітник історії, щойно він виконав свою функцію.

Якби сер Вінстон з'явився у нас сьогодні, ми б зробили те саме, тільки набагато швидше - ще до перемоги. Ми б його зжерли за тиждень.

Чому? Тому що Черчилль пропонував відповідальність. А ми, лайкаючи його пафосні цитати, насправді хочемо дива. Ми хочемо лідера, який буде виглядати як святий і обіцяти як чарівник. Нам не потрібен "кривавий піт". Нам потрібні "шашлики", "кава в Криму" і "кордони 1991 року вже завтра, і бажано чужими руками".

Тому у 2026 році Вінстона Черчилля в Україні збили б не німецькі "Люфтваффе". Його б збили власні виборці, "лідери думок" і анонімні телеграм-канали, для яких складна, гірка правда завжди програє простій, солодкій і яскравій "зраді".

І, мабуть, після перегляду свого шаленого антирейтингу, старий Вінстон мовчки налив би собі подвійну порцію віскі, затягнувся сигарою і пробурмотів:

"Цю країну погублять не вороги. Її погублять ілюзії та популізм".