Тиждень моди у Парижі весна–літо 2026 перетворився на справжній театр ідей — зухвалих, парадоксальних, символічних. Дім Жан Поля Готьє вкотре нагадав, що мода — не просто про одяг, а про нерв епохи, її шкіру і підшкір’я.

Після гучного показу жінок з трико, що відтворювали волохате чоловіче тіло — аж до принтів із пенісами, — на подіумі з’явилася серія нових образів, де тіло стало текстом, а тканина — коментарем.

Прозоре чоловіче трико було вкрито орнаментом татуажу, а на грудях — дві свастикоподібні спіралі: ліва і права, як дзеркальні потоки часу, що обертаються у протилежних напрямках. Не провокація, а спроба схопити рівновагу між руйнуванням і творенням — чоловічу версію дао, зашифровану у шкірі.

Далі — “Сукня Єви”: довга, з довгим рукавом, але абсолютно прозора. Єдина фігура, що прикриває наготу, — принт змія, який обвиває тіло, наче нагадування: спокуса — це не гріх, а сама природа життя.

Сенсацією стала і «нова концепція бюстгальтера»: тепер він не обіймає груди, а звисає з шиї двома м’якими смугами тканини, що лише натякають на прикриття. Це радше жест, ніж річ — свобода флірту, дотик до стародавніх культів, де жіноче тіло дихало разом із вітром.

Ще один провокаційний образ — довге плаття, яке принципово не закриває трусиків. Дві спеціальні розпорки тримають поділ піднятим, так що нижня білизна стає не таємницею, а центром естетичної композиції. Те, що завжди приховувалося, тепер рамкується, як мистецький об’єкт.

У чоловічій колекції — теж виклик: шкіряні труси акцентовані, підкреслені, навмисно виставлені напоказ під цілком закритим шкіряним верхом. Символ зміщення фокусу — не на оголенні, а на оголеній ролі сили.

А спідниця, що суперечить законам Ньютона, — взагалі окрема загадка. Її переднє півколо підняте до пупка, а боки залишаються оголеними. Тримається вона, здається, лише на гравітації погляду.

Фінальний штрих — фантастичний принт, мов уніформа з аніме про космічних аргонавтів. Готьє змішує античність, майбутнє і тіло, перетворюючи подіум на лабораторію не буденної краси.

Усе це — не просто шок. Це спроба заново окреслити межу між тілом і символом, між еротикою і метафізикою. Париж знову на висоті — там, де мистецтво не боїться торкатися шкіри.