Привіт всім! Запрошую всіх поцінувачів кіберпанку до нашого із Ava Skasgard телеграм-каналу. Якщо ви любите екшн, трохи детективу з відвертими сценами та еротикою, і все це в обгортці жорстокого депресивного майбутнього, вам також до нас. Ми разом із співавторкою в процесі написання історії у вищезазначеному жанрі. Пишемо в стилі Play-by-Post Role-Playing. Готуємося поступово викладати першу частину. #cyberpunk https://t.me/owenwoodlab

Останнім часом я бачу багато снів. Кінематографічних, сюжетних, довгих як сама ніч і безмежно гарних. Вони різного емоційного забарвлення, хоча, здебільшого, кожний із них немає перепадів, ллється щільним потоком, як із носика маленького чайника під час церемонії. Сьогодні це була зблідніла варіація Аркейну. Схоже я був тим самим доктором, що творив свої кровожердиві винаходи. Та був значно молодшим і винаходів жодних не мав. Пустеля. Я був в ній та вона в мені. Одночасно. Синхронно. Як два організми, що тісно переплелися між собою. Я стріляв в ворогів. Значно сильніших, більших. Зі звичайної гвинтівки вперед, через гаряче наповнене вологістю повітря. Хтось падав, хтось кричав в безмежно одиноке небо. Востаннє. Один таки наздогнав мене. Він дивився на мене, на мою черепуху, обтягнуту шкірою. Я на нього. Він пішов, залишаючи мені безмежну і неперевершену пустелю. Гарний сон. Та навіть він не зрівняється з сюжетом про репера-хіп-хопера, що вигулював в апокаліптичну ніч свого домашнього тиранозавра #сни

"GRM. Мозкотрах" Сибілли Берг. Зарано говорити про значення назви книги, коли ти тільки прочитав 1/3, та відчуття наче мій мозок любили без прелюдій та будь-яких контрацептивів нікуди не дівається. Жорстко. Залюбили. Мізки. Реальністю. До нудоти й бажання вимитися. Навіть якщо це все не твоя реальність, але та, що живе за рогом, в неприпустимій близькості від твого заможного району (пощастило, та все ж). Залишається тільки пройти дорогою, сьорбаючи свою каву у стаканчику, звернути в один з бідних районів. Та оглянутися так, наче черпанув черевиком тінь від дерева і увійшов в зовсім інший світ. Де нема тих утопічних вивісок, з яких кожного дня тобі посміхаються білосніжними винірами та надихають ідеальними тілами бігти далі у власній бульбашці назустріч успіху у нове майбутнє. І завмерти. Бо тут не знаєш коли прилетить під ребра. Або заглянути в очі. Вицвілі. Бездонні. Тих, про кого згадують лише в щемливих рекламах від волонтерів. Всього за рогом. Читаєш, та все перебираєш у голові слова. Бо не знаєш, що саме лякає в цій книзі: Те пітьмабісся з наркотиків, нерівності класів, іммігрантів, проституції та байдужості Чи Те, що для того щоб про це писати потрібно було в анотації написати "антиутопія, альтернативний розвиток країни у наші дні". Декілька цитат в фотоальбомі #книги

В фільмі "Субстанція" гарно показаний конфлікт двох тіл головної героїні (так би мовити старої і нової версії). Та якщо відійти від аналізу символізмів, метафор та соціального та культурного впливу, сама можливість мати два тіла здається чимось нереальним, вигадкою. Але Якщо розмірковувати в контексті майбутніх технологій, мета всесвіту, що невпинно розробляється, де людина зможе отримати доступ до Аватара та зробити його будь-яким, на любий смак. Постає питання наскільки цей боді-хорор зможе стати реальним.

Технологічна сингулярність Навіть поєднання слів заворожує і лякає водночас. Торкаєшся кожного складу, майже відчуваєш їх випуклість в роті. Та навіть подумки перебирання складів викликає захоплення і цікавість. Так і бореться ця цікавість з відчуттям всеохоплюючої невідомості. Звучить багатообіцяюче. Та чи не буде це скринькою Пандори для людства? Чи залишиться від нас хоть щось, що було початкове? Так хотіли погратися в бога, що майже на межі створення нового бога. Чи зможемо ми контролювати те, що більше за нас, що розумніше, складніше? Самих себе не можемо, а що тут казати. Багато питань і мало відповідей. Десь за ребрами це лоскоче. А з іншої сторони, коли ти дивишся навкруги та бачиш ці війни, жагу самоствердження, боротьбу за ресурси, викочування ресурсів без розуму і навіть цілі, вбивства і жагу до статків масштабів, які навіть невідомо куди потім діти, - стає зрозумілим що світ без нас, мабуть, втратить не так вже й багато. "Технологічна сингулярність — це момент в історії людства, коли науково-технічний прогрес стане настільки швидким і складним, що виявиться недоступним для розуміння людським інтелектом. Але також очікується значне стрибкоподібне збільшення можливостей людського мозку та тіла за рахунок розвитку біоінженерії, медицини, інженерії та виробництва."© Вікіпедія "Наслідок: ми не зможемо повністю ні зрозуміти, ні передбачити подальший розвиток подій, коли «біля керма» цивілізації стануть не тільки, а потім і суто не люди, а надінтеллекти. В цьому і полягає сенс запропонованого Вінджем терміну «Сингулярність»: умови, в яких звичні моделі та подання втрачають свою придатність, і починається щось принципово інше." , ©Вікіпедія https://youtu.be/9uRx9cOY67E?feature=shared

Подобається цей застосунок. Ну що, заселяємося.