"GRM. Мозкотрах" Сибілли Берг. Зарано говорити про значення назви книги, коли ти тільки прочитав 1/3, та відчуття наче мій мозок любили без прелюдій та будь-яких контрацептивів нікуди не дівається. Жорстко. Залюбили. Мізки. Реальністю. До нудоти й бажання вимитися. Навіть якщо це все не твоя реальність, але та, що живе за рогом, в неприпустимій близькості від твого заможного району (пощастило, та все ж). Залишається тільки пройти дорогою, сьорбаючи свою каву у стаканчику, звернути в один з бідних районів. Та оглянутися так, наче черпанув черевиком тінь від дерева і увійшов в зовсім інший світ. Де нема тих утопічних вивісок, з яких кожного дня тобі посміхаються білосніжними винірами та надихають ідеальними тілами бігти далі у власній бульбашці назустріч успіху у нове майбутнє. І завмерти. Бо тут не знаєш коли прилетить під ребра. Або заглянути в очі. Вицвілі. Бездонні. Тих, про кого згадують лише в щемливих рекламах від волонтерів. Всього за рогом. Читаєш, та все перебираєш у голові слова. Бо не знаєш, що саме лякає в цій книзі: Те пітьмабісся з наркотиків, нерівності класів, іммігрантів, проституції та байдужості Чи Те, що для того щоб про це писати потрібно було в анотації написати "антиутопія, альтернативний розвиток країни у наші дні". Декілька цитат в фотоальбомі #книги