#історія #події
✈️ 17 грудня 1903: День, коли людство відірвалося від землі.
Подія, що відбулася вранці 17 грудня 1903 року на піщаних пагорбах Кітті-Хок, назавжди змінила світ. Саме тоді брати Орвілл та Вілбур Райт здійснили те, що раніше вважалося неможливим: керований політ на літальному апараті, важчому за повітря, з використанням двигуна.
Шлях до успіху: Від велосипедів до крил
Брати Райт не були професійними вченими. Вони володіли майстернею з ремонту та продажу велосипедів у Дейтоні, штат Огайо. Проте їхня пристрасть до механіки та спостереження за польотами птахів привели їх до вивчення аеродинаміки.
На відміну від багатьох тогочасних винахідників, які намагалися створити потужні двигуни, Райти зосередилися на керуванні. Вони розробили систему «перекошування крил» (прообраз сучасних елеронів), що дозволяло літаку маневрувати в повітрі.
Хроніка першого польоту
Літак, названий «Флаєр-1» (Wright Flyer), був зроблений з ялини та обтягнутий мусліном. Він мав розмах крил 12 метрів і важив близько 270 кг без пілота. Двигун потужністю лише 12 кінських сил брати сконструювали самостійно разом зі своїм помічником Чарлі Тейлором.
Місце: Долина Кілл-Девіл-Гіллс поблизу Кітті-Хок. Це місце обрали через постійні сильні вітри, необхідні для зльоту.
Час: 10:35 ранку.
Перший пілот: Орвілл Райт (брати підкинули монету, щоб вирішити, хто летітиме першим).
Результат: Політ тривав 12 секунд, за які літак подолав 37 метрів (120 футів).
Того дня брати здійснили ще три польоти. Останній, четвертий політ, пілотований Вілбуром, виявився найуспішнішим: літак протримався у повітрі 59 секунд і пролетів 260 метрів.
Чому це важливо?
Хоча людство і раніше піднімалося в небо на повітряних кулях чи планерах, політ братів Райт став першим, що відповідав трьом критичним умовам:
Апарат був важчим за повітря.
Політ був тривалим і сталим.
Пілот повністю контролював рух апарату.
Цей короткий 12-секундний стрибок став початком нової ери — ери авіації, яка за лічені десятиліття перетворила планету на єдиний глобальний простір.

Непереможний американський боксер Теренс Кроуфорд (40-0) несподівано оголосив про завершення кар'єри.
Чому один з найкращих бійців сучасності йде на піку слави та що стоїть за його філософським прощанням?

Не чекайте сліз, гучних пресконференцій та прощальних турів. У 21 столітті великі чемпіони йдуть тихо, через YouTube, залишаючи по собі лише приголомшених фанатів та одне велике питання: «Чому?». Саме так вирішив зробити 38-річний Теренс Кроуфорд — непереможений король, який просто взяв і повісив рукавички на цвях.
За плечима Кроуфорда ідеальний рекорд 40-0. Він став першим чоловіком в історії боксу, хто зібрав усі чотири пояси у двох різних вагових категоріях. Він бився з найкращими, не шукав легких шляхів і вписав своє ім'я в історію. І саме в цей момент, на абсолютному піку, він каже: «Дякую, з мене досить».
ВСІ НОВИНИ СПОРТУ НА: https://t.me/brovarysport 🇺🇦🇺🇦🇺🇦
#World_box #Бокс_boxing #boxing #boxers #Український_бокс #Ukrainian_boxing #Броварський_бокс #Brovarysport #Brovary_boxing @Brovarysport

🏃‍♀️🏃 Українські легкоатлети яскраво виступили на міжнародному турнірі зі стрибків із жердиною у різних вікових групах, що відбувався у Румунії

🥇 Серед жінок перемогла Марина Килипко. Вона єдина подолала 4,32 м, із цим результатом виграла змагання.

🥈 Другою стала ще одна українка. Юлія Козуб здобула срібну нагороду, встановивши особистий рекорд - 4,22 м.

💙💛 Подвійний український подіум і серед чоловіків.

🥇 Чемпіоном став Олександр Онуфрієв. Переможною стала для нього висота 5,52 м, яку він підкорив з першої спроби.

🥉 Валентин Лобода завершив змагання з результатом 5,12 м, який показав також представник Хорватії Іван Джеронімо Шеріч. Якщо українцю вдалося підкорити цю висоту з другої спроби, то його супернику - з першої. Тож Лобода став бронзовим призером.

🥇 У віковій групі до 20 років золото здобув Димитрій Бердников. Українцеві підкорилися 4,22 м.

🥇🔝 З таким же результатом, але в групі U14, переміг з великим відривом від суперників Омелян Герасимчук. 4,22 - особистий рекорд юного українця, також це найкращий результат у світі серед атлетів до 13 років (світові рекорди у цій віковій групі не реєструються). Він покращив своє ж досягнення, яке встановив нещодавно в Одесі, подолавши 4,10 м.

📸 Наталія Забродська
#спорт #спорт_sports #Brovarysport #Броварський_спорт @Brovarysport #world_sport #athletics #Легка_атлетика
ВСІ НОВИНИ СПОРТУ НА: https://t.me/brovarysport

#історія #події
📜 17 ГРУДНЯ 1917: ПОЧАТОК БІЛЬШОВИЦЬКОЇ АГРЕСІЇ ПРОТИ УНР.
Подія, що відбулася 17 (за новим стилем 30) грудня 1917 року, стала переломною точкою в історії української державності, перетворивши політичне суперництво між Києвом та Петроградом на відкрите військове протистояння.

Суть і передумови Ультиматуму

Після Жовтневого перевороту в Росії (листопад 1917 р.) та проголошення III Універсалом Центральної Ради утворення Української Народної Республіки (УНР), більшовицький уряд на чолі з В. Леніним опинився перед складним вибором. Він не міг ігнорувати проголошення незалежності, але й не хотів втрачати контроль над стратегічно важливою Україною.
Більшовики вирішили скористатися тактикою «визнання-провокації», втіленою у документі, що відомий як «Маніфест до українського народу з ультимативними вимогами до Української Ради».

Головні пункти Ультиматуму:
Формальне визнання: Раднарком (більшовицький уряд) на словах визнав УНР та її право на повне самовизначення, аж до відокремлення.
Звинувачення: Більшовики звинуватили Центральну Раду у «двозначній, ворожій політиці» щодо радянської влади, прикриваючись антибільшовицькими настроями військових частин.
Головна вимога (Ультиматум): Негайно припинити роззброєння частин Червоної гвардії та більшовизованих солдатів у своїх частинах (особливо на Південно-Західному фронті), що дислокувалися на території України.
Свобода пересування: Вимагалося надати безперешкодний пропуск більшовицьких військ через територію України на Південний фронт для боротьби з білогвардійцями, зокрема з генералом Каледіним.
Наслідки відмови: У разі відмови Раднарком погрожував вважати Центральну Раду в стані відкритої війни проти радянської Росії.

Реакція Центральної Ради

Ультиматум був продиктований не бажанням мирного співіснування, а прагненням забезпечити більшовикам плацдарм для встановлення влади в Україні. Він вимагав від УНР, по суті, добровільно відмовитися від суверенітету на своїй території та дозволити більшовицьким силам зміцнити позиції.
Український уряд — Генеральний Секретаріат — рішуче відкинув ультиматум.

Відповідь УНР:
18 (31) грудня 1917 року Центральна Рада офіційно відповіла на Ультиматум.
Відмова від роззброєння: Відкинуто вимогу не роззброювати ворожі частини. Генеральний Секретаріат підкреслив, що його дії спрямовані на захист власної території від анархії та підтримку порядку.
Звинувачення більшовикам: У відповіді зазначено, що саме більшовицькі війська самі порушують територію УНР та провокують конфлікти, а тому УНР має право захищатися.

Декларація війни: Відмова виконати ультимативні вимоги була негайно використана Раднаркомом. Вже наступного дня, 18 грудня (31 грудня) 1917 року, більшовицькі війська, які вже були сконцентровані на кордоні та всередині України, почали відкриту агресію.
Наслідки
17 грудня 1917 року фактично поклало край нетривкому миру та ілюзіям щодо можливості мирного співіснування з більшовицькою Росією.

Початок Війни: Розпочалася перша українсько-радянська війна (1917–1918). Більшовицькі війська під командуванням Володимира Антонова-Овсієнка почали наступ на Харків, який став першою столицею маріонеткового радянського уряду України.
Проголошення Незалежності: Агресія більшовиків остаточно переконала керівництво УНР у необхідності повного відокремлення. Це стало однією з головних причин для проголошення IV Універсалом Центральної Ради (січень 1918 р.) повної державної незалежності УНР.

Окупація: Менш ніж за місяць після ультиматуму, у січні 1918 року, більшовицькі війська захопили Київ.
Цей документ став цинічним прикладом того, як формальне «визнання» права на самовизначення було використано як юридичний привід для військової агресії та встановлення контролю над сусідньою державою.

У Дніпрі на базі спортивного комплексу «Олімпійські резерви» понад 500 юних спортсменів взяли участь у  ІІІ Фестивалі боротьби та єдиноборств. Подія відбулась в межах мультиспортивного проєкту «Шлях чемпіонів», який активно розвиває дитячо-юнацький спорт і формує спортивний резерв країни.

Серед учасників - вихованці дитячо-юнацьких спортивних шкіл та учні спеціалізованих спортивних класів, створених у межах реалізації мультиспортивного проєкту «Шлях чемпіонів». Юні учасники «Шлях чемпіонів» вже є переможцями та призерами обласних і всеукраїнських змагань.
Програма фестивалю охопила обласні змагання з греко-римської та вільної боротьби, дзюдо, рукопашного бою та карате.

Почесним гостем фестивалю став заступник Міністра молоді та спорту України Олексій Нікітенко. Під час заходу він наголосив на важливості мультиспортивного підходу у формуванні спортивного резерву та ролі проєкту «Шлях чемпіонів» у розвитку єдиноборств.
#спорт @sports #Український_спорт #Ukrainian_sport #спорт_sports #brovarysport @brovarysport
ВСІ НОВИНИ СПОРТУ НА: https://t.me/brovarysport

ПРЕКРАСНА ГНУЧКІСТЬ
#спорт @спорт #спорт_sports #спорт_відео #brovarysport @brovarysport #Новини_звідусіль #Новини_news #world_news #interesting_news @interesting_news

🇺🇦35 років НОК України: найтитулованіші спортсмени в історії Олімпійських ігор

✨Продовжуємо серію публікацій до 35-річчя Національного олімпійського комітету України! Сьогодні згадуємо атлетів, чиї імена назавжди вписані в історію світового спорту🥇

Ці спортсмени підіймали синьо-жовтий стяг на найпрестижніших аренах світу. Завдяки їм гімн України лунав в різних куточках планети.

🏆Найтитулованіші українські атлети за кількістю нагород літніх Олімпійських ігор:

🔹Ольга Харлан — абсолютна рекордсменка серед українців за кількістю нагород, в активі якої 6 медалей. Фехтувальниця, яка стала символом незламності та майстерності.
🔸Яна Клочкова — володарка 5 олімпійських медалей з плавання, з яких 4 — золоті.
🔹Інна Осипенко-Радомська — видатна веслувальниця, яка виборола для України 4 медалі на різних дистанціях.
🔸Олена Костевич — влучність та витримка допомогли їй здобути 4 медалі у кульовій стрільбі.

❄️Найтитулованіші атлети в історії зимових Олімпійських ігор:

🔹Олександр Абраменко — фристайліст (лижна акробатика), який здобув 2 медалі («золото» та «срібло») на двох поспіль Олімпійських іграх.
🔸Віта Семеренко — біатлоністка, яка також має у своєму доробку 2 медалі (естафетне «золото» та особисту «бронзу»).

Ці досягнення — результат титанічної праці, таланту та сили волі. Вони надихають нові покоління спортсменів мріяти про олімпійські вершини💙💛

❗️ℹ️Допис має виключно інформаційний та історичний характер і відображає офіційну статистику здобутих нагород.
ВСІ НОВИНИ СПОРТУ НА: https://t.me/brovarysport
#world_sport #спорт #Український_спорт @Brovarysport @sports #Brovary_sport #спорт_sports #brovarysport #interesting_news #олімпійськийспорт

Стас Стовбан, позивний Вальс: "За перший рік без ноги я уграв три протези. Перший поламав, коли стрибнув з БТРа, ще один мені відстрелили"

У 2015 році цей десантник брав участь у запеклих боях у Донецькому аеропорті, але навіть після втрати ноги не пішов з армії, а весь час захищав країну.
У 2022 році, у перші дні повномасштабного наступу, опинився в Ірпені під Києвом, а з 2023 року очолює групу спецпризначення "Омега" Національної гвардії України - опанував артилерійські засоби і ефективно вражає ворога по всій лінії фронту.

Стас був в останній ротації в Донецькому аеропорту коли "не витримав бетон". Під час підриву нового терміналу плита перекриття впала на десантника. Одну ногу йому ампутували в Донецьку – туди його й інших поранених вивезли окупанти… Під час нинішньої розмови ми згадували і події майже одинадцятирічної давнини. Вони видаються якоюсь сивою давниною, бо війна декілька разів вже змінила і характер, і темп, і масштаби. Але не змінився Стас – сталевий десантник, який весь цей час боронив країну. З 2023 року він обрав для себе інший формат служби – спецпідрозділ "Омега" Національної гвардії України. Станіслав не соромиться признаватися в тому, що за всі ці роки страшенно втомився, але поки немає іншого виходу, треба продовжувати почате. І зараз разом з бійцями групи, яку очолює, опановує нові методи нищення ворога. Джерело: https://censor.net/ua/r3590272

ХРОНІКА СИСТЕМНОГО САМОГУБСТВА
Автор: Владислав Смірнов

Грудень 2025 року увійде в новітню історію України не як місяць стратегічних перемог чи дипломатичних проривів, а як час великої ганьби. Поки суспільство годують заспокійливим сиропом про «посилення» та «реструктуризацію», у кабінетах Генерального штабу та командування Сухопутних військ тихо, без зайвого шуму, провертають операцію з ліквідації одного з найефективніших феноменів цієї війни — Інтернаціонального легіону. Рішення розформувати злагоджені національні батальйони і розчинити іноземних добровольців у сірій масі загальновійськових бригад — це не помилка. Це свідомий демонтаж боєздатності, продиктований страхом, заздрістю та невиліковним радянським ідіотизмом. Не нагадує розброєння напередодні широмасштабного нападу на Київ?

Зіткнення цивілізацій: Чому система ненавидить вільних

Щоб зрозуміти глибину цієї прірви, треба усвідомити природу конфлікту. Інтернаціональний легіон із перших днів був чужорідним тілом у хворій системі української армійської бюрократії. Це був конфлікт менталітетів.

З одного боку — закостеніла вертикаль, де ініціатива карається, а головним показником ефективності є правильно заповнений журнал обліку та фотозвіт для начальства. Це світ, де солдат — безправний ресурс, «олівець» на карті. З іншого боку — професіонали з країн НАТО, Латинської Америки, Азії. Люди, виховані на принципах mission command (управління через місію), де сержант — це бог тактики, а життя побратима — найвища цінність. Вони приїхали сюди не за зарплатою (у багатьох вдома вона була вищою), а за ідеєю. Вони мають почуття власної гідності, яке наші «паркетні» полковники сприймають як зухвальство.

Система не змогла їх зламати, не змогла змусити фарбувати траву чи ходити строєм під артилерійським вогнем. Іноземці задавали занадто багато незручних питань: «Чому немає евакуації?», «Де обіцяні міномети?», «Чому цей наказ суперечить здоровому глузду?». Для радянського офіцера це — бунт. А бунт треба придушити. Розпорошення легіонерів по різних бригадах — це спосіб зламати їхню волю, перетворити еліту на покірних виконавців, позбавити їх голосу і колективної сили.

Вавилонська вежа на лінії фронту

Офіційна версія про створення «єдиного кулака» звучить красиво лише для тих, хто ніколи не був на "нулі". Реальність така: боєздатність підрозділу базується на мікрокліматі та комунікації. Національні батальйони Легіону — це роками відпрацьовані механізми. Поляки розуміють поляків, колумбійці прикривають колумбійців, американці працюють за протоколами армії США.

Що робить наше командування? Воно бере цей злагоджений механізм і кувалдою розбиває його на дрібні деталі, які намагається вставити в старий «Жигулі» радянського зразка. Уявіть собі штурм посадки. Радіоефір. Командир роти, який володіє англійською на рівні "Ландон із зе кепітал", кричить наказ. Його не розуміє кулеметник з Бразилії. В результаті — затримка на 30 секунд. У сучасному бою це смерть. Це «дружній вогонь». Це втрата позицій.

Ліквідація мовних і культурних кластерів — це злочинна недбалість. Ми свідомо створюємо хаос там, де був порядок. Ми міняємо професіоналізм на статистику. Замість ефективних штурмових груп ми отримаємо наляканих, дезорієнтованих одинаків, які не довіряють своїм новим командирам і не розуміють, що відбувається навколо.

Мародерство ресурсів: Битва за «гуманітарку»

Але де немає логіки, там завжди є гроші. Давайте будемо цинічними до кінця. Легіони завжди були упаковані краще за кадрові механізовані бригади. Чому? Бо західний світ допомагав «своїм». Американські фонди слали тепловізори американцям, британські волонтери гнали пікапи британцям. Це були прямі, прозорі канали, які оминали чорну діру складів Міноборони.

Нашим генералам і тиловикам це муляло очі роками. Як це так: у якогось лейтенанта з Огайо є кращий дрон, ніж у комбрига? Це ж непорядок! Це ж ресурс, який проходить повз кишеню! Інтеграція легіонерів у загальні бригади має приховану мету — «націоналізувати» ці потоки. Командування розраховує, що разом з бійцями до них перейдуть і їхні спонсори, і їхнє спорядження.

Це фатальна ілюзія жадібних дурнів. Західна допомога базується на персональній довірі. Донор із Техасу дає гроші конкретному Джону, якого він знає, а не вкрай корумпованій військовій частині №XXXX. Як тільки зникне суб’єктність Легіону — краник перекриється. Ми не «оптимізуємо» ресурс, ми його втрачаємо. Ми просто крадемо у самих себе можливість воювати сучасною технікою.

Знищення свідків

Є ще один аспект, про який говорять лише пошепки. Страх. Влада боїться Легіону. Іноземний доброволець — це найнебезпечніший тип солдата для корумпованої влади. Він юридично захищений паспортом своєї країни. Він не боїться СБУ чи військової прокуратури так, як цього боїться заляканий мобілізований з села. Він може подзвонити журналістам The New York Times. Він може написати правду у Twitter, яку прочитають сенатори.

Легіонери були живими свідками нашої некомпетентності, крадіжок палива, тупих наказів і зневаги до життя. Розпорошити їх — це тактика "розділяй і володарюй". Поодинці вони безпечні. Поодинці їхній голос не чутно. Їх розчиняють у масі, щоб приховати злочини командування, щоб не було кому сказати: «Король голий, а генерал — ідіот».

Висновки: Квиток в один кінець

Те, що відбувається зараз, — це точка неповернення у стосунках із цивілізованим світом на рівні people-to-people. Ми власноруч руйнуємо міф про те, що Україна — це форпост свободи. Ми показуємо, що Україна — це такий самий маленький Радянський Союз, тільки з іншим прапором, де людину пережовують і випльовують заради звітності.

Наслідки будуть миттєвими і болючими:

Кадровий колапс - ми втратимо до половини іноземного контингенту ще до Нового року. Профі просто розірвуть контракти. Ніхто не підписувався бути "м'ясом" у чужій грі.

Репутаційна катастрофа - кожен легіонер, який поїде додому ображеним, стане анти-амбасадором України. Він розкаже правду своїм друзям, своїм медіа, своїм політикам. І коли наступного разу ми будемо просити про допомогу, нам нагадають, як ми вчинили з тими, хто приїхав віддати за нас життя.

Військове ослаблення. Замість елітних штурмовиків ми отримаємо демотивовану піхоту. Ми міняємо якість на уявну кількість.

Це рішення Генштабу — не помилка. Це акт зради національних інтересів на догоду бюрократичному комфорту. Ми виганяємо найкращих друзів, щоб залишитися наодинці зі своїми ворогами — зовнішніми та внутрішніми. І коли фронт посиплеться там, де раніше стояли вмотивовані добровольці, нехай ніхто не питає «Хто винен?». Прізвища підписантів цього наказу відомі. Питання лише в тому, чи встигнемо ми їх судити до того, як стане надто пізно.

Апдейт (для балансу позицій). Після підготовки цього матеріалу мені надійшли уточнення від співрозмовників, наближених до Генштабу: там наполягають, що рішення про розформування/переформатування іноземних підрозділів є реакцією на наслідки конкретного провалу на одному з відтинків Запорізького напрямку, де, за їхньою версією, іноземний підрозділ не втримав позиції, що дало ворогу просування; у цій логіці іноземців переводять не для “покарання всіх під одну гребінку”, а щоб вони воювали не окремими національними кластерами, а в складі змішаних бойових підрозділів разом з українцями — з єдиним командуванням, комунікацією та відповідальністю, а хто не приймає таких умов, той просто розриває контракт і їде додому. Водночас публічних документів, які дозволили б незалежно перевірити цю мотивацію, мені не надано — тому фіксую її як офіційно-неофіційне пояснення “з того боку”, яке не скасовує головного питання: чому такі рішення ухвалюються без прозорої комунікації, розслідування причин і чітких запобіжників, щоб не знищити те, що працює.

😡 Росія збільшує виробництво «Шахедів», модифікує їх, змінює тактику застосування та шукає наші «ніші», де їхні дрони можуть пройти, — виконавчий директор Української ради зброярів 💬 «Це багаторівнева робота, і вони її проводять доволі добре, на жаль», — зазначив Ігор Федірко