#поезія
Наче й не шкода що літо плине
і закотитися хоче в осінь,
після прильоту пахне полином —
вічним дитинством, що не збулося

Не озираючись на пожежі,
їде тролейбус чужим маршрутом,
щось проминаючи позамежне,
щось проминаючи призабуте

Міста задимленого секрети —
тиха й гірка дощова присутність,
квіти, задивлені у портрети,
діти, задивлені у майбутнє

Запам'ятовуй, мале й невчасне
серце, що грудка печалі й злості —
все, що навряд чи колись погасне
все, що ще зробить цей світ дорослим

Сум невиразно, ледве помітно
тане, згортаючись за плечима

В місто заходить вечірнє світло
світло
в якому ми всі розчинимось



Єлизавета Жарікова

Серпень потрібно пити повільно, як грушевий лікер. Наливати в маленьку чарочку, смакувати по крапельці, а крізь чарочку дивитись на сонце. Серпневі ночі потрібно розбавляти вогниками свічок, молоком, налитим в миску для домовика, муркотінням кота і стрекотінням коників. Серпневі дні потрібно закладати між сторінками книг, як закладки, щоб потім витрушувати їх жар, у вогкому листопаді діставши цю книгу з полиці. І прошу вас, ну не кажіть ви на всіх кутках: "- Ой, ось і серпень, ось і осінь. Ну куди ви поспішаєте?" Зупиніть годинник. Пийте серпень по краплі.
Рей Бредбері

#поезія
Іду до себе... П'ю ковтками літо.
Метеликом барвистим пломенію.
Ще мрію, мов космеї в пòру квіту,
бо маю дрібку віри та надію.
Живу цим днем. І днем оцим радію.

Іду до себе... Згадую про вéсни.
Відтьохкали та згасли солов'ями,
пелюстям білим впали безсловесно
між світлих днів... Малюю олівцями
кульбабчин мед і кущ півоній мамин...

Іду до себе... Шлях долаю в осінь.
В запасці — ябка. Насушу на зиму.
Нахабний вітер штурхає й голòсить,
ховаючи теплò в осінню схиму.
Я не боюсь... Я все одно ітиму...

Іду до себе... Боже, дай лиш сили
переминути зúми в час печалі.
Дістану з шафки Твій дарунок — крила,
вберусь в сукенку й бабині коралі
І полечу... До себе... Мо' і далі...

Людмила Галінська

#поезія
А десь далеко, у полях
ховало сонце ключ таємний.
У стиглих житніх колосках
на світ спиналась осінь...
Згори всміхавсь Чумацький Шлях,
і вітерець приємний
вовтузив хустку на плечàх
і пестив ніжно коси...

В загравах вечір колисав
колосся, трави, мокрі вії...
У пахощах п'янкий нектар
визбирували сонні бджоли.
Крильмú метелик обіймав
забуті Богом мрії...
Душа скидала весь тягар
у золотисто-стигле поле...

Людмила Галінська

"."

Як же ж важко ставити крапку! Та водночас це таааке полегшення))))

І хоча завершено лише першу чернетку, та далі буде все більш-менш по-накатаному: вичитка бета-тестерами, редактура, пошук видавця, наступні етапи...

Але все ж у загальних рисах текст готовий та не має ніде загубитися.

Після історії про Северину й Моану (осінь 2022 року) я якось майже рік нічого особливого не писав -- вистачало інших справ і з пошуком видавництва, і з основною роботою, і з іншими напрямками діяльності.

Та й ідея, над якою думав, мала визріти, була досить сирою. І, нарешті, десь в листопаді-грудні 2023 року щось наклюнулося.

Певні напрацювання у мене були. Тому навесні 2024 року зміг показати перші два розділи знаючим людям, отримати фідбек і повноцінно взятися за текст... який, ймовірно, буде двома текстами, дилогією. Можливо, трилогією...

Це теж фантастика, конкретніше -- стимпанк і технофентезі. Подробиці будуть згодом, а поки що ось вам ШІ-картинка одного з персонажів.

#поезія
НЕ СПІШИ, МОЄ ЛІТЕЧКО, В ОСІНЬ
Не спіши, моє літечко, в осінь,
Дай ще сонця, снаги і тепла!
Хоч у небі осіння вже просинь,
Та все літечка прагне душа.

Дай набутись з тобою у казці,
Дай напитись цих чарів хмільних,
Дай відчути ще ніжність і ласку,
І обійми гарячі твої!

Моє літечко тепле, прекрасне,
Ти зі мною побудь ще, не йди!
Моє літечко сонячне, ясне,
Залишайся у мене в душі!

Марія Отрощенко.

Чим далі, тим глибше???

Я вже мовчу про навалу болотяної «сарани»?

Сподіваюся, що навала природньої сарани нашу область таки мине?
Хоча вчора ночером синочок у дворі одну вже гррррохнув…

Землетрус?

Та ще й вишенькою на тістечку на осінь відвідинами інопланетянців погрожують?:)

В які не нудні часи ми живемо?…

Йбнбалалайки вже з пʼятьох напрямків вилетіли?
Сирени в телефоні та на сільраді про це вже сповістили.

Бережіть себе!

ВДОВА-НАДІЯ

Чого дуб столітній
на яр похилився...
Явір молоденький
сльозами залився.

Діти на соломі
в убогій хатині,
як ті поросята,
натягли фантину.

Крапає зі стелі
в свиняче корито.
Заплакані вікна
тужать за літом.

Осінь небо мокре
куфайками вкрила.
Чорним стало небо,
з рукавів їх пірить.

Удовині руки
були колись білі.
Коли дівувала,
та ще на весіллі.

Від тяжкої праці
тепер руки тії,
колгоспної праці,
стали землянії.

...Прояснилось небо,
хмари золотії.
Не змінилась доля
у вдови-Надії.

Чого дуб столітній
на яр похилився...
Явір молоденький,
сльозами залився.

1951 Григорій Сагайдак

#поезія
Вже скоро...

Пора квітòк. І стиглих сухоцвітів.
Старих блаватів, маківок пузатих.
Настурцій панських, сонцем обігрітих
і пишних мальв, і дзвоників дзьобатих...

Пора хлібів. Колосся. Врожаїв.
Пшениць вусатих. Жùта і ячменю.
Рум'яних булок, бубликів, коржів.
Лискучих зéрнят, що біжать крізь жменю...

Пора проміння. Сонця. Духоти...
Шалених спек, що дражнять громовицю.
І жовтих трав, як вицвівші піски...
І літніх днів, де осінь тільки сниться...
Серпень...

Людмила Галінська

#поезія
...Любіть життя, всміхайтеся, радійте
І дякуйте за неповторну мить.
Кохайте, вірте, бережіть і мрійте
В спекотну днину, і коли гримить.
Любіть життя за кожен промінь сонця,
За кожну в ніч запалену зорю.
За стукіт віт в зачинене віконце,
За кожен звук, за кожне : «я люблю!»
...Любіть життя за птахи щебетання,
За зиму, осінь, літо і весну.
За кожне подароване світання,
За ранішнє пробудження зі сну.
...Любіть життя, воно крихке, мов келих,
Про нашу ж долю знає тільки Бог.
...Любіть життя у проявах веселих,
І в час зневіри, втоми і тривог.
Любіть життя, не скигліть, не жалійтесь,
Самі ж дорогу стелимо в світи!
...Любіть, творіть, кохайте, щиро смійтесь,
Бо сплине час і треба буде йти!

Ольга Гала