🙏🏻 Мама 11-річного хлопчика, якого вчора поранив стрілок, наразі перебуває в реанімації після складної операції. Вона жива, вже прийшла до тями, лікарі боряться за її життя, – повідомляють нам знайомі сімʼї. Вбитою жінкою, кажуть, що була тітка хлопчика, яка приїхала з-за кордону та була разом з ними. Також стало відомо, що сестричка цього хлопчика, стала свідком подій, але, на щастя, сусідка вчасно зреагувала та завела її до квартири. На жаль, батько дітей загинув. https://t.me/Ukraineaboveallelse

🤬У Маріуполі від ранку неділі фіксують активне переміщення ворожої техніки, — керівник Центру вивчення окупації Петро Андрющенко. 🔴У коментарі для «5 каналу» він пояснив, що під час затишшя здійснювати такі маневри безпечніше. Діяли окупанти продумано: спостерігали ніч, щоб зрозуміти ситуацію, а також вичекали момент Великодня, коли містяни відзначатимуть свято і менше звертатимуть увагу на рух техніки. «Ми бачимо і перекидання великої кількості боєкомплектів, які рухаються з території рф, для чого частково було перекрито міст, наприклад, безпосередньо в самому Маріуполі, і великі колони рухаються безпосередньо в бік і Гуляйпільського відтинку, і в бік Бердянська», — повідомив Андрющенко. ⚡Тягачів із технікою нарахували близько 15. Окупанти прорахували їхній рух так, щоб встигнути до завершення так званого перемир’я дістатися безпечних місць. «Якщо накласти на трафік, який ми спостерігаємо, то до того моменту вся ця техніка, всі ці боєкомплекти, жива сила — все, що рухається, — воно буде перебувати в точці безпеки», — заявив Андрющенко.

День памяти Катастрофы и героизма: уроженцы Украины, Литвы, Польши, Ливии и Израиля зажгут факелы По традиции 6 израильтян, выживших в Холокосте, зажгут на церемонии факелы в память о 6 миллионах убитых евреев. Вечером 13 апреля 2026 года в мемориальном комплексе Яд ва-Шем пройдет государственная церемония, посвященная Дню памяти жертв Катастрофы и героизма еврейского народа. В 2026 году Йом ха-Шоа в Израиле отмечается 14 апреля, а центральная государственная церемония по традиции начинается накануне вечером. В центре внимания в этом году — тема «Еврейская семья в годы Холокоста», а одним из главных символов памяти вновь станет зажжение шести факелов в честь шести миллионов убитых евреев. Для Израиля это не просто официальный ритуал. Это один из самых сильных и самых личных дней в году, когда память о Катастрофе возвращается не через сухие цифры, а через человеческие судьбы, имена, лица, боль утраты и путь к выживанию. В этом году шесть факелов зажгут люди, чьи биографии словно собирают воедино всю трагическую географию Холокоста — от Восточной Европы до Северной Африки, от гетто и лагерей до Эрец-Исраэль и Государства Израиль. Саадия Бахат, уроженец Литвы, прошел через Вильнюсское гетто, лагеря в Эстонии, Штуттгоф и марш смерти. После войны он прибыл в подмандатную Палестину, воевал, стал инженером и много лет работал в оборонной промышленности Израиля. Михаил Сидько, уроженец Украины, пережил Бабий Яр. На его глазах были убиты мать, сестра и младший брат, а спастись ему помогли женщины, которых позже признали праведницами народов мира. Затем он служил в армии, работал инженером и уже в зрелом возрасте переехал в Израиль. Мирьям Бар-Лев, уроженка Тель-Авива, в детстве оказалась с семьей в Европе и прошла через нацистские лагеря. После войны она вернулась в Эрец-Исраэль, стала медсестрой и посвятила жизнь работе в израильской системе здравоохранения и образования. Моше Харари, уроженец Польши, пережил гетто, бегство в лес, укрытие и послевоенное насилие. Позже он добрался до подмандатной Палестины и всю жизнь работал в оборонной промышленности Израиля. Илана-Лина Фалах, уроженка Ливии, пережила лагерь Джиадо, голод, болезни и гибель близких. Ее история напоминает, что Катастрофа коснулась не только евреев Европы, но и еврейских общин Северной Африки. Уже в Израиле она строила новую жизнь и рассказывала другим о судьбе ливийских евреев. Авигдор Нойман родился в Чехословакии, в местечке, которое сегодня находится на территории Украины. Он прошел гетто, Биркенау, марш смерти и лагеря, а после войны добрался до Эрец-Исраэль. Позже он участвовал в войнах Израиля и стал частью истории государства, которое выжившие помогли построить своими руками. Именно в этом и заключается особая сила Дня памяти Катастрофы и героизма. Шесть факелов — это не только символ шести миллионов. Это шесть живых судеб, шесть голосов памяти, шесть историй людей, которые увидели бездну, но не дали оборваться еврейской жизни. И еще об одном в Израиле должны помнить все. Очень многие из тех, кто пережил Катастрофу, спасся, прошел через лагеря, гетто, изгнание и скитания, в итоге вернулись на свою историческую родину из диаспоры. Это не только история боли, но и история возвращения народа домой. Поэтому память о Холокосте неотделима от памяти о рассеянии, о цене изгнания и о том, почему нельзя забывать, что еврейский народ снова собрался на своей земле. Но и сегодня значительная часть еврейского народа по-прежнему живет в диаспоре. Среди них — евреи Украины, которые переживают российскую агрессию вместе со всем народом Украины: под сиренами, под ракетными ударами, в условиях потерь, эвакуации, страха и ежедневной неопределенности. Израиль должен помнить о них как о своих. Это часть одного народа, который в Украине не стоит в стороне, а сражается, волонтерит, спасает семьи, хоронит близких и переносит страдания вместе со всей страной. Их связь с Украиной живая, глубокая и историческая. И потому память о Катастрофе сегодня должна говорить не только о прошлом, но и о моральной обязанности видеть своих и быть с ними, где бы они ни находились. Для многих происходящее в Украине выглядит как возвращение в Европу нового зла — российского нацизма, пришедшего с имперским насилием, разрушением городов, депортациями и попыткой уничтожить свободу целого народа. И когда украинские евреи проходят через эту войну вместе со всей Украиной, речь идет не о чужой боли. Это боль части еврейского народа, о которой Израиль не имеет права забывать. Для израильского общества такие церемонии значат очень много. Они напоминают, что Катастрофа — это не что-то далекое и абстрактное. Это история семей, история общин, история народа, который потерял миллионы, но сумел выстоять, вернуться к жизни и построить свой дом. НАновости‼️:- новости Израиля Важно❓ Поделитесь ❗️ и подписывайтесь, чтобы не пропустить подобные материалы. Подробнее в нашей статье: https://nikk.agency/den-pamyati-katastrofy/ #Йом_ха_Шоа #ДеньПамятиКатастрофы #Израиль #ЯдВашем #Холокост #Память #ЕврейскаяИстория #Диаспора #Алия #Украина #Литва #Польша #Ливия #NikkAgency #НАновости #NAnews #Israel #Ukraine #IsraelUkraine

30 років тому, 7-8 квітня 1995 року, російські карателі спалили чеченське село Самашки, вбивши від 100 до 300 місцевих мешканців. «Вранці 7 квітня російські командири сказали, що якщо до 16 години ми не здамо їм 286 автоматів, то почнеться штурм селища. Взяти зброю не було звідки, бо того ж дня всі бійці пішли з Самашок. Їх вмовили старики. Командири твердо обіцяли, що якщо з села підуть усі озброєні захисники, то війська до нього не ввійдуть... На зборах народ вирішив різати худобу, продавати м'ясо і на виручені гроші купувати автомати у російських військових. Знаєте, звідки до чеченців при повній блокаді із землі та з повітря надходить зброя? Ми купуємо його у російських інтендантів і міняємо на їжу у вічно голодних солдатів строкової служби. Часто бойову гранату віддають за буханець хліба. Але того дня становище було безвихідним. Ми не могли встигнути так швидко дістати потрібне. Попросили тиждень. Але, очевидно, ультиматум був лише приводом, бо ніхто не став чекати навіть на обіцяні 16 годин. Все почалося на дві години раніше. …Ми ​​сиділи, чекаючи на свою долю. Втекти не могли, боялися, що поранений раніше дядько спливе кров'ю. Чуємо, як відчиняють ворота, як в'їжджає БТР, як кидають гранату у порожній підвал. Увійшли до кімнати. Їх було 18–20 людей. На вигляд тверезі, тільки очі ніби скляні. Побачили дядька: "Коли поранило? Де автомат? Де духи?" Раїса кинулася до тих, хто прийшов: «Не вбивайте, нікого в будинку немає, автоматів немає, тата тяжко поранено. У вас теж є батько?» «У нас наказ вбивати всіх від 14 до 65 років», закричали ті, хто прийшов, і стали перекидати ногами відра з водою. А ми вже знали, що це означає: тепер неодмінно спалять, а воду вилили, щоб не було чим гасити. Омонівці вийшли із кімнати. Кинули у двері гранату. Раїсу поранило. Вона стогнала. Я чула, як хтось запитав: "Що?" Поруч відповіли: "Баба ще жива". Це про Раїсу. Після цих слів два постріли з вогнемету. Я чомусь не могла змусити себе заплющити очі. Знала, що зараз уб'ють, і хотіла лише одного померти одразу, без болю. Але вони пішли. Я озирнулася Раїса мертва, дядько теж, а Ася жива. Ми з нею лежали, боячись поворухнутися. Горів трельяж, завіса, лінолеум, пластмасові відра. Нас залишили жити помилково, сприйнявши за мертвих… Я підійшла до школи. Там жінки виймали з петлі кількох повішених хлопчиків. На вигляд 1-3 класи. Діти від жаху вибігли з будівлі. Їх зловили та задушили на дроті. Очі вилізли з орбіт, обличчя розпухли і стали невпізнані. Поруч була купа згорілих кісток, рештки ще приблизно 30 школярів. За словами очевидців, їх також повісили, а згодом спалили з вогнемету. На стіні чимось бурим було написано: "Музейний експонат майбутнє Чечні". І ще: "Російський ведмідь прокинувся". Більше я нікуди не могла йти. Повернулась додому. Від будинку залишилися лише стіни. Решта згоріла. Ми з Асею зібрали в клейонку та газетний папір попіл та кістки дядька Насрейдіна та Раїси. Дядько прожив 47 років, а Раїсі в липні мало виповнитися 23". Зі спогадів мешканки села Самашки Амінат Гунашевої. Oleh Stetsyshyn

ЄДНІСТЬ МИТЦІВ У глибинах створилось іскристе єднання, У мистецтво здіймалась окрилена мрія, У словах проростало живе спілкування, У серцях формувалась міцніша надія. У часах не зламалась тендітна спільнота, У вітрах не згубилась віддача та чесність, У думках розквітала смілива турбота, У рядках виростала жива піднебесність. У житті відчувались і злети, і втрати, У душі виникали гіркі плутанини, У єднанні навчились себе підіймати, У віршах гартувалася думка людини. У митців, що окрилені кращим мистецтвом, У спільноті знайдуться поради братерські. Мирослав Манюк 05.04.2026 #шекспірівський_сонет

❤️‍🩹 "Дякувати Богу, живі": мешканці Одеси про нічну масовану атаку "Куди мені вже бігти, я сіла коридорі в куточку і сиділа. Я одна в цій квартирі. І це такий страх. Але що зробиш. Дякувати богу жива і не сильно постраждала", — розповіла одна з мешканок.

Закохалась війна у солдата Закохалась війна у солдата — Не спитала ні звань, ні причин. Просто впала, як тінь, біля хати, Де він спав серед тихих годин. Закохалась — безжально і дико, Як уміє лиш буря і грім, І ходила за ним тихо-тихо, Між окопів, під небом глухим. Закохалась війна у солдата — Та хіба це любов? Це — біда. Вона йшла за ним, вперто і клято, Як за правдою ходить нужда. Їй би ніжність — та вчилась вбивати, Їй би шепіт — гриміла, як дзвін, Закохалась війна у солдата, Та любов не живе поміж мін. І дивилась, як він не здається, Молитви береже у грудях, Як у серці весна ще сміється, Попри темряву в його путях. Їй хотілось його обійняти Крізь метал, крізь вогонь і дими, Та лиш вчилась вона відпускати, Бо любов не живе між війни. І вона, спопеліла, безсила, Не навчилась не нищить — чекать, Бо любов — це не вибух і сила, А уміння когось відпускать. Він дивився у небо високе, Де лелека вертався у дім, І в очах його — світлі потоки Перемоги над мороком злим. А вона — наче ніч без упину, Все тяглася до кроку його, Та не вміла любити людину — Лиш ламати і нищить всього. Закохалась війна у солдата — Та програла у чеснім бою: Бо душа, що жива і крилата, Не належить ніколи вогню. І коли він вернувся додому — Відступила вона, мов вина, Бо любов не підвладна нікому, Де вона — там зникає війна.

Перше квітування після адаптації з інвітро 💛 Троянда тільки починає свій шлях поза пробіркою — і вже дарує таку красу 🌱 Ніжна, жива, справжня… Це момент, коли розумієш — все зроблено правильно ✨ Вирощено з любов’ю та терпінням 💚 #інвітро #троянди #першеквітування #саджанці #квіти

И про хорошее 🇺🇦🇮🇱: Игрок украинского «Кривбасса» вызван в молодежную сборную Израиля по футболу Вызов Бара Лина в молодежную сборную Израиля — это не просто короткая новость из клубной ленты. Для израильской аудитории она звучит шире: 21-летний футболист украинского «Кривбасса» едет в национальную команду в момент, когда и Украина, и Израиль продолжают жить в условиях войны. Украина уже больше четырех лет отражает российское вторжение, а Израиль ведет экзистенциальную войну с Ираном, продолжает войну против ХАМАС в Газе и живет в условиях тяжелой эскалации на ливанском направлении. Поэтому история израильского игрока в украинском клубе воспринимается уже не как частный футбольный эпизод, а как живая связь между двумя странами, которым сейчас совсем не до обычной спортивной рутины. «Кривбасс» официально сообщил, что Бар Лин получил очередной вызов в сборную Израиля U-21. На мартовском сборе команда готовится к двум матчам: 26 марта 2026 года против Венгрии U-21 в товарищеской встрече и 31 марта против Боснии и Герцеговины U-21 уже в квалификации молодежного Евро. Украинский клуб также указал, что в нынешнем сезоне Лин провел 18 матчей во всех турнирах и забил 4 мяча. За молодежную сборную Израиля у него уже 6 игр и 1 гол — и это уже не разовый вызов, а история про игрока, который закрепляется в обойме команды. Есть и важная деталь, почему он вообще оказался в Украине. Израильские медиа еще в июне 2025 года писали, что интерес к Лину проявил «Кривбасс», который тренируют Патрик ван Леувен и Ори Давид. Оба хорошо знали игрока по системе «Маккаби», и именно эта связка сыграла заметную роль в его переходе. Сам Бар Лин потом объяснил этот шаг еще откровеннее. В интервью Sport5 он сказал, что хотел попасть туда, где знает: тренер в него верит, даст минуты и кредит доверия. Там же он признал и другое: после статуса звезды молодежки «Маккаби» переход во взрослый футбол пошел медленнее, чем ожидалось, и ему понадобилось время, чтобы адаптироваться к уровню взрослых команд. Похоже, именно украинский этап карьеры и стал для него тем самым шансом заново собрать себя на взрослом уровне. Это как раз тот случай, когда спорт не существует отдельно от реальности. Израильский футболист играет в Украине, которая воюет с российским агрессором, и едет представлять Израиль — страну, которая сама живет в условиях войны и постоянной угрозы. Как вам кажется, такие истории сегодня важнее многих обычных новостей, потому что они напоминают: связь между Украиной и Израилем продолжается даже во время войны? Подробнее — в нашей статье: https://nikk.agency/v-molodezhnuju-sbornuju/ #НАновости #NAnews #Israel #Ukraine #IsraelUkraine #Кривбасс #Израиль #Футбол #БарЛин НАновости‼️:- новости Израиля Важно❓ Поделитесь ❗️ и подписывайтесь, чтобы не пропустить подобные материалы.

Всесвітній день Метта Всесвітній день Метта (World Day of Metta), який відзначається щороку 22 березня. Це свято про генеральне прибирання у власній голові. Що взагалі таке «Метта»? Слово Metta походить із давньої мови палі і перекладається як «любляча доброта» (loving-kindness), прихильність або безумовна доброзичливість. Це ключове поняття в буддизмі, але сьогодні воно вийшло далеко за межі релігії. Метта — це не про романтичне кохання і не про те, щоб змушувати себе обіймати людей, які вам неприємні. Це радше філософська і психологічна позиція. Вона означає свідоме бажання блага, безпеки та спокою абсолютно всім живим істотам, незалежно від того, чи знаєте ви їх особисто, і чи погоджуєтеся ви з їхніми поглядами. Metta — це слово з мертвої мови палі (мови, якою записані найдавніші буддійські тексти). На санскриті воно звучить як Майтрі (Maitrī) і походить від кореня mitra, що означає «друг». Але це не просто дружба чи любов у нашому звичному розумінні. Щоб зрозуміти Метту, найпростіше пояснити, чим вона НЕ є: Це не романтичне кохання. Звичайна людська любов часто має умови: “Я люблю тебе, бо ти мій чоловік/дитина/друже”, “Я люблю тебе, доки ти добре до мене ставишся”. Звичайна любов прив’язлива і хоче володіти. Метта — це любов без умов і без очікування чогось натомість. Це не жалість. Жалість дивиться на людину зверху вниз (“Бідний ти, як мені тебе шкода”). Метта дивиться на рівних: “Ти жива істота, ти відчуваєш біль так само, як і я, і я щиро хочу, щоб тобі було добре”. Найкраща метафора Метти — це сонце. Сонце не обирає, на кого йому світити. Воно не каже: “Ось це хороша людина, я буду її гріти, а цей водій мене підрізав — йому я світити не буду”. Воно просто випромінює тепло на всі 360 градусів. Метта — це здатність нашої психіки випромінювати таку саму базову, безумовну доброзичливість до себе, до близьких, до незнайомців і навіть до тих, хто нас дратує. Чотири рівні складності Основою цього дня є практика Метта Бгавана (медитація люблячої доброти). Вона працює як комп’ютерна гра — ви не можете перейти на наступний рівень, поки не пройдете попередній. Процес розширюється концентричними колами: Рівень 1 — ви самі. Це звучить парадоксально, але для багатьох людей найважче — щиро побажати добра собі. Практика завжди починається з фраз: “Нехай я буду в безпеці. Нехай я буду здоровим. Нехай я буду щасливим”. Без внутрішнього ресурсу неможливо ділитися ним з іншими. Рівень 2 — близька людина. Ви фокусуєтесь на комусь, кого легко любити (дитина, партнер, друг, або навіть домашній улюбленець). Вивчити почуття тепла тут найпростіше. Рівень 3 — нейтральна людина. Згадайте когось, кого ви бачите регулярно, але не маєте до нього жодних почуттів. Наприклад, баристу, сусідку з третього поверху чи водія автобуса. Ви посилаєте добрі думки людині, яка зазвичай є для вас просто “фоном”. Рівень 4 — «Фінальний бос» (Важка людина). Найскладніший етап. Ви маєте сфокусуватися на тому, хто вас дратує або з ким у вас конфлікт, і спробувати побажати йому того ж самого — безпеки та спокою. Суть не в тому, щоб виправдати їхні погані вчинки, а в тому, щоб відпустити свій власний токсичний гнів.