#історія #особистості 🖋️ Недовгий політ: Григорій Косинка — майстер новели, розстріляний системою 🥀 29 листопада 1899 року на Київщині, у селі Щербанівка, народився Григорій Стрілець, більш відомий під літературним псевдонімом Григорій Косинка. Його творчий шлях був коротким і яскравим, як спалах, а його трагічна доля стала символом для цілого покоління української культури — «Розстріляного відродження». Майстер психологічного імпресіонізму 💭 Косинка був передусім майстром психологічної новели. Він не прагнув до епічних полотен, натомість зосереджуючись на внутрішніх конфліктах та переживаннях своїх героїв. Його стиль був лаконічним, насиченим і часто мав імпресіоністичний відтінок. Косинка умів кількома влучними фразами чи деталями передати глибокий настрій чи незворотні зміни, що відбувалися в душі людини, загнаної в кут жорстокими реаліями революційних і постреволюційних років. Головна тема його творчості — доля українського селянина та інтелігента, що опинився між молотом і ковадлом. Герої Косинки часто є свідками або жертвами терору, революційної непевності та ідеологічного тиску. Його новели, такі як «На золотих богів», «Фауст», «Політ», відзначалися високою художньою якістю, але водночас не вписувалися в ідеологічно примітивні рамки «пролетарського реалізму». Фатальна невідповідність ⚔️ Художній талант та інтелектуальна чесність Косинки вступали в конфлікт із тоталітарною системою, яка вимагала від митців не правди, а пропаганди. З кінця 1920-х років його почали критикувати за «ідеологічні хитання», «незрозумілість» та «песимізм». Він відмовлявся оспівувати колективізацію чи партійне будівництво, залишаючись вірним складній і часто трагічній правді про життя народу. Розстріляне Різдво 😔 У листопаді 1934 року, під приводом участі в «антирадянській терористичній організації», Григорія Косинку було заарештовано. Його, разом із іншими видатними діячами культури (зокрема, з письменниками Дмитром Фальківським та Олексою Влизьком), засудили до розстрілу. Вирок був виконаний 15 грудня 1934 року у Києві. Ця трагічна дата стала однією з перших у масовій хвилі репресій, яка згодом змела майже всю еліту українського Відродження. Попри невеликий обсяг написаного, Косинка залишив по собі літературний спадок, який вивчається як еталон короткої прози, що відображає всю складність та трагізм епохи.

#історія #особистості 🌾 Батько української прози: Два обличчя Григорія Квітки-Основ'яненка (1778) 📜 Сьогодні ми згадуємо Григорія Федоровича Квітку-Основ'яненка, людину, яка не просто писала, а фактично створила українську художню прозу. Народившись 29 листопада 1778 року у слободі Основа під Харковом (звідки й походить його псевдонім), він успадкував старовинне козацьке прізвище і, що важливіше, прагнення до національного самовираження. Легітимізація "мужицької мови" 🗣️ На початку XIX століття українська мова в літературі вважалася придатною лише для бурлеску, віршування або фарсів. Квітка-Основ’яненко кинув виклик цьому стереотипу. Його мета була амбітною: довести, що українською можна писати не лише про смішне, а й про «ніжне та зворушливе». Це прагнення він реалізував у повісті «Маруся». Це була перша повноцінна сентиментальна повість українською мовою, де ідеалізовано зображувалися селянські звичаї та побут. Хоча сучасна критика іноді дорікає «Марусі» за надмірну ідеалізацію, її значення для історії літератури неможливо переоцінити: вона легітимізувала українську мову як повноцінну мову прози в очах інтелігенції, включаючи навіть такого критика, як Віссаріон Бєлінський. Від сентименталізму до гострої сатири 🧙‍♀️ Однак Квітка був не лише майстром сльози та ідеалізації. Його талант мав і протилежне, набагато гостріше, обличчя — сатиричне. Найяскравішим прикладом є «Конотопська відьма» (1833), твір, який на рівні з «Енеїдою» Котляревського став еталоном українського гумору. У цій повісті Квітка блискуче поєднує народний гумор, демонологію та гостру сатиру на: * Бюрократію: безглузді й хабарницькі чиновники (сотник Забрьоха). * Невігластво: віра в забобони та легкість, з якою маніпулюють людьми. * Церковний фанатизм: гротескні образи дяків та писарів. Громадський діяч і меценат 🎭 Квітка-Основ'яненко був не лише письменником, але й активним громадським діячем Харкова: директором театру, одним із засновників Харківського університету (хоча навчання там не завершив) та благодійником. Його літературна праця була частиною ширшої мети — утвердження української культури та ідентичності. Саме ця подвійність — здатність зворушувати та висміювати, ідеалізувати та критикувати — робить Григорія Квітку-Основ'яненка однією з найвпливовіших фігур українського Відродження, яка проклала дорогу для поколінь наступних прозаїків.

#історія #події #особистості 🕯️ Насильницьке обірвання місії: Трагедія митрополита Василя Липківського (27 листопада 1937). Історія Української Автокефальної Православної Церкви (УАПЦ) є яскравим, але трагічним прикладом боротьби за духовну незалежність. Кульмінацією цієї трагедії став 27 листопада 1937 року, коли радянський терор обірвав життя її засновника і першого митрополита — Василя Липківського. Василь Липківський, прозваний «Народним митрополитом», був не лише ієрархом, а й видатним реформатором. Його місія, розпочата після Всеукраїнського церковного собору 1921 року, полягала у створенні дійсно незалежної від Москви, національно свідомої та модернізованої Церкви. Липківський запровадив українську мову у богослужіння, демократизував управління Церквою, дозволивши мирянам брати активну участь у її житті, та відродив традиції виборності духовенства. В очах більшовицької влади така самостійна українська духовна інституція була прямою загрозою. Вже у 1927 році Липківський був змушений залишити управління Церквою, а згодом почалися репресії. 🖋️ У 1937 році, під час Великого терору, 73-річний митрополит був заарештований. Він був страчений 27 листопада 1937 року за вироком позасудового органу — «трійки» НКВС. Точне місце поховання залишається невідомим, як і тисяч інших жертв радянських репресій. Розстріл Василя Липківського та подальше знищення більшості єпископату і духовенства стали фінальним етапом ліквідації УАПЦ як організованої структури в УРСР. Цей день є гірким нагадуванням про ціну, яку українські інтелектуали та духовні лідери платили за свою національну свідомість і прагнення незалежності.

#історія #події У 1905 році у місті Лубни на Полтавщині вийшло друком перший номер газети «Хлібороб» — першої легальної україномовної газети у підросійській Україні. Засновниками та редакторами цього видання були брати Володимир і Микола Шемети, українські громадські та політичні діячі. Газета виходила у дуже складний політичний період, на початку Першої російської революції 1905 року, і висвітлювала актуальні питання тогочасної політичної ситуації в Російській імперії. «Хлібороб» друкувався накладом 5 тисяч примірників, які дуже швидко розійшлися не лише у Лубнах, а й у Києві та Полтаві. Видавалася газета на кошти Лубенської української громади, у друкарні Іцковича, і стала першим легальним україномовним виданням після тривалого періоду заборони українського друкованого слова. Перший номер відкривався публікацією царського маніфесту від 17 жовтня 1905 року, який проголошував права і свободи громадянам імперії. Проте газета проіснувала недовго: було випущено лише п’ять номерів, після чого влада заборонила її видання. Жандарми вилучили четвертий номер, а після п'ятого газету закрили. Незважаючи на короткий час існування, «Хлібороб» став важливим символом відродження української преси на Наддніпрянщині. Цей часопис ішов у резонанс із вимогами та настроями українського селянства і інтелігенції того часу, і хоч розповсюдження газети було обмеженим, вона справила значний вплив на подальший розвиток української періодики.

Міжнародний день вина «Карменер» 24 листопада відзначається Міжнародний день вина «Карменер». Свято засноване у 2014 році на честь 20-ї річниці відродження однойменного сорту винограду, який вважався французькими виноробами безповоротно втраченим. Історія вина «Карменер» Спочатку у провінції Бордо виноград Карменер був найпопулярнішим сортом. Його цінили за інтенсивність кольору та нотки слив, м’яти й кедру, які він надавав винам. Тоді з ним не могли зрівнятися ні каберне совіньйон, ні мерло. Але все змінилося у шістдесятих роках XIX століття, коли плантації винограду виявилися зараженими попелицею філоксери, завезеною з Америки. Мабуть, карменер було б назавжди втрачено, якби чилійські винороби не вивезли заздалегідь декілька саджанців та не почали вирощувати на своїх плантаціях. Однак через непорозуміння до 1994 року вони приймали його за мерло, доки вчений Жан-Мішель Бурсіко не почав вивчати ДНК цього винограду та не довів його істинне походження. Цей день і став датою відродження карменера, яку тепер відзначають у багатьох країнах світу.

Збір триває - тиждень сто тридцять восьмий ***138*** 1369 день російської повномаштабної війни проти України https://timeofwar.in.ua/ На рахунок ПриватБанку надійшло - 3 200 грн., 6 переказів велика вдячність: "Котики", Олег, Зайцева Олена, Анна Бабич, Марина Николенко, Valentyn Paliukh. Баланс на зараз 5000 грн. На рахунок МоноБанку надійшло - 6 600 грн., 16 переказів. Велика вдячність: "донатерам" сайту donater.com.ua https://donater.com.ua Максим Агарков https://linktr.ee/vo1dee, Vova Vysotskyi, Артем Пахомов, Oksana Orsach, Halyna Popyk, "Котики-донатери", Андрій Галушко, Ольга Бала, Valeriy Koziy, Наташка Попович, Андрій Клак, Андрій Скаровський, Гладун Володимир, Ірина Фурдас, "Котики". Статиска по зборам за посиланням https://donater.com.ua/u/taras_yarosh. Зараз у "банках" 5 000 грн. Добавилось за тиждень 9 800 грн. Зараз наш баланс 8 000 грн. Витрачено 24 900 грн на купівлю одного автомобільного старлінку і відро фарби для нацгвардійців. Відкриваємо збір на зарядну станцію - усі донатери беруть участь у книжковій лотерейці https://www.facebook.com/taras.yarosh.5/posts/pfbid0cXFoizqAWbBrtCF8ntmQLD9uAPJSTkLctzNxkTgvTq7XEV6XNphXKHnDCQzSsgWcl Сьогодні кожний з нас воїн, Сьогодні кожний з нас волонтер, Ціль у нас одна Перемога України Зусилля усі для допомоги захисникам! PayPal [email protected] Рахунок у євро PL19102010264086000020648837 Рахунок у злотих PL17102010263947000020648839 Приватбанк: 5168745111258668 IBAN: UA923052990000026207743673341 https://next.privat24.ua/send/czhpg https://choko.link/taras_yarosh monobank: 5375411205154011 IBAN: UA883220010000026202335474676 https://send.monobank.ua/jar/3jDJbi56Rg День звіту день донатів #DonateIs...

#історія #особистості #дати 🇺🇦 Запорізький Командир: Генерал-Хорунжий Григорій Дудченко. Сьогодні, 21 листопада, ми вшановуємо пам'ять Григорія Дудченка (1864–?), військового діяча, який присвятив своє життя захисту української державності та дослужився до високого звання генерал-хорунжого Армії УНР. 🛡️ Від Царської Служби до Армії УНР Як і багато українських офіцерів його покоління, Григорій Дудченко розпочав військову кар'єру в армії Російської імперії, де здобув значний досвід і на момент Лютневої революції 1917 року мав високе звання. Однак, коли розпочалася Українська революція, Дудченко без вагань став на бік відроджуваної України. Він активно долучився до процесу українізації військових частин і незабаром обійняв ключові пости у Збройних Силах Української Народної Республіки. 📜 🌟 На чолі Запорізької Дивізії Однією з найбільш визначних сторінок у його біографії стало командування Запорізькою дивізією Армії УНР. Ця дивізія була однією з найбоєздатніших і найважливіших військових одиниць, що відіграла критичну роль у боротьбі за незалежність протягом 1918–1920 років. Дудченко, як командир, брав участь у багатьох стратегічних операціях Армії УНР, зокрема: * В обороні та наступальних діях проти більшовицьких та білогвардійських військ. * В епопеї Першого Зимового походу (1919–1920), хоча його роль як командира була пов'язана переважно з іншими періодами, його внесок у формування бойового духу та організацію військ був неоціненним. Його військовий досвід, здобутий у попередні роки, був блискуче застосований для захисту молодої української держави в умовах постійної зовнішньої агресії. Григорій Дудченко — це приклад вірності ідеї незалежності, підтверджений високим військовим званням генерал-хорунжого. 🎖️

#історія #події 1947: Королівське весілля як промінь надії. 20 листопада 1947 року Лондон, який ще оговтувався від руйнувань Другої світової війни, завмер в очікуванні казки. У Вестмінстерському абатстві 21-річна принцеса Єлизавета поєднала долю з лейтенантом Філіпом Маунтбаттеном. Для Британії ця подія стала чимось значно більшим, ніж просто шлюб спадкоємиці престолу — це був символ відродження. 🎟 Сукня за картками Економіка країни була настільки виснажена війною, що навіть принцеса не була винятком із системи суворого нормування. Єлизавета збирала продовольчі та одягові купони (ration coupons), щоб оплатити матеріали для своєї сукні. Уряд виділив їй додаткові 200 купонів, а наречені з усієї країни надсилали їй свої талони як подарунок (хоча їх довелося повернути згідно з законом). Дизайнер Норман Гартнелл створив шедевр із атласу кольору слонової кістки, розшитий 10 000 перлин, надихаючись картиною Боттічеллі «Весна» 👗. ⚓️ Принц без королівства Обранцем майбутньої королеви став її троюрідний брат, грецький принц у вигнанні Філіп. Заради цього шлюбу він відмовився від православ'я, перейшов в англіканство і зрікся іноземних титулів, ставши просто лейтенантом Філіпом Маунтбаттеном, герцогом Единбурзьким. Цікавий факт: на весілля не запросили трьох сестер Філіпа, оскільки вони були одружені з німецькими принцами — рани війни були ще надто свіжими 🇩🇪. 🎙 Світовий резонанс Церемонію транслювало радіо BBC, і її слухали 200 мільйонів людей по всьому світу. Це був перший масштабний медійний івент королівської родини. Весільний торт заввишки 2,7 метра назвали «тортом 10 000 миль», оскільки інгредієнти для нього (цукор, сухофрукти, ром) надсилали з різних куточків Британської імперії — від Австралії до Ямайки 🎂. Цей день започаткував найдовший королівський шлюб в історії, який тривав 73 роки, ставши опорою монархії в епоху шалених змін.

#історія #події 19 листопада 1989 року стало днем, коли в Києві було поховано не лише трьох українських дисидентів. Цього дня було поховано страх і відроджено гідність. Це була ледь не перша масова, відкрита та демонстративно проукраїнська акція в тоді ще радянській столиці, яку влада не наважилася жорстоко розігнати. 🔥 Символіка Нескореності Василь Стус, Юрій Литвин та Олекса Тихий — це три гіганти українського шістдесятництва, які не зламалися під тиском репресивної системи. Вони були засуджені за «антирадянську агітацію» на десятки років ув'язнення і померли в таборах суворого режиму біля села Кучино (Пермська область, РФ). Перепоховання стало можливим лише на хвилі «Перебудови» завдяки зусиллям української громадськості, активістів та сімей. 📢 Хід Процесії: Перший Майдан Труни з прахом 18 листопада привезли літаком з Уралу. Вже наступного дня, 19 листопада, траурна процесія рушила Києвом. Це була не просто похоронна церемонія, а справжній акт національної єдності та непокори: * Маршрут: Від Свято-Покровської церкви на Куренівці до Софійського майдану, а звідти — до Байкового кладовища. * Символи: Тисячі людей несли синьо-жовті прапори, тримали портрети поетів та свічки. Це була демонстрація української сили просто під носом у вмираючої імперії. * Значення: Ця хода, по суті, стала «генеральною репетицією» незалежності та одним із перших масових актів непокори, що отримав назву «перший Майдан». Саме тоді українці побачили, що їх багато, і що вони здатні чинити спільний тиск. 19 листопада 1989 року стало потужною психологічною перемогою, яка наблизила 1991 рік. Вічна пам’ять тим, хто боровся і переміг навіть після смерті. 🙏🇺🇦

#дати #події #свята 🇱🇻 Відродження Балтійського Лева: Як Латвія здобула Незалежність у 1918 році 🗝️ 18 листопада 1918 року — дата, яка назавжди змінила карту Східної Європи і стала символом національного відродження для латиського народу. Саме цього дня, на тлі хаосу Першої світової війни та краху імперій, у Ризі була проголошена Латвійська Республіка. Епохальне рішення у Театрі 🎭 Проголошення відбулося у Другому міському театрі (нині Латвійський національний театр). Церемонію очолила Народна Рада Латвії — тимчасовий парламент, сформований ключовими політичними силами країни. Після століть перебування під владою різних імперій (шведської, польсько-литовської, а найбільше — Російської), латиші нарешті заявили про своє суверенне право на самовизначення. Сам акт проголошення був спричинений низкою факторів: * Розпад Російської імперії після революцій 1917 року. * Поразка Німеччини у Першій світовій війні, яка окупувала частину Латвії. * Непереборне прагнення латиської інтелігенції та політиків до створення власної держави. Виклики на Шляху до Свободи ⚔️ Слід зазначити, що проголошення незалежності 18 листопада 1918 року було лише початком. Наступні два роки були позначені Визвольною війною Латвії (1918–1920), під час якої молода республіка змушена була відстоювати свою свободу проти німецьких загонів, більшовиків та військ білої Росії. Лише після перемоги у цій війні та підписання Ризького мирного договору з Радянською Росією у 1920 році, незалежність Латвії була визнана де-факто та де-юре міжнародною спільнотою. Таким чином, 18 листопада є не просто датою у календарі, а днем, коли латиський народ зробив рішучий крок до своєї історичної долі, підтвердивши, що національна воля та стійкість є запорукою державності. Це був приклад для багатьох інших країн Східної Європи, які тоді боролися за свій суверенітет.