• #поезія
    шлях

    у самурая немає цілі, є тільки шлях.
    як бездомний із повним пакетом порожніх фляг,
    ніби пес, що шукає схованку і прокорм,
    я життя прожив би одним безцільним ривком.

    щоб не бачити ані початку, ані кінця,
    щоб ніхто не лишив відбиток мого лиця
    у свідомості. щоб замість спогадів — лиш пітьма,
    бо свобода з'являється тільки там, де нічого нема.

    всі дороги — це просто відрізки від точки один
    і до точки два. і як би ти не ходив,
    та єдина оцінка, якою засудять гру —
    це наскільки далеко ти дотягнув свій труп.

    тож і правил, по суті, нема. тобто є — одне:
    пий, гуляй, люби, бо, зрештою, все мине.
    а щоб легше було, завжди пам'ятай таке:
    у самурая немає цілі,
    та є саке.

    Ніколассон
    #поезія шлях у самурая немає цілі, є тільки шлях. як бездомний із повним пакетом порожніх фляг, ніби пес, що шукає схованку і прокорм, я життя прожив би одним безцільним ривком. щоб не бачити ані початку, ані кінця, щоб ніхто не лишив відбиток мого лиця у свідомості. щоб замість спогадів — лиш пітьма, бо свобода з'являється тільки там, де нічого нема. всі дороги — це просто відрізки від точки один і до точки два. і як би ти не ходив, та єдина оцінка, якою засудять гру — це наскільки далеко ти дотягнув свій труп. тож і правил, по суті, нема. тобто є — одне: пий, гуляй, люби, бо, зрештою, все мине. а щоб легше було, завжди пам'ятай таке: у самурая немає цілі, та є саке. Ніколассон
    Love
    1
    102views
  • 📹Як Шмигаль впорається з новим призначеннм та що очікує на Умерова?

    Ексміністр інфраструктури України Володимир Омелян вважає, що урядові кадрові ротації цього тижня – «це внутрішньовидова боротьба між Єрмаком і Арахамією». В етері Свобода Live (https://www.youtube.com/watch?v=Gkz44VVtLGM) Омелян заявив, що обрання нового уряду не означатиме позитивні зміни у виконавчій владі, оскільки цей уряд так само може бути несуб’єктним та залежним від Офісу президента:
    «Це все рівно буде буде уряд Зеленського, який буде змушений діяти в рамках цих параметрів, які він виставить Банкова. В них не буде великої самостійності».

    Щодо можливих призначень Умерова, ексміністр Омелян вважає, що того буде покарано за порушення, які він допустив під час своєї роботи міністром оборони.
    «З Умеровом мені здається, що перспектива в нього одна – в'язниця. Ті порушення, які він допустив, суто формальні, з точки зору своїх рішень, зокрема те, що робилося свого часу з Агенцією оборонних закупівель – це чітко правопорушення [...] По-друге, Резнікову теж дуже багато що обіцяли – і посла в Британії, і всілякі посади. Закінчилося це просто обшуками в нього вдома, і я розумію, що він теж перебуває під слідством на даний момент».

    Водночас політолог Ігор Рейтерович вважає, що Умеров, як протеже Андрія Єрмака, може розраховувати на дипломатичні посади, попри те, що посаду посла у США, яку низка медіа пророкувала йому, зайняла ексвіцепрем’єрка Ольга Стефанішина.

    «Подякою може просто бути відправка кудись послом, в якусь ще одну країну. Он хай замість Литвиненка їде в Сербію, наприклад. Або, як сьогодні дехто написав, він буде гарним послом в арабській країні, тому що він, насправді, з тими країнами гарно комунікував. Можливо, через його досвід президент буде використовувати Умерова в якості переговорника», – вважає Рейтерович.
    📹Як Шмигаль впорається з новим призначеннм та що очікує на Умерова? Ексміністр інфраструктури України Володимир Омелян вважає, що урядові кадрові ротації цього тижня – «це внутрішньовидова боротьба між Єрмаком і Арахамією». В етері Свобода Live (https://www.youtube.com/watch?v=Gkz44VVtLGM) Омелян заявив, що обрання нового уряду не означатиме позитивні зміни у виконавчій владі, оскільки цей уряд так само може бути несуб’єктним та залежним від Офісу президента: «Це все рівно буде буде уряд Зеленського, який буде змушений діяти в рамках цих параметрів, які він виставить Банкова. В них не буде великої самостійності». Щодо можливих призначень Умерова, ексміністр Омелян вважає, що того буде покарано за порушення, які він допустив під час своєї роботи міністром оборони. «З Умеровом мені здається, що перспектива в нього одна – в'язниця. Ті порушення, які він допустив, суто формальні, з точки зору своїх рішень, зокрема те, що робилося свого часу з Агенцією оборонних закупівель – це чітко правопорушення [...] По-друге, Резнікову теж дуже багато що обіцяли – і посла в Британії, і всілякі посади. Закінчилося це просто обшуками в нього вдома, і я розумію, що він теж перебуває під слідством на даний момент». Водночас політолог Ігор Рейтерович вважає, що Умеров, як протеже Андрія Єрмака, може розраховувати на дипломатичні посади, попри те, що посаду посла у США, яку низка медіа пророкувала йому, зайняла ексвіцепрем’єрка Ольга Стефанішина. «Подякою може просто бути відправка кудись послом, в якусь ще одну країну. Он хай замість Литвиненка їде в Сербію, наприклад. Або, як сьогодні дехто написав, він буде гарним послом в арабській країні, тому що він, насправді, з тими країнами гарно комунікував. Можливо, через його досвід президент буде використовувати Умерова в якості переговорника», – вважає Рейтерович.
    396views 13Plays
  • ДЕРЖАВНІСТЬ

    Державність, Україна, гідність, воля,
    Соборність, суверенність, ненька й ми,
    Спіткала нас усіх чому́сь недоля,
    Але ми залишаємось людьми.

    Державність нашу прагне ворог вбити,
    Удари нищівні він завдає,
    Та ми взяли́ся Господа молити,
    Бо нарід, наче воду, крівцю ллє.

    Державність не дамо ми розтоптати,
    За неї гине кращий неньки цвіт,
    Що взявся нашу неньку рятувати,
    І ро́бить це багато довгих літ.

    Державність, незалежність, Україна,
    Найкращий в світі український стяг,
    І герб, що сяє сонцем, й солов’їна,
    І кожен крок до звершення звитяг.

    Державність наша буде вічно жити,
    І ворогу не знищити її.
    Не перестанем ненечку любити,
    Ми сті́ни захищаємо свої́.

    Державність, Україна і свобода,
    Вкраїнська пісня й слово, що дзвенить,
    За всі страждання буде нагорода –
    Звитягою вона в нас зазвучить.

    15.07.2025 р.

    ©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2025
    ID: 1043727
    ДЕРЖАВНІСТЬ Державність, Україна, гідність, воля, Соборність, суверенність, ненька й ми, Спіткала нас усіх чому́сь недоля, Але ми залишаємось людьми. Державність нашу прагне ворог вбити, Удари нищівні він завдає, Та ми взяли́ся Господа молити, Бо нарід, наче воду, крівцю ллє. Державність не дамо ми розтоптати, За неї гине кращий неньки цвіт, Що взявся нашу неньку рятувати, І ро́бить це багато довгих літ. Державність, незалежність, Україна, Найкращий в світі український стяг, І герб, що сяє сонцем, й солов’їна, І кожен крок до звершення звитяг. Державність наша буде вічно жити, І ворогу не знищити її. Не перестанем ненечку любити, Ми сті́ни захищаємо свої́. Державність, Україна і свобода, Вкраїнська пісня й слово, що дзвенить, За всі страждання буде нагорода – Звитягою вона в нас зазвучить. 15.07.2025 р. ©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2025 ID: 1043727
    292views
  • #особистості
    13 липня 1940 року на хуторі Червоний Яр у Дніпропетровській області народився поет, дисидент, політв'язень, член Української Гельсінської групи Іван Сокульський.

    Мама Івана була простою селянкою, 43 роки пропрацювала в колгоспі. Батька хлопець не пам’ятав – влітку сорок першого Григорій Сокульський добровольцем пішов на фронт і пропав безвісти в сорок четвертому.

    Закінчив десятирічку в Синельниковому. Після першої невдалої спроби вступити до Дніпропетровського університету відробив два роки на підприємстві й поїхав на Львівщину, де ще два роки працював на шахті в Червонограді.

    У 1962-му вступив на філологічний факультет Львівського університету, став учасником Львівського клубу творчої молоді, де познайомився із творчістю поетів-шістдесятників. Серед яких були Василь Симоненко, Іван Драч, Микола Вінграновський, Ліна Костенко, Іван Дзюба, Євген Сверстюк, Іван Світличний, Алла Горська, Лесь Танюк, а пізніше – і з багатьма з них особисто.

    Скучивши за Дніпром та степами, у 1964-му перевівся до Дніпропетровського університету. Але вже за два роки його виключили з комсомолу та відрахували з університету «за поведєніє, не совместімоє со званиєм совєтського студєнта».

    Іван Сокульський був одним із перших шістдесятників, які стали на захист української культури: у 1968-му він разом з Михайлом Скориком написав «Листа творчої молоді м. Дніпропетровська», де висловлювався протест проти кампанії цькування Олеся Гончара за роман «Собор» та проти політики зросійщення та цькування української інтелігенції.

    Після того, як «Лист» було зачитано на «Радіо «Свобода», під прес потрапив і сам Сокульський. У червні 1969-го його заарештували й засудили на 4,5 роки з відбуванням покарання в таборах суворого режиму.

    Після звільнення зайнявся правозахисною діяльністю, вступив до Української Гельсінської групи, поширював самвидав. За це у 1980 році вдруге був арештований і отримав максимальний термін як особливо небезпечний державний злочинець: десять років позбавлення волі в таборах особливо суворого режиму і п'ять років заслання.

    3 квітня 1985 року, за дев'ять днів до закінчення тюремного терміну, був утретє заарештований і засуджений до трьох років таборів за сфабрикованими звинуваченнями у «хуліганстві». Відбував ув’язнення в таборі особливо суворого режиму ВС-389/36-1 в Кучино. За непокору неодноразово потрапляв до штрафного ізолятору, рік провів в одиночній камері без права на передачі.

    У 1987 році зумів передати на волю свідчення про порушення прав людини та тортури, яким наглядачі піддають «політичних»: з усіма фактами і прізвищами. Цей документ потрапив на Захід і справив там ефект бомби, адже на той час радянський лідер Михайло Горбачов заявив, що політв’язнів в СРСР немає.

    2 серпня 1988-го звільнений з ув'язнення – після широкої міжнародної кампанії та естафетного голодування, яке оголосила дружина поета Орися Сокульська та дружина іншого політв’язня Ольга Стоко­тельна.

    Після звільнення став одним з провідних діячів українського національного відродження на Дніпропетровщині. Бере діяльну участь у створенні обласного товариства «Просвіта», Народного руху України, Української республіканської партії, Товариства «Меморіал» імені Василя Стуса. За його редакцією вийшло дев'ять номерів культурологічного журналу «Пороги».

    20 травня 1990 року на пікетуванні на підтримку незалежності України його жорстоко побили аґенти КДБ.

    🕯22 червня 1992 року Іван Сокульський помер – далися взнаки і 13 років таборів та загострення хронічних хвороб. За іронією долі, довідку про повну реабілітацію сім'я отримала на 40-й день після його смерті.
    #особистості 13 липня 1940 року на хуторі Червоний Яр у Дніпропетровській області народився поет, дисидент, політв'язень, член Української Гельсінської групи Іван Сокульський. Мама Івана була простою селянкою, 43 роки пропрацювала в колгоспі. Батька хлопець не пам’ятав – влітку сорок першого Григорій Сокульський добровольцем пішов на фронт і пропав безвісти в сорок четвертому. Закінчив десятирічку в Синельниковому. Після першої невдалої спроби вступити до Дніпропетровського університету відробив два роки на підприємстві й поїхав на Львівщину, де ще два роки працював на шахті в Червонограді. У 1962-му вступив на філологічний факультет Львівського університету, став учасником Львівського клубу творчої молоді, де познайомився із творчістю поетів-шістдесятників. Серед яких були Василь Симоненко, Іван Драч, Микола Вінграновський, Ліна Костенко, Іван Дзюба, Євген Сверстюк, Іван Світличний, Алла Горська, Лесь Танюк, а пізніше – і з багатьма з них особисто. Скучивши за Дніпром та степами, у 1964-му перевівся до Дніпропетровського університету. Але вже за два роки його виключили з комсомолу та відрахували з університету «за поведєніє, не совместімоє со званиєм совєтського студєнта». Іван Сокульський був одним із перших шістдесятників, які стали на захист української культури: у 1968-му він разом з Михайлом Скориком написав «Листа творчої молоді м. Дніпропетровська», де висловлювався протест проти кампанії цькування Олеся Гончара за роман «Собор» та проти політики зросійщення та цькування української інтелігенції. Після того, як «Лист» було зачитано на «Радіо «Свобода», під прес потрапив і сам Сокульський. У червні 1969-го його заарештували й засудили на 4,5 роки з відбуванням покарання в таборах суворого режиму. Після звільнення зайнявся правозахисною діяльністю, вступив до Української Гельсінської групи, поширював самвидав. За це у 1980 році вдруге був арештований і отримав максимальний термін як особливо небезпечний державний злочинець: десять років позбавлення волі в таборах особливо суворого режиму і п'ять років заслання. 3 квітня 1985 року, за дев'ять днів до закінчення тюремного терміну, був утретє заарештований і засуджений до трьох років таборів за сфабрикованими звинуваченнями у «хуліганстві». Відбував ув’язнення в таборі особливо суворого режиму ВС-389/36-1 в Кучино. За непокору неодноразово потрапляв до штрафного ізолятору, рік провів в одиночній камері без права на передачі. У 1987 році зумів передати на волю свідчення про порушення прав людини та тортури, яким наглядачі піддають «політичних»: з усіма фактами і прізвищами. Цей документ потрапив на Захід і справив там ефект бомби, адже на той час радянський лідер Михайло Горбачов заявив, що політв’язнів в СРСР немає. 2 серпня 1988-го звільнений з ув'язнення – після широкої міжнародної кампанії та естафетного голодування, яке оголосила дружина поета Орися Сокульська та дружина іншого політв’язня Ольга Стоко­тельна. Після звільнення став одним з провідних діячів українського національного відродження на Дніпропетровщині. Бере діяльну участь у створенні обласного товариства «Просвіта», Народного руху України, Української республіканської партії, Товариства «Меморіал» імені Василя Стуса. За його редакцією вийшло дев'ять номерів культурологічного журналу «Пороги». 20 травня 1990 року на пікетуванні на підтримку незалежності України його жорстоко побили аґенти КДБ. 🕯22 червня 1992 року Іван Сокульський помер – далися взнаки і 13 років таборів та загострення хронічних хвороб. За іронією долі, довідку про повну реабілітацію сім'я отримала на 40-й день після його смерті.
    Like
    1
    525views
  • Два дні тому, 17 липня ДРГ Легіону «Свобода Росії» проникла на більше ніж 30 км вглиб ворожого стану на території т.о. Запорізької області
    В ході виконання місії, бійці зібрали дані про логістику ворога, техніку і командні пункти. Фінальним акордом операції стало мінування і підрив автомобіля тік-ток підрозділу, в результаті чого троє кадирівців було відправлено до пекла.
    Два дні тому, 17 липня ДРГ Легіону «Свобода Росії» проникла на більше ніж 30 км вглиб ворожого стану на території т.о. Запорізької області В ході виконання місії, бійці зібрали дані про логістику ворога, техніку і командні пункти. Фінальним акордом операції стало мінування і підрив автомобіля тік-ток підрозділу, в результаті чого троє кадирівців було відправлено до пекла.
    Like
    1
    207views 8Plays
  • 🥹40-річний ветеран з Львівщини Микола Шот, який втратив руки й ноги на війні, знову сів за кермо.

    Попри 4 ампутації, керує авто самостійно – газує ногою, гальмує рукою. 🚗

    Для нього це не просто авто – це свобода, незалежність і ще один доказ: наші захисники – незламні. 🇺🇦
    🥹40-річний ветеран з Львівщини Микола Шот, який втратив руки й ноги на війні, знову сів за кермо. Попри 4 ампутації, керує авто самостійно – газує ногою, гальмує рукою. 🚗 Для нього це не просто авто – це свобода, незалежність і ще один доказ: наші захисники – незламні. 🇺🇦
    182views 3Plays
  • 🗣 НАБУ впритул підійшло до близького оточення президента Зеленського, так пояснює обшуки у структурі виконавча директорка Центру протидії корупції.

    🔸Операція силових органів проти НАБУ відбулася на замовлення президента Зеленського, заявила в етері Свобода Live (https://youtu.be) Дар'я Каленюк. Вона пояснює це розслідуваннями НАБУ проти людей з оточення президента:
    «Олексій Чернишов – це кум Єрмака і Зеленського. Міндіч – це дуже довірена людина в оточенні Зеленського. Дуже хочеться закрити від правоохоронних органів, і від суспільства інформацією про те, як використовуються гроші оборонного бюджету. І за цією вуалью секретності, державної таємниці, захисту України від «кротів», відбувається ось така дивна спецоперація», – стверджує Каленюк.

    🔸Чи замовна ця справа, визначить суд, каже натомість народна депутатка України від «Слуги народу» Ольга Василевська-Смаглюк:
    «Зараз говорити, замовна справа чи не замовна, це має визначати лише суд. І я думаю, змагальність цього процесу, його прозорість буде забезпечена, і цього буде вимагати суспільство. Не тільки що стосується детективів Національного антикорупційного бюро, а й щодо інших гучних справ».

    🔸В коментарі Радіо Свобода заступник міністра юстиції України у 2015-2019 роках Сергій Петухов звернув увагу, що СБУ для обшуків використовує старі адміністративні справи, які зовсім стосуються ДТП, а не державної зради:
    «Тобто виглядає так, що СБУ як підставу для обшуків використовує якісь старі адміністративні справи, і це насправді вже не б'ється, не відповідає тому, про що вони говорять, що саме вони розслідують. От в цьому проблема».

    ℹ️ Вранці 21 липня співробітники СБУ та Офісу Генпрокурора прийшли з обшуками до низки детективів НАБУ в різних регіонах України. В СБУ заявили, що мета обшуків полягає в «нейтралізації російського впливу» на НАБУ. Затриманому працівнику НАБУ повідомили про підозру за статтями ККУ про державну зраду та несанкціоновані дії з інформацією. У НАБУ стверджують, що СБУ раніше повідомляла, що не має доказів щодо затриманого співробітника бюро.
    🗣 НАБУ впритул підійшло до близького оточення президента Зеленського, так пояснює обшуки у структурі виконавча директорка Центру протидії корупції. 🔸Операція силових органів проти НАБУ відбулася на замовлення президента Зеленського, заявила в етері Свобода Live (https://youtu.be) Дар'я Каленюк. Вона пояснює це розслідуваннями НАБУ проти людей з оточення президента: «Олексій Чернишов – це кум Єрмака і Зеленського. Міндіч – це дуже довірена людина в оточенні Зеленського. Дуже хочеться закрити від правоохоронних органів, і від суспільства інформацією про те, як використовуються гроші оборонного бюджету. І за цією вуалью секретності, державної таємниці, захисту України від «кротів», відбувається ось така дивна спецоперація», – стверджує Каленюк. 🔸Чи замовна ця справа, визначить суд, каже натомість народна депутатка України від «Слуги народу» Ольга Василевська-Смаглюк: «Зараз говорити, замовна справа чи не замовна, це має визначати лише суд. І я думаю, змагальність цього процесу, його прозорість буде забезпечена, і цього буде вимагати суспільство. Не тільки що стосується детективів Національного антикорупційного бюро, а й щодо інших гучних справ». 🔸В коментарі Радіо Свобода заступник міністра юстиції України у 2015-2019 роках Сергій Петухов звернув увагу, що СБУ для обшуків використовує старі адміністративні справи, які зовсім стосуються ДТП, а не державної зради: «Тобто виглядає так, що СБУ як підставу для обшуків використовує якісь старі адміністративні справи, і це насправді вже не б'ється, не відповідає тому, про що вони говорять, що саме вони розслідують. От в цьому проблема». ℹ️ Вранці 21 липня співробітники СБУ та Офісу Генпрокурора прийшли з обшуками до низки детективів НАБУ в різних регіонах України. В СБУ заявили, що мета обшуків полягає в «нейтралізації російського впливу» на НАБУ. Затриманому працівнику НАБУ повідомили про підозру за статтями ККУ про державну зраду та несанкціоновані дії з інформацією. У НАБУ стверджують, що СБУ раніше повідомляла, що не має доказів щодо затриманого співробітника бюро.
    345views 4Plays
  • 13 липня 1940 року на хуторі Червоний Яр у Дніпропетровській області народився поет, дисидент, політв'язень, член Української Гельсінської групи Іван Сокульський.

    Мама Івана була простою селянкою, 43 роки пропрацювала в колгоспі. Батька хлопець не пам’ятав – влітку сорок першого Григорій Сокульський добровольцем пішов на фронт і пропав безвісти в сорок четвертому.

    Закінчив десятирічку в Синельниковому. Після першої невдалої спроби вступити до Дніпропетровського університету відробив два роки на підприємстві й поїхав на Львівщину, де ще два роки працював на шахті в Червонограді.

    У 1962-му вступив на філологічний факультет Львівського університету, став учасником Львівського клубу творчої молоді, де познайомився із творчістю поетів-шістдесятників. Серед яких були Василь Симоненко, Іван Драч, Микола Вінграновський, Ліна Костенко, Іван Дзюба, Євген Сверстюк, Іван Світличний, Алла Горська, Лесь Танюк, а пізніше – і з багатьма з них особисто.

    Скучивши за Дніпром та степами, у 1964-му перевівся до Дніпропетровського університету. Але вже за два роки його виключили з комсомолу та відрахували з університету «за поведєніє, не совместімоє со званиєм совєтського студєнта».

    Іван Сокульський був одним із перших шістдесятників, які стали на захист української культури: у 1968-му він разом з Михайлом Скориком написав «Листа творчої молоді м. Дніпропетровська», де висловлювався протест проти кампанії цькування Олеся Гончара за роман «Собор» та проти політики зросійщення та цькування української інтелігенції.

    Після того, як «Лист» було зачитано на «Радіо «Свобода», під прес потрапив і сам Сокульський. У червні 1969-го його заарештували й засудили на 4,5 роки з відбуванням покарання в таборах суворого режиму.

    Після звільнення зайнявся правозахисною діяльністю, вступив до Української Гельсінської групи, поширював самвидав. За це у 1980 році вдруге був арештований і отримав максимальний термін як особливо небезпечний державний злочинець: десять років позбавлення волі в таборах особливо суворого режиму і п'ять років заслання.

    3 квітня 1985 року, за дев'ять днів до закінчення тюремного терміну, був утретє заарештований і засуджений до трьох років таборів за сфабрикованими звинуваченнями у «хуліганстві». Відбував ув’язнення в таборі особливо суворого режиму ВС-389/36-1 в Кучино. За непокору неодноразово потрапляв до штрафного ізолятору, рік провів в одиночній камері без права на передачі.

    У 1987 році зумів передати на волю свідчення про порушення прав людини та тортури, яким наглядачі піддають «політичних»: з усіма фактами і прізвищами. Цей документ потрапив на Захід і справив там ефект бомби, адже на той час радянський лідер Михайло Горбачов заявив, що політв’язнів в СРСР немає.

    2 серпня 1988-го звільнений з ув'язнення – після широкої міжнародної кампанії та естафетного голодування, яке оголосила дружина поета Орися Сокульська та дружина іншого політв’язня Ольга Стоко­тельна.

    Після звільнення став одним з провідних діячів українського національного відродження на Дніпропетровщині. Бере діяльну участь у створенні обласного товариства «Просвіта», Народного руху України, Української республіканської партії, Товариства «Меморіал» імені Василя Стуса. За його редакцією вийшло дев'ять номерів культурологічного журналу «Пороги».

    20 травня 1990 року на пікетуванні на підтримку незалежності України його жорстоко побили аґенти КДБ.

    🕯22 червня 1992 року Іван Сокульський помер – далися взнаки і 13 років таборів та загострення хронічних хвороб. За іронією долі, довідку про повну реабілітацію сім'я отримала на 40-й день після його смерті.

    13 липня 1940 року на хуторі Червоний Яр у Дніпропетровській області народився поет, дисидент, політв'язень, член Української Гельсінської групи Іван Сокульський. Мама Івана була простою селянкою, 43 роки пропрацювала в колгоспі. Батька хлопець не пам’ятав – влітку сорок першого Григорій Сокульський добровольцем пішов на фронт і пропав безвісти в сорок четвертому. Закінчив десятирічку в Синельниковому. Після першої невдалої спроби вступити до Дніпропетровського університету відробив два роки на підприємстві й поїхав на Львівщину, де ще два роки працював на шахті в Червонограді. У 1962-му вступив на філологічний факультет Львівського університету, став учасником Львівського клубу творчої молоді, де познайомився із творчістю поетів-шістдесятників. Серед яких були Василь Симоненко, Іван Драч, Микола Вінграновський, Ліна Костенко, Іван Дзюба, Євген Сверстюк, Іван Світличний, Алла Горська, Лесь Танюк, а пізніше – і з багатьма з них особисто. Скучивши за Дніпром та степами, у 1964-му перевівся до Дніпропетровського університету. Але вже за два роки його виключили з комсомолу та відрахували з університету «за поведєніє, не совместімоє со званиєм совєтського студєнта». Іван Сокульський був одним із перших шістдесятників, які стали на захист української культури: у 1968-му він разом з Михайлом Скориком написав «Листа творчої молоді м. Дніпропетровська», де висловлювався протест проти кампанії цькування Олеся Гончара за роман «Собор» та проти політики зросійщення та цькування української інтелігенції. Після того, як «Лист» було зачитано на «Радіо «Свобода», під прес потрапив і сам Сокульський. У червні 1969-го його заарештували й засудили на 4,5 роки з відбуванням покарання в таборах суворого режиму. Після звільнення зайнявся правозахисною діяльністю, вступив до Української Гельсінської групи, поширював самвидав. За це у 1980 році вдруге був арештований і отримав максимальний термін як особливо небезпечний державний злочинець: десять років позбавлення волі в таборах особливо суворого режиму і п'ять років заслання. 3 квітня 1985 року, за дев'ять днів до закінчення тюремного терміну, був утретє заарештований і засуджений до трьох років таборів за сфабрикованими звинуваченнями у «хуліганстві». Відбував ув’язнення в таборі особливо суворого режиму ВС-389/36-1 в Кучино. За непокору неодноразово потрапляв до штрафного ізолятору, рік провів в одиночній камері без права на передачі. У 1987 році зумів передати на волю свідчення про порушення прав людини та тортури, яким наглядачі піддають «політичних»: з усіма фактами і прізвищами. Цей документ потрапив на Захід і справив там ефект бомби, адже на той час радянський лідер Михайло Горбачов заявив, що політв’язнів в СРСР немає. 2 серпня 1988-го звільнений з ув'язнення – після широкої міжнародної кампанії та естафетного голодування, яке оголосила дружина поета Орися Сокульська та дружина іншого політв’язня Ольга Стоко­тельна. Після звільнення став одним з провідних діячів українського національного відродження на Дніпропетровщині. Бере діяльну участь у створенні обласного товариства «Просвіта», Народного руху України, Української республіканської партії, Товариства «Меморіал» імені Василя Стуса. За його редакцією вийшло дев'ять номерів культурологічного журналу «Пороги». 20 травня 1990 року на пікетуванні на підтримку незалежності України його жорстоко побили аґенти КДБ. 🕯22 червня 1992 року Іван Сокульський помер – далися взнаки і 13 років таборів та загострення хронічних хвороб. За іронією долі, довідку про повну реабілітацію сім'я отримала на 40-й день після його смерті.
    Like
    1
    555views
  • Окупанти почали використовувати на "Шахедах" боєголовки з напалмом - Флеш
    Росія продовжує модернізувати "Шахеди" і зараз відомо про 4-5 різних бойових частин, які вони використовують у БПЛА.
    Про це в інтерв'ю "Радіо Свобода" розповів Сергій "Флеш" Бескрестнов - спеціаліст у галузі радіоелектронної боротьби та радіоелектронної розвідки.
    "Нещодавно ми знайшли в бойовій частині "Шахеда" рідину, схожу на напалм, яка розливається і горить навіть у піску. Тобто - це спрямований терор. Тому що коли місто атакується таким типом бойової частини, яка змушує горіти все навколо і яку неможливо згасити, ну, знаєте - у нас не джунглі В'єтна". справа, коли фугасний боєприпас потрапляє, наприклад, до якогось заводу чи виробництва. Інша справа – коли п'ятиповерхівки заливаються гарячою рідиною, і все навколо спалахує.
    Він також зазначив, що Росія модернізувала двигуни "Шахедів". І за попутного вітру вони тепер можуть розвивати швидкість до 220 кілометрів.
    "Росіяни цим дуже пишаються, хоча глобально 180, що 200 кілометрів не сильно впливають на загальну ситуацію", - додав Флеш.
    Експерт пояснив, що одним із ключових етапів модернізації "Шахедів" є встановлення антен, які захищають БПЛА від українських засобів РЕБ. І, за словами Флеша, Росія продовжує удосконалювати ці антени.
    "Кількість елементів у них зростає – а наша РЕБ просто не розрахована на це, вона не справляється із захистом. Ми бачимо, як кілька "Шахедів" все частіше потрапляють в одну і ту ж мету. І в уламках цих дронів ми знаходимо ці китайські посилені антени. Тому нам потрібно модернізувати РЕБи. "Шахеди", вони лише дозволяють захистити конкретну мету плюс дають можливість іншим засобам вразити дрон", – сказав Флеш.
    Окупанти почали використовувати на "Шахедах" боєголовки з напалмом - Флеш Росія продовжує модернізувати "Шахеди" і зараз відомо про 4-5 різних бойових частин, які вони використовують у БПЛА. Про це в інтерв'ю "Радіо Свобода" розповів Сергій "Флеш" Бескрестнов - спеціаліст у галузі радіоелектронної боротьби та радіоелектронної розвідки. "Нещодавно ми знайшли в бойовій частині "Шахеда" рідину, схожу на напалм, яка розливається і горить навіть у піску. Тобто - це спрямований терор. Тому що коли місто атакується таким типом бойової частини, яка змушує горіти все навколо і яку неможливо згасити, ну, знаєте - у нас не джунглі В'єтна". справа, коли фугасний боєприпас потрапляє, наприклад, до якогось заводу чи виробництва. Інша справа – коли п'ятиповерхівки заливаються гарячою рідиною, і все навколо спалахує. Він також зазначив, що Росія модернізувала двигуни "Шахедів". І за попутного вітру вони тепер можуть розвивати швидкість до 220 кілометрів. "Росіяни цим дуже пишаються, хоча глобально 180, що 200 кілометрів не сильно впливають на загальну ситуацію", - додав Флеш. Експерт пояснив, що одним із ключових етапів модернізації "Шахедів" є встановлення антен, які захищають БПЛА від українських засобів РЕБ. І, за словами Флеша, Росія продовжує удосконалювати ці антени. "Кількість елементів у них зростає – а наша РЕБ просто не розрахована на це, вона не справляється із захистом. Ми бачимо, як кілька "Шахедів" все частіше потрапляють в одну і ту ж мету. І в уламках цих дронів ми знаходимо ці китайські посилені антени. Тому нам потрібно модернізувати РЕБи. "Шахеди", вони лише дозволяють захистити конкретну мету плюс дають можливість іншим засобам вразити дрон", – сказав Флеш.
    202views
  • Запізнився знову

    Його звали Степан Бондарук, але в народі його знали як "Запізнілого Степана".

    Він завжди приходив на історичні події на день пізніше.
    Коли народ ішов на барикади — Степан ще варив борщ.
    Коли всі скидали тирана — він шукав, де купити теплі шкарпетки.
    Коли проголошували незалежність — він застряг у ліфті.
    Коли будували нову Україну — він не встиг на автобус.

    І кожного разу він з'являвся із серйозним обличчям, у вишиванці, з підписаним транспарантом — і питав:

    > — А де всі?

    Його зустрічали з усмішкою і легким сумом.
    — Уже все, Степане. Уже свобода.
    — Аааа… ну добре. А як вам там було?

    Але він не зупинявся. Він готувався до наступної революції, щоб нарешті не запізнитися.
    ---

    Теплі шкарпетки і свобода

    Степан прокинувся вранці і відчув — у повітрі щось змінилося.
    Було тихо. Занадто тихо.
    Птахи не співали. Телевізор мовчав. Навіть сусід не сварився з телевізором, як зазвичай.

    Він вийшов у двір.
    Все навколо було прибрано, виметено, підфарбовано.
    А на стовпі висів плакат:
    "Дякуємо за участь у Революції! Україна — вільна!"

    Степан застиг.
    — Та ну… знову?!

    Побіг до площі — порожньо.
    Побіг до сільради — закрито, бо вихідний.
    У крамниці продавчиня сказала:

    > — Та вже ж учора все! І вила, і гімн, і сльозогінний… але ми вистояли! Де ви були?

    Степан стояв із приготованим гаслом на палці:
    "Досить терпіти!"

    — Та я ж… шкарпетки сушив…

    Він сів на лавку. Трохи подумав.
    Потім дістав новий блокнот і написав:
    "Підготуватись до наступної. Не сушити шкарпетки в день революції."

    І зітхнув.

    > — Ну нічого. Головне — не здаватися.
    ---

    Війна прийшла — а Степан саме косив траву

    2022 рік. 24 лютого.
    Сніг ще не зійшов, але вже пахло весною.
    Степан прокинувся рано — дивно, бо зазвичай спав довше.
    Вийшов надвір, подивився на небо, глибоко вдихнув:

    > — От і весна... Час косу поправити, бо ж бур’ян попре, — бурмотів собі.

    Він не чув вибухів. У селі ще не було сирен. Телевізор не вмикав — "псує тиск". Телефон розрядився, бо зарядка вчора впала за шафу.
    Тому поки вся країна…
    ховала дітей, збирала рюкзаки, йшла в ТРО, клала «Байрактар» на рингтон,
    — Степан косив траву на городі.
    ---

    До нього прибіг сусід Іван — без шапки, з очима, як дві тарілки.

    — Степане! Війна! Росія напала!
    — Та йди, Іване, не жартуй. Я ще ковдру не просушив.

    — Та яке «не жартуй»?! Київ — ракети! Харків — горить! Чернігів!
    — Та тааак, щось мені снилось про танки, але я подумав, то телевізор увімкнутий був...
    ---

    Коли Степан зрозумів, що справді війна, він негайно пішов збирати рюкзак.
    Вишиванка — є.
    Консерви — п’ять банок.
    Ніж для сала — є.
    Записник з нотатками з попередніх революцій — обов’язково.

    Пішов у військкомат.
    Але там черга, як до безкоштовної ковбаси у 80-х.

    — Прийду завтра, — зітхнув Степан.

    Минуло багато часу.
    Він уже й не рахував днів — бо вони всі були однакові.

    У той день усе виглядало звично.
    Ранок. Каша. Поштарка Оксана.
    А потім — сирени... і раптом тиша.

    Незвична. Глуха.
    Наче весь світ на мить затамував подих.

    Він вийшов на двір — а там уже всі збіглися.
    Хтось включив старе радіо.

    > «…сьогодні вранці, після підписання остаткової угоди про виведення військ…
    Україна перемогла.
    Ми — вільні.»

    Степан стояв із пательнею в руках.
    У фартуху.
    З плямами борщу на грудях.
    І з ложкою, яка вмочалась якраз у момент оголошення новини.

    > — Та ну… — пробурмотів він. — Знову?
    Запізнився знову Його звали Степан Бондарук, але в народі його знали як "Запізнілого Степана". Він завжди приходив на історичні події на день пізніше. Коли народ ішов на барикади — Степан ще варив борщ. Коли всі скидали тирана — він шукав, де купити теплі шкарпетки. Коли проголошували незалежність — він застряг у ліфті. Коли будували нову Україну — він не встиг на автобус. І кожного разу він з'являвся із серйозним обличчям, у вишиванці, з підписаним транспарантом — і питав: > — А де всі? Його зустрічали з усмішкою і легким сумом. — Уже все, Степане. Уже свобода. — Аааа… ну добре. А як вам там було? Але він не зупинявся. Він готувався до наступної революції, щоб нарешті не запізнитися. --- Теплі шкарпетки і свобода Степан прокинувся вранці і відчув — у повітрі щось змінилося. Було тихо. Занадто тихо. Птахи не співали. Телевізор мовчав. Навіть сусід не сварився з телевізором, як зазвичай. Він вийшов у двір. Все навколо було прибрано, виметено, підфарбовано. А на стовпі висів плакат: "Дякуємо за участь у Революції! Україна — вільна!" Степан застиг. — Та ну… знову?! Побіг до площі — порожньо. Побіг до сільради — закрито, бо вихідний. У крамниці продавчиня сказала: > — Та вже ж учора все! І вила, і гімн, і сльозогінний… але ми вистояли! Де ви були? Степан стояв із приготованим гаслом на палці: "Досить терпіти!" — Та я ж… шкарпетки сушив… Він сів на лавку. Трохи подумав. Потім дістав новий блокнот і написав: "Підготуватись до наступної. Не сушити шкарпетки в день революції." І зітхнув. > — Ну нічого. Головне — не здаватися. --- Війна прийшла — а Степан саме косив траву 2022 рік. 24 лютого. Сніг ще не зійшов, але вже пахло весною. Степан прокинувся рано — дивно, бо зазвичай спав довше. Вийшов надвір, подивився на небо, глибоко вдихнув: > — От і весна... Час косу поправити, бо ж бур’ян попре, — бурмотів собі. Він не чув вибухів. У селі ще не було сирен. Телевізор не вмикав — "псує тиск". Телефон розрядився, бо зарядка вчора впала за шафу. Тому поки вся країна… ховала дітей, збирала рюкзаки, йшла в ТРО, клала «Байрактар» на рингтон, — Степан косив траву на городі. --- До нього прибіг сусід Іван — без шапки, з очима, як дві тарілки. — Степане! Війна! Росія напала! — Та йди, Іване, не жартуй. Я ще ковдру не просушив. — Та яке «не жартуй»?! Київ — ракети! Харків — горить! Чернігів! — Та тааак, щось мені снилось про танки, але я подумав, то телевізор увімкнутий був... --- Коли Степан зрозумів, що справді війна, він негайно пішов збирати рюкзак. Вишиванка — є. Консерви — п’ять банок. Ніж для сала — є. Записник з нотатками з попередніх революцій — обов’язково. Пішов у військкомат. Але там черга, як до безкоштовної ковбаси у 80-х. — Прийду завтра, — зітхнув Степан. Минуло багато часу. Він уже й не рахував днів — бо вони всі були однакові. У той день усе виглядало звично. Ранок. Каша. Поштарка Оксана. А потім — сирени... і раптом тиша. Незвична. Глуха. Наче весь світ на мить затамував подих. Він вийшов на двір — а там уже всі збіглися. Хтось включив старе радіо. > «…сьогодні вранці, після підписання остаткової угоди про виведення військ… Україна перемогла. Ми — вільні.» Степан стояв із пательнею в руках. У фартуху. З плямами борщу на грудях. І з ложкою, яка вмочалась якраз у момент оголошення новини. > — Та ну… — пробурмотів він. — Знову?
    Like
    1
    603views
More Results